2.6 Українська преса на Волині

Вагомим чинником поширення національної ідеї було розповсюдження української преси ("Діло", "Вістник Союза визволення України", "Українське слово" та ін.), на сторінках якої обговорювалися урядові дозволи на використання української мови в публічному житті та розвиток українських шкіл. У Володимирі-Волинському напередодні Різдвяних свят почали поширюватися листівки рідною мовою. Зявилася і місцева україномовна преса. Так, у Луцьку почали видавати тримовні "Луцькі новини". Подібне видання планувалося організувати і у Володимирі-Волинському.

У 1917 р. заходом і коштом Володимир-Волинського комісаріяту УСС було видано "Український православний календар для Волині на 1917 р." зі статтями на історико-національні теми. Був також намір видавати "Волинський альманах", який би започаткував український літературний рух у краї.

Разом з "Педагогічним товариством" у Львові "Бюро культурної помочі для українського населення окупованих земель взяло на себе оплату проїзду і праці вчителів, вислало на Волинь кілька груп кваліфікованих педагогів. Перші, відомі як громадські діячі, педагоги-добровольці - це вчитель Лука Мишуга, інженер Гнат Мартинюк, письменник Осип Назарук та зовсім ще молоді педагоги-ентузіасти Іванна Бігунівна, Михайлина Мокрецька, Володимира Волянська, Савина Сидорович, Іванна Пеленська, Михайлина Мудрицька.

У перші місяці діяльності комісаріату УСС на Ковельщині працювало 17 шкіл. Школи були багатонаціональним за контингентом своїх учнів. Так, в Ковельській школі переважали діти поляків. Мова викладання залежала від того, якого вчителя направила австрійська адміністрація - поляка чи українця. Конфлікт, пов`язаний з цим виник у Ковельській українській приватній гімназії.

Окремі батьки-поляки захотіли перевести своїх дітей з української школи у польську. Однак дітей у польську школу не хотіли приймати на тій підставі, що вони в попередній українській школі не вивчали польської мови. Натомість, шкільний Інспектор, щоб уникнути в майбутньому подібних непорозумінь, запропонував ввести в українській приватній школі викладання польської мови. Це викликало обурення вчителів школи. Іванна Пеленська та В.Каддубський заявили про те, що введуть у школі викладання польської мови тільки за умови введення у програму польської приватної школи предмету української мови. Конфлікт посилювався через те, що І Пеленська від початку роботи у Ковельській школі викликала невдоволення австрійської адміністрації своєю принциповою позицією Вчителька, порушуючи статут школи, писала українською мовою звіти не тільки шкільному Інспектору, але навіть свої заяви чи пояснення австрійському коменданту. На жаль своєрідний протест Іванни Пеленської проти "приниження української мови і школи на корінних українських землях" вчителями інших шкіл не був підтриманий. На засіданні окружної педагогічної ради факт написання офіційних документів українською мовою розглядався як курйозний випадок, а не метод протесту.

Восени 1916 року на Волинь прибуло ще 16 січових стрільців. Працювати у школах погодились і деякі місцеві педагоги. Навчання школах проводилось за галицькими програмами. ЗУР і СВУ (З початком Першої світової війни в 1914 році наддніпрянські українські політичні емігранти створили для пропаганди ідей самостійності України організацію Союз Визволення України .Союз розвинув політичну діяльність у Німеччині, Австрії та інших державах) видали відповідну інструкцію щодо організації шкільного навчання на окупованих землях. В одному із пунктів цієї інструкції рекомендувалось повністю виключити з навчання польську і російську мови, натомість ввести українську та німецьку. Отже, на рівні політики справа національної освіти на Волині розглядалась як один із методів політичної боротьби.

Культурно-освітня діяльність вимагала значних коштів. Допомога волинським школам йшла з найрізноманітніших місць Галичини, навіть з таборів військовополонених. Так, у червні 1916 р. військовополоненими-українцями, при сприянні УСС та І.Крип`якевича особисто, було пожертвувано на волинські школи 1732 крони.

За відомостями Осипа Думіна, переважно завдяки старанням січовиків до початку 1918 року на Волині було відкрито 150 шкіл. Лише незначну частину з них утримувала австрійська військова влада, решту - українське громадянство. До кінця 1916р. вчилися по галицьких підручниках, потім Володимир-Волинський комітет видав свій буквар "Матірне слово". У квітні 1917 р. з утворенням УНР сотника Вітовського відкликали знову на фронт.

Записом добровольців відав відомий археолог, історик мистецтва доктор Йосип Пеленський. Згодом сюди прибули такі досвідчені діячі, як доктор Л. Мишуга, доктор Осип Назарук, підхорунжий Микита Угрин. Вони йшли з новим українським словом, проповідували живу українську визвольну ідею, ширили українське друковане слово, часописи, книжки, закладали товариства, хори, бібліотеки. З ентузіазмом зустріли стрільці дозвіл на відкриття на Волині українських шкіл, вибороний українськими політичними партіями у Відні.

На Волині до 1914 року були лише початкові російські школи та деякі єврейські. Переважна більшість населення була неписьменною: серед православних - 82%, католиків - 58%, євреїв - 49%..Активно розпочалась робота УСС у створенні "народних шкіл". Відомим шкільним організатором був четар УСС Микола Саєвич. Його стараннями зявилося на Волині багато українських шкіл. Спочатку вони були невеликі, однокласні, в яких викладали переважно самі стрільці. О. Цинкаловський пише, що за короткий час організовано 61 українську школу куди мало ходити 3515 українських дітей. За іншими даними в 1916 році на Волині стрільцями створено 46 сільських шкіл, в яких навчалося понад 800 селянських дітей. Всього до літа 1916 р. було відкрито понад 50 початкових і дві семикласні школи. Серед вчителів - 10 місцевих жителів серед них і майбутній історик - краєзнавець, професор Олександр Цинкаловський. Велику допомогу розвитку освіти на Волині надавало "Бюро культурної помочі для українського населення окупованих земель" у Львові, яке очолював молодий тоді історик Іван Крипякевич. Разом з "Педагогічним товариством" у Львові "Бюро" взяло на себе оплату проїзду і праці вчителів, вислало на Волинь кілька груп кваліфікованих педагогів, серед яких були: Савина Сидорович, Іванна Пелянська, Гайдучівна, Михайлина Мудрицька, Іванна Бігунівна, Михайлина Мокрецька, Володимира Волянська.

Найбільш відомою на Волині стала приватна школа у Володимирі -Волинському, заснована місцевим Комісаріатом Січових Стрільців на чолі з читарем Миколою Саєвичем, яка була названа імям Тараса Шевченка. Керівництво цією школою довірили молодій, але досвідченій вчительці зі Львова Савині Сидорович(додаток 7). Наскільки важкою і самовідданою стала праця,тогочасного вчителя свідчить запис у книзі протоколів Окружної шкільної ради про дітей, евакуйованих з прифронтової смуги у приміське село Островок. Досить часто уроки зривалися, тому що діти, які не жили у Володимирі, не маючи перепусток не могли потрапити до міста, бо затримувались жандармськими патрулями. В міру збільшення Українських шкіл постала нагальна потреба забезпечення їх підручниками та підготовки педагогічних кадрів. З цією метою У Володимирі - Волинському відкрито підготовчі курси вчителів. При сприянні УСС на Волині зявилася українська преса.

У Володимирі - Волинському поширювалися листівки українською мовою. Також, на села було відправлено багато книжок та часописів, які приходили від Бюра Культурної Помочі у Львові, Союзу Визволення України у Відні й з таборів полонених Українців у Зальцведелі, Вецлярі, Раштаті і Фрайштаті.

Стрілецькі учителі працювали не лиш у школі, але також дуже багато серед місцевого громадянства. Симпатії населення до УСС росли дуже швидко і вони завоювали серед нього безмежне довіря. Малі й дорослі дізнались багато нового про Україну, українців та їхні змагання. Між населення і Стрілецтвом зав`язалася сердечна дружба. Стрільців запрошували всюди, аби лише був привід. Діти дуже полюбили своїх стрілецьких учителів і мабуть не було випадку, щоб якась дитина у шкільному віці не вписалася до школи, хоча на той час це було не обов`язковим. Старші разо із дітьми заходили до школи та залюбки прислухалися науці. Національна свідомість села зростала на очах.