Розділ І. Заснування та розвиток нових міст

Початок елліністичної грецької колонізації нерозривно повязане з іменем Олександра Македонського, містобудівна політика якого, з одного боку, задовольняла потреби греків, з іншого - була важливим соціально-економічним, а також демографічним заходом щодо устрою і внутрішнього зміцнення його імперії. До широкого її здійснення Олександр міг приступити лише після Гавгамел, Суз і Персеполя, коли зявилися відповідні політичні передумови і фінансові засоби.

Після завоювання Олександром Македонським Перського царства, на його території виникло багато грецьких міст, із яких сам Олександр, згідно джерел, заснував 70, з Александрією Єгипетською на чолі. Напроти, В. Тарн вважає, що більшість міст, заснованих Олександром на Сході, були не полісами у повному розумінні цього слова, а поселеннями військових колоністів Тарн В. Эллинистическая цивилизация. - М.: Наука, 1949. - С.143.

Ні Арріан, ні Страбон не уточнюють кількість міст, заснованих Олександром. Правда, багато пізньоантичних греко-римських письменників (Скімн, Геродіан, Пліній, Павсаній, Амміан, Євсевій, Діон Хрисостом, Стефан Візантійський та ін..) повязують заснування багатьох східних міст з іменем Олександра. Але позаяк ці повідомлення вибіркові і не завжди ясні, їх скоріше треба розглядати як данину традиції міфологічної якості, що повязує з легендарним імям Олександра заснування набагато більшого числа міст на Сході, ніж це мало місце насправді.

Що ж повідомляють античні історики? Страбон пише, що місто Іліон був на той час селом. Олександр після перемоги при Граніці, прибув туди, украсив святилище приношеннями, назвав Іліон містом, наказав епімелетам відбудувати його, оголосив його вільним і звільненим від податків Страбон. География в 17-ти книгах. - С.557. Тому давні люди вважали Іліон першим містом, заснованим македонським царем на Сході. Перебудову Прієни також приписували Олександру, і є свідчення про те, що від імені македонського царя в місті був освячений храм Афіни-Паллади.

Жителі Фрігійської Аполлонії вважали засновником свого міста Олександра і чеканили монети з легендою: «Олександр, засновник Аполлонії». Так само Олександру приписують заснування Аморія у Фригії за легендою на його монетах: « Олександр аморійський». Це місто Страбон згадує серед пяти найбільших фрігійських міст (Аморій, Євменія, Сіннада, Апамея Кібот і Лаодікея) Страбон. География. - С. 557.

Далі йде повідомлення Страбона про пять міст Ісської затоки, серед яких є місто, назване в честь македонського царя: Росс, Міріандр, Александрія, Нікополь, Мопсуетія Там само. - С.558.

Цікаві свідчення містяться у Фукідіда, відносно заснування Александрії (Спасину-Харакса). Він пише, що місто було засновано за наказом Александра і на самому початку складалося із двох частин. В одній із них були поселені жителі раніше існуючого царського міста Дурина і звільнені з армії Александра солдати (явно греки), в іншій - македоняни, і це поселення було названо Пеллою Фукидид. История / Пер. Г.А. Стратановского. - М.: Ладомир, 1999. - С.564.

Досить чіткий матеріал міститься в письмових джерелах, що повідомляють про заснування Александрії Кавказької. У заснованому місті були поселені македоняни і, можливо, греки. Крім того, в момент повернення із Бактрії (при поході в Індію) Александр переселив туди ще деяке число навколишніх жителів і залишив там солдат, які були вже не придатні до військової служби Кошеленко Г.А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. - С. 213.

Останнім містом, заснованим Олександром (у звязку із планованою колонізацією Перської затоки), Арріан вважає місто, що знаходиться південніше Пеллакопи, на березі озера Румія; в ньому поселилися найманці і ветерани Арриан. Поход Александра (VІІ, 21, 7)..

Отже, навіть зібрані воєдино свідчення античних авторів не дають права довіряти свідченню Плутарха про заснування Олександром 70 міст. При всьому намаганні доказати істинність цього повідомлення німецький історик минулого століття І. Дройзен нарахував не більше 40 міст, допускаючи ще наявність значної кількості військових поселень, де залишалися греко-македонські гарнізони, які при наступниках Олександра стали містами Дройзен И. История эллинизма. В 2-х томах. - Т.1. - М.: Изд-во Эскмо Изографус, - Спб.: Terra Fantastica, 2003. - С. 370. Але не так важливо, скільки саме міст заснував македонський цар на Сході. Важливо інше: похід греків і македонян дав значний імпульс розвитку рабства, торгівлі, обміну, міського життя, зближенні народів, що населяли далекі один від одного регіони Гафуров Г., Цибукидис Д. Александр Македонский и Восток. - Москва, 1980.- С. 244-246.

Ці дані дозволяють говорити про те, що в місто будівничій політиці Александра можна виділити два важливих аспекти: 1) змішання населення у заснованих містах, включення в нього македонян, греків, місцевого населення; 2) відсутність, наскільки можливо судити, полісного устрою, одноосібна влада поставлених Александром гіпархів, відповідальних тільки перед ним і змінюваних тільки ним. Ці два аспекти містобудівної політики Александра, без сумніву, тісно повязані і цілком в дусі його загальної політики злиття греків, македонян і населення Сходу в його єдину і автократичну державу Кошеленко Г.А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. - С. 214.

Розширення тематики і засобів художньої виразності поряд із зниженням художньої значимості характерно для архітектури епохи еллінізму. Вражає розмах елліністичного будівництва як у відношенні розмірів, так і в відношенні кількості споруд; в той час заново реконструйовані і побудовані сотні нових міст. Будівництво ряду нових міст диктувалося необхідністю створення широкої мережі торгових і військових опорних пунктів для освоєння нових територій і забезпечення торгових шляхів на елліністичному Передньому Сході Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. - С.298.

Швидко росте широка мережа доріг, що звязувала торгові міста імперії. Це грандіозне будівництво супроводжувалося розвитком архітектурної науки, що виразилося у ряді згадуваних Вітрувієм праць по теорії і практиці архітектури Витрувий. Десять книг об архитектуре. - С.547.

В області будівництва нових типів споруд епохи еллінізму, хоч і не робить суттєвого вкладу, за винятком бібліотек, палаців монархів і деяких культових (монументальні вівтарі і гробниці) та інженерних (гавані, маяки) споруд, але призводить до суттєвого поновлення тих, що раніше склалися, особливо таких суспільних споруд, як зали зібрань, ринки, які поряд з храмами будуються із таких же дорогих матеріалів і ретельно обробляються і прикрашаються Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. - С.299-300.

Елліністичне місто, починаючи від світової столиці і закінчуючи невеликим містечком, розташованим на торгових шляхах, які вели від Егейського моря до Індії, являв собою більш закономірний, складний і диференційований організм. На зміну конгломерату жилих кварталів, які були сконцентровані довкола древнього акрополя з його суспільними святинями, створюються міста нового типуТам само. - С.300.

Вимогам нового містобудування найкращим чином відповідала регулярна система планування, побудована за принципом перпендикулярно-осьової мережі житлових кварталів і вулиць, яка і дістала тепер виключно широке поширення. Проте вивчення планів елліністичних міст показує, що початковий процес поділу міст на центральну частину, в якій знаходились квартали багатих рабовласників і торговців, і периферію, де знаходилися міська біднота і ремісники, корінним чином змінив соціальний смисл цього прийому, що виник в класичну епоху Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. - С.301.

Одна чи дві головні вулиці робилися більш широкими, ніж інші. Ці міські магістралі, що утворювали в більшості випадків перехрестя, на якому і розташовувався комплекс суспільного центру, складали з останнім деяке комплексне цілеТам само. - С.301.

На відміну від класичного міста з його акрополем чи домінуючим храмовим ансамблем, значення яких виявлялося особливою роллю грецької релігії в житті полісу, головним суспільним центром елліністичного міста становиться комплекс міських площ. Їх формували будови суспільного, торгового і культурного значення: ринки з лавками, споруди для зібрання міського самоуправління, спортивні споруди, навчальні заклади, палаци монархів і також храми.

Царські палаци елліністичних міст Сходу дійшли до нас в поганій збереженості. Деякі уявлення про їх архітектуру дають розкопки палаців пергамських царів, що входили в комплекс споруд акрополя і розташованих вздовж його східного кордону. Палаци були відділені від суспільних і культових споруд широким проходом, що вів на верхню терасу акрополя. За композицією плану вони близькі до типу елліністичного пери стильного дому, але відрізнялися великими розмірами і величним оздобленням.

За свідченням давніх авторів, розкішні царські палаци були в Антіохії, Селевкії, Александрії Єгипетській, Тирі та інших резиденціях елліністичних правителів. Палацові споруди представляли собою важкі комплекси, в складі яких були житлові і господарські будівлі, святилища, стадіони, театри, сади, що орошувалися багатьма джерелами і прикрашалися скульптуроюТам само. - С.327.

З ростом міст, розвитком економіки і ускладненням різних сторін соціального життя окремі частини міського центру дістають все більший розвиток. Склад і обєм його будівель значно збільшуються, функції ансамбля стають все більш різноманітними. Виникає необхідність в створенні ряду самостійних, різних за призначенням суспільних центрів: адміністративних, торгових, видовищно-спортивних і культових Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. - С.301-302.

Новий склад центру античного міста, що поєднував у собі будівлі різного функціонального призначення, призвів до диференціації характерного класиці єдиного простору ансамбля, підрозділу його на ряд замкнутих, по-різному використовуваних дворів і площ. Навіть храми тепер ізолюються від оточуючих побудов і ставляться всередині перистильних дворів. Характерною особливістю цих комплексів було широке застосування колонад; обрамляючи площі і двори, вони сприяли композиційному обєднанню будівель, що входили в ансамбльТам само. - С.302.

Гіпподамова система планування ставила зодчого в конкретні композиційні рамки при розташуванні і поєднанні елементів ансамблю; не тільки основні, але і другорядні частини ансамблю повинні були підкорятися регулюючому впливу системи прямокутних координат. Це вносить в композицію елліністичних ансамблів геометричну упорядкованість, що відрізняє їх від більш вільних і живописних ансамблів класичного періоду. Але і в цих умовах зодчі епохи еллінізму зберігають традиційне компонування комплексу, заснованого на асиметричному і в той же час врівноваженому розташуванні його частин по відношенню до основних композиційних вісей і до ядра композиції - головної будівліТам само. - С.302.

В архітектурі ансамблів велику роль грала скульптура, що іноді досягала колосальних розмірів.

Міський благоустрій в епоху еллінізму досяг значної висоти. Вулиці розширилися і були розділені на головні і другорядні. Розкопки знайшли ретельно виконані мостові з тротуарами і проїзною частиною, водопроводи з глиняними чи свинцевими трубами, очисні колектори и водостоки, викладені каменем і перекриті плитами Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. - С.302.

Оскільки елліністичні міста були не тільки торговими і культурними центрами країни, але і військовими фортецями, будівництво фортифікаційних споруд досягає великого вдосконалення. Стіни фортець, побудовані зазвичай із камяних блоків, досягали 2,5-4 м в товщину і і мали башти на своїх виступах і вїзних воротахТам само. - С.302.

Одним із найвеличніших міст, заснованих Олександром Македонським, яке згодом стало центром культурного життя на Близькому Сході, була Александрія Єгипетська.

Завоювавши Єгипет у 332-331 рр. до н. е., Олександр вибрав між двома рукавами дельти Нілу зручне місце і заклав місто, яке назвав Александрією Томилин А. Полководцы и завоеватели. - М.: ЗАО «ОЛМА Медиа Групп», 2007. - С.63. Пізніше, в епоху Птолемеїв, місто перетворилося найбільше в елліністичному світі, яке пережило Давнину і Середні віки і до цих пір зберегло своє значення Кузнецов Д.В. Эллинистический Египет: основные тенденции развития в конце IV - второй трети І вв. до н.е. - С.16.

Не варто випускати з уваги, що Александрія була задумана зовсім не як столиця птолемеївського Єгипту, а як рядове грецьке місто-поліс, яких досить багато виникало згодом в елліністичному світі. Необхідно розрізняти два періоди в історії міста (під час еллінізму): один - більш короткий, доптолемеївський, другий - більш довгий, птолемеївський, коли місто стало центром держави Птолемеїв Ейне А. Александрия - программное начало политики основания городов-полисов на эллинистическом Востоке // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. - Тбилиси: Менциереба, 1979. - С.53.

За відомостями Псевдо-Каллісфена, на території майбутнього міста розташовувалося 16 єгипетських сіл, з яких значним було лише поселення Ракоте або Ракоті (коптсько-саідскій rakote, бохайрскій rako - засноване богом Ра), де вже за фараонів Саїської династії (VII-VI ст. до н. е.) селилися греки. Це імя носив один із кварталів (грец. Сбк?фйт), а єгиптяни називали так саме місто. Александрія, названа на честь свого засновника, служила форпостом, який виконував функції сполучної ланки між окремими частинами держави Олександра.

Місце для міста було вибрано стратегічно правильно. Майбутнє місто повинно було мати як можливість використання природної морської гавані, так і хороший вихід до самого західного рукава дельти Нілу. В той час ріка була єдиним шляхом для пересування і перевезення вантажів по долині Нілу. Олександр при заснуванні Александрії визначив місця розташування всіх важливих установ майбутнього міста, таких як центральний ринок, головні храми, а також міських стін Байер Б. История человечества. - М.: Изд-во «АСТ Астрель», 2002. - С. 318.

Александрія будувалася на місці єгипетського поселення Ракотиди за проектом архітектора Дейнократа згідно звичайного для елліністичних міст прямокутним (гіпподамовим) планом. Місто пересікає зі сходу на захід центральна вулиця довжиною 7,5 км і шириною 30 м, яка під прямим кутом перехрещується з іншою, що простягається з півночі на південь. Вздовж всієї магістральної лінії, посередині, були висаджені дерева, які поділяли дорогу як би на дві алеї. Вулиці в Александрії мали назви: деякі носили культові чи царські імена, наприклад, Арсінон ІІ, птолемеївської цариці Фукидид. История / Пер. Г.А. Стратановского. - М.: Ладомир, 1999. - С.598. Александрія невдовзі зробилася найбільшим містом Середземноморя. Через 50 років після заснування в ній нараховувалося уже 300 тис. жителів. Александрію можна розділити на три великих райони: царську резиденцію, що займала четверту частину чи навіть третину міської території; власне місто із пяти кварталів; гавань з портовими спорудами.

Якщо планування міста, повязане з іменем архітектора Дейнократа Родоського, що послужила зразком для будівництва багатьох елліністичних міст після смерті Олександра, було типово грецьким, то, як показують розкопки, архітектура окремих споруд відрізнялася типовим для багатьох елліністичних провінцій синкретизмом місцевих і грецьких елементів. Це проявилося в застосуванні єгипетських типів колони, в пальмовидних капітеліях, характері орнаменту і профіліровці обломів. З чисто східною розкішшю оброблялися і прикрашалися при династії Птолемеїв палаци правителів і вельмож, де широко використовувалися золоті чеканні фризи, металева обшивка капітелій, різнокольорові мозаїки, поліхромний розпис. Багата утвар, коври і меблі, інкрустовані перламутром, слоновою кісткою, скляною пастою, доповнювали багатство інтерєру Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. - С.303.

Будівництвом Александрії керував Клеомен із Навкратіса. Александрія планувалася як великий торговий центр, до якого повинні були перейти комерційні функції зруйнованого Тиру і єгипетського емпорія Канопа. Крім того, вона повинна була відняти частину товарообігу у Карфагена і забезпечити грецьким містам більш широкий доступ на єгипетський ринок. Могутній торговий потік проходив через зручні гавані міста, будівництво яких, при усвідомленні їх значення, було чи не найважливішим завданням Клеомена. Небувалий підйом торгових операцій викликає необхідність при Клеомені розпочати чеканку золотої і срібної монети, можливо в самій Александрії Ейне А. Александрия - программное начало политики основания городов-полисов на эллинистическом Востоке // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. - Тбилиси: Менциереба, 1979. - С.55.

Опис Александрії Єгипетської ми зустрічаємо в працях грецького географа і історика Страбона, який в 25-19 рр. до н. е. подорожував у Єгипет. За свідченням Страбона, « все місто було перетнуто вулицями, зручними для верхових коней і екіпажів...; в місті є прекрасні суспільні святилища і царські палаци, що покривали четверту чи навіть третю частину всього простору міста…Всі палаци зєднані між собою, з гаванню і зі всім, що за межами останньої…» Страбон. География. - С.557-559..

Найбільш величною частиною Александрії був царський квартал Брухейон. Тут розташовувалися царські палаци, ансамбль яких постійно доповнювався новобудовами. Тому, що кожен царі з любові до пишноти зазвичай прибавляв яку-небуть прикрасу до родинних памяток. Тут знаходилися також будівля всесвітньо відомої бібліотеки і знаменитого Музея.

Царський квартал, що знаходився у східній частині, тягнувся на милю вздовж морського узбережжя. Він займав від одної чверті до третини площі всього міста. Тут знаходилося багато храмів і садів, прикрашених статуями. Над всім цим стояла на березі будівля царського двору, мабуть найбільш величне й елегантне у Давньому світі. Конкретне уявлення про цю резиденцію царів може дати палац елліністичних царів, відкритий під час недавніх розкопок в Македонії. Александрійський палац являв собою, по-суті, палацовий комплекс, на кшталт китайських імператорів в Пекіні чи султанів у Стамбулі Грант М. Клеопатра - последняя из Птолемеев. - Москва: Центрполиграф, 2000. - С. 29.

Не більше уступали палаци аристократії, з мозаїчними підлогами і настінними розписами. Царські парки були прикрашені монументальними фонтанами із гіметського і пароського мармуру, подібні фонтану, описаному в одній із епіграм «Палатинської антології», що зображував царя Птолемея Філадельфа і його дружину Арсіною. Знаменитий Музей з великою бібліотекою свідчив про значення Александрії як центру науки і мистецтв Куманецкий К. История культуры. Древняя Греция и Рим. - М., 1990. - С.147. У відкритих колонадах по садових алеях прогулювалися члени царської сімї і придворні; тінисті портики запрошували відпочити. Александрія, до речі, відрізнялася сприятливим кліматом, і літня спека через помітних вітрів, які дули з півночі, з боку відкритого моря, легко переносилася. Частиною двірцевих будівель були храми, могили Птолемеїв і так звана Сема, чи Сома, - гробниця, в якій спочивали залишки Олександра. Вона ще в римський час вважалася священною, і римські імператори їздили сюди на поклін Ейне А. Александрия Великая // ВИ. - 1969. - №10. - С. 202.

Все царське місто було оточено стіною і був схожий на фортецю. Птолемеївські царі дуже боялися виступів народних мас. Царська гвардія повинна була надійно охороняти олександрійський двір. Палати найманців стояли неподалік від палацу, тісно примикали один до одного, і виходили на іншу сторону міста. Збройних сил в Александрії було багато. Війська, що знаходилися в столиці, виконували два завдання, внутрішнє і зовнішнє, про що свідчить олександрійська цитадель, яка була не лише сильним укріпленням, але і служила тюрмою. В «Записках Юлія Цезаря і його послідовників…» про Александрійську війну наводяться наступні свідчення про воєнно-стратегічний потенціал Александрії Єгипетської в цілому і систему укріплення міста: «Між тим з дня на день розширювалися шанцеві укріплення: всі скільки-небудь ненадійні частини міста постачалися «черепахами» і рухомими навісами («мускулами»). Через виходи в домах пробивали тараном пробивали інші найближчі дома і на тому просторі, яке очищалося після обвалу чи захоплювалося збройною силою, поступово висувалися вперед шанці. Треба сказати, що в пожежному відношенні Александрія досить безпечна… Всі вулиці чи закоулки були перегороджені валом, а нижні частини міста були укріплені високими баштами в десять поверхів. Крім того, були побудовані інші рухові башти в стільки ж поверхів. Їх рухали на колесах канатами і кіньми по прямих вулицях всюди, де було потрібно…Майже вся Александрія підрита і має підземні канали…» Записки Юлия Цезаря и его продолжатей о Галльской войне, о гражданской войне, об Александрийской войне, об Африканской войне.- С.447-449..

В центрі міста знаходилися адміністративні будівлі - канцелярія, де розташовувалися центральні відомства державного управління. Головну вулицю, яка тягнулася від західних воріт до так званих Канобських, оточували лавки і базари. Житлові будинки в Александрії часто були багатоповерховими (по два, три і більше поверхів), а квартири в них здавалися в аренду. Місто прикрашалося великою кількістю вражаючих будівель Ейне А. Александрия Великая // ВИ. - 1969. - №10. - С. 203.

В західній частині міста, ближче до центру, височів штучно створений горб у формі ялинкової шишки зі святилищем Пана. Подорожуючим, які відвідали єгипетську столицю, з цієї висоти, на яку вели круті сходи, відкривалась уся панорама Александрії Там само. - С. 203. Також Страбон повідомляє, що всередині міста знаходиться будівля суду… І взагалі, місто наповнене розкішними суспільними будівлями і храмами; найкраще з них - гімнасій з портиками посередині, більш обширними, ніж рісталище Страбон. География. - С.559..

Місто виходило за межі стін (їх довжина - 16 км). На заході знаходився єгипетський квартал. За ним лежало «місто мертвих» (некрополь) з хащами, гробницями і підвалами, де приготовляли мертвих для бальзамування і проводжували їх в останню дорогу в «підземне царство». За східними воротами були розбиті сади багачів, знаходилися іподром, місце битв сміливих водіїв колісниць, стадіон і амфітеатр. Інший театр, менший за розмірами, знаходився безпосередньо в місті, над штучною гаванню, поряд з храмом богу моря Посейдону.

Александрія як найбільше портове місто тодішнього світу було своєрідними воротами Єгипту в Середземне море. Олександр Македонський, усвідомлюючи всі переваги подібного розташування для морської торгівлі, з великою увагою віднісся до побудови портових споруд. За наказом Олександра Македонського була споруджена дамба в сім стадій (приблизно 1,3 км), яка зєднувала острів Фарос з материком. По сторонах острова знаходилися головні гавані Александрії: Велика гавань на північному сході і порт Евност на південному заході. У східному басейні була розташована ще штучно викопана і закрита гавань, що була частиною власності царів; до західного був прибудований військовий порт Кабот («ящик»), звязаний через канал з Мереотидським озером. На останньому знаходилася єгипетська гавань, через яку здійснювався звязок Александрії з Єгиптом по Нілу. Страбон повідомляє, «що з лівої сторони гавані знаходилися підводні скали і мис Лохіада з Царським знаком. З лівої сторони для вїжджаючих в гавань знаходилися внутрішні царські житла, що зєднувалися з мисом Лохіадою, в яких було багато житлових кімнат і приміщень. Нижче знаходився острівок Антиродос, що лежав перед виритою гаванню, що мав царський палац і невелику гавань…Над ним стоїть будівля театру, потім знаходиться Посейдій, згин, що йде від так званого Емпорія, з храмом Посейдона… Далі йде Цезарій, Емпорій і товарні склади; за цим слідують корабельні верфі до Гептастадія. Такі були околиці Великої гавані. Страбон. География. - С.557-559. Зі сходу місто зєднувався каналом з Нільської дельтою, а через неї - з рештою Єгипту. До портів прилягали амбри для зерна, склади все можливих товарів і місця, де будувалися нові кораблі і ремонтувалися старі. Корабельний ліс доводилося привозити із Кілікії, з Кіпру чи з Ліванських гір Ейне А. Александрия Великая // ВИ. - 1969. - №10. - С. 204.

Сторожем олександрійського порту був Фароський маяк, який відносився до семи чудес світу. Оснащений всіма технічними досягненнями того часу, він гордо височів на висоті 150 метрів. На його фундаменті збереглося вирізане на камені імя творця цієї величної і гуманної споруди - грецького архітектора Сострата. На верхній платформі маяка, під куполом, горів сильний вогонь, сіяння якого посилювалося дзеркалами із полірованого граніту, так що його бачили на відстані 90 км. Вогонь сяяв настільки яскраво, що моряки часто сприймали його за нову зірку. Колосальні статуї увінчували башню. Одна, крутячись навколо власної осі, витягнутою вперед рукою слідувала за сходом сонця; інша оповіщала про приближення ворожих кораблів. Фігура Посейдона, яка стояла на самому верху маяка, була знайдена археологами в 1962 р. і піднята із дна моря. Фароський маяк став символом всієї Александрії. Півтора тисячоліття він вірно указував правильний шлях морякам, поки його не знищив у 1375 році землетрус. Гранітні ж дзеркала скинули в море ще раніше: людська жадність шукала під ними казкові скарби Олександра Македонського і Птолемеїв Ейне А. Александрия Великая // ВИ. - 1969. - №10. - С. 203.

Населення Александрії Єгипетської, можливо, до початку нашої ери досягло 1 млн. чоловік. Довгий час Александрія була найвеличнішим містом Античності, до тих пір, поки її величність не перейшла до Риму Кузнецов Д.В. Эллинистический Египет: основные тенденции развития в конце IV - второй трети І вв. до н. э. - С.17.

Александрія, головне грецьке місто в Єгипті, вражало багатством і розкішшю. Третину міської території займав широкий палацовий комплекс. Не більше уступали йому палаци аристократії, з мозаїчними підлогами і настінними розписами. Царські парки були прикрашені монументальними фонтанами із гіметського і пароського мармуру, подібні фонтану, описаному в одній із епіграм «Палатинської антології», що зображував царя Птолемея Філадельфа і його дружину Арсіною. Знаменитий Мусейон з великою бібліотекою свідчив про значення Александрії як центру науки і мистецтв. Греки і македонці, що переселилися на береги Нілу, принесли із собою все, що їм було звичне на батьківщині: гімназії і палестри, театри і стадіони. Тон в житті міста задавав царський двір, звідки поширювалися мода в одязі і благовоніях: олександрійські знатні дами намагалися наслідувати цариці і принцесам, переймали фасони їх плать, користувалися тими ж духами. Гладко вибриті обличчя не залишали сумнівів в тому, що македонський звичай домінував тут над грецьким; бороди продовжували носити лише філософи-кініки.

Палац Птолемеїв відрізнявся незвичайною розкішшю, а самі вони стали багатими владиками елліністичного світу Куманецкий К. История культуры. Древняя Греция и Рим. - М., 1990. - С.147.

Отже, не дарма, Птолемей переніс резиденцію правительства із Мемфісу в Александрію, вирішальну роль зіграли зовнішні причини: Александрія мала ні з чим не зрівнянне місце розташування для здійснення звязків із Сирією та Егідою і булла однією з найкращих морських гаваней давнього світу, уступаючи тільки Карфагену Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма. - С.51 .

Історія Александрії невіддільна від історії грецької урбанізації на елліністичному Сході. Не дивлячись на недостатність і фрагментарність джерел, ми можемо з повним правом вважати, що приклад Александрії багато в чому не тільки типовий, але суттєво і навіть програмно передбачив всі основоположні принципи наступної практики освоєння елліністичних міст -полісів Ейне А. Александрия - программное начало политики основания городов-полисов на эллинистическом Востоке // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. - Тбилиси: Менциереба, 1979. - С.55.

Заснувавши у Верхньому Єгипті місто Птолеміаду, Птолемей створив особливий центр, який взяв на себе функції головного міста провінції. На відміну від Селевкідів, єгипетський правитель додержувався мудрого обмеження при заснуванні нових міст: він не був зацікавлений в тому, щоб створювати автономні чи хоча б напівавтономні міські центри, оскільки це сприяло б виникненню нових проблем в управлінні країною Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма. - С.51.

Таким чином, ми можемо сказати, що в часи правління діадохів відбувався значний розрив з традиціями містобудівної політики Олександра. Суть цього розриву полягає у двох основних пунктах: 1) нові міста створювалися у формі полісів чи раніше існуючим містам дарується статус полісів; 2) громадянський колектив полісів формується тільки з македонян і греків. Як наслідок, розрив з традиціями Олександра проходив у самих основних пунктах. Так, наприклад, селевкідський поліс на Сході досить сильно відрізнявся від класичного полісу, але збереження його як форми соціальної організації грецького населення було в даній історичній обстановці необхідним. Східноелліністичний поліс, як один з елементів структури Селевкідської держави, став образом поєднання монархії і основної маси її грецьких підданих Кошеленко Г.А. Греческий полис на эллинистическом Востоке.- С. 220-221.