1.  Перший бойовий досвід легіону УСС (Галицька битва)

У ті дні на 450-кілометровому фронті від Івангорода до Камянця-Подільського розгорнулася одна з найбільших битв першої світової Галицька битва за участю з обох боків півтора мільйона солдат і офіцерів. Битва почалася загальним наступом росіян 6 серпня. Через місяць 3-тя армія генерала Мю Рузького зайняла Львів, а 8-ма під командуванням О. Брусилова відбила цісарську армію в Карпати. Отже, російська армія окупувала Галичину, а війська Австрії втратили більше 400 тисяч вояків, з них майже 100 тисяч полоненими. І у звязку з важкою ситуацією на фронті генерал Гофман віддав наказ ввести легіон УСС у бої. Через тиждень сотня В. Дідушка вийшла на Верецький перевал, де зустріла наступаючі частини 2-ї кубанської козачої дивізії. Тоді ж зайняла лінію сторожових постів на Ужоцькому перевалі сотня одного з отаманів. Саме ця сотня першою серед підрозділів УСС завязала бій з кубанцями і зазнала перших жертв війни-22 стрільці були вбиті.

Водночас не враховуючи думки старшини австрійське командування роздробило легіон на розвідувальні стежі по 20 чоловік у кожній і наказало пробратися до тилів ворога. Після невдалих спроб перетнути лінію фронту, зазнавши великих втрат стежі поверталися назад. Кілька груп пропали безслідно. Напевно переконавшись у безплідності своїх намірів генерал Гофман відмінив свій наказ. 7 жовтня всі сотні зайняли лінію оборони на Бескидах.

Після того, як австрійська південна армія отримала підкріплення з Балканського фронту командування віддало наказ про наступ на Стрий, Миколаїв, а потім вже Львів. "Я був атакований з фронту майже удвічі більшими силами противника, - писав О. Брусилов. - Здійснювалося охоплення мого лівого флангу військами, які спускалися з Карпат від Турку і нарешті, у напрямі на Стрий - Миколаїв - Львів, виходили до мене в тил. (О. Брусилов: Воспоминания ст. 57 Москва 1915р.)

2. Героїзм стрільців в наступних боях на Закарпатті

У наступних операціях легіон УСС діяв дуже чітко і злагоджено завдяки тактичним здібностям отамана Г. Косака провела успішний бій за Тухольку. За цим боєм особисто спостерігав генерал Гофман: адже легіон діяв на дуже важливій ділянці.

Подолавши сильний опір ворога легіонери оволоділи Синьовидним, Люзінцями, Голобутовим, вийшовши в район нафтового басейну звільнили Борислав, Дрогобич, Стрий. Тільки після того, як Брусилов отримав допомогу він зумів зупинити австрійську армію, а потім навіть відкинув її до Карпат.

Коли це сталося він кинув усі свої сили на перевали, які утримували УССуси. Вони в свою чергу не тільки змогли утримати наступаючого ворога хоч кількість росіян значно перевищувала кількість легіонерів, а й завдати армії Брусилова нищівних втрат. Тільки в полон було захоплено 130 солдат та 10 офіцерів. Усі сотні легіону відзначилися в тій битві, але сотня Вітовського найбільше - вона утримувала залізничний відрізок Тухолька - Гребенів.

Після цього бою генерал Флейшман приїхав, щоб особисто вручити перші нагороди українським січовикам - медалі хоробрості другого ступеня, які отримали багато легіонерів серед яких також були і жінки. Олена Степанівна, а також Софія Галичко, яка в своєму дівочому щоденнику 11 вересня 1914р. писала: "Я на Закарпатті, в рядах Січових Стрільців. Дивний якийсь сон. Вісім днів їзди в поїзді, три дні голодовки примусова мандра по Мукачеві від 3-ї ночі до 8-ї ранку та приїзд до Горонднат тепер тихі зітхання слабих у шпиталі. Мої мрії здійснилися, працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий спокійний Грац, забула про рідню, про іспити й увесь світ… Крила вистрілили з ран і лечу на стрічу сонцю золотому, чи спалить воно мене, чи зігріє своїм вогнем ?… Завтра, позазавтра може підемо вже в поле, хто вернеться з дороги не знаємо.Що там! Поки кров крає в жилах і серце бється сильно в грудях - вперед! Вперед! Поломимо скали, перепливемо ріки, спалимо вогнем молодої душі всі твердині, всі замки, всі ворожі думки і діла". (Нарис з історії України ст. 103, Угрін Безгрішний Львів 1923р. ) В записках щоденника ми бачимо ніжну, молоду натуру дівчини, але її любов до рідної країни переросла багатьох її сучасників. Саме ця любов після того як її важко поранили поставила її на ноги і змусила стати в бойовий строй легіону. Через деякій час вона стане хорунжею і командиром чети у сотні. На протязі всієї її служби в легіоні не було такого чоловіка в якого вона викликала б відразу , її всі любили і навіть подейкували, що в неї були інтимні відносини з Д. Вітовським і тому як велике особисте горе для стрільців стала її загибель20 липня 1918р. біля Пасічної