2. Облаштування держави ІХ - поч. Х ст.

На чолі Болгарської держави стояв монарх, який раніше називався ханом (словянською князем), а за Симеона кесарем і василевсом (цар або імператор). На відміну від Візантійських імператорів влада болгарського монарха була спадковою. Наступником болгарського царя був його син або брат. В процесі становлення феодальної Болгарії зростала пишність княжого двору. Царський палац був надзвичайно розкішним, а сам цар носив дорогі шати, прикрашені золотом та дорогоцінним камінням. Цар постійно перебував у середовищі вищої чиновної знаті, яка входила до складу царської ради (синкліту).

В адміністративному відношенні країна розділялася на окремі області, що управлялися кметами. Вважається, що кмети були служилими людьми царя і належали не до болярства, а до того прошарку болгарських феодалів, який західні хроністи називають "середніми людьми".

Опорою влади болгарських царів було військо. Військова справа була значно вдосконалена протягом ІХ ст. На відміну від війська попередніх століть, болгарське військо ІХ-Х ст. було вже не народним ополченням. Воно складалося із озброєних дружин феодалів. З початком воєнних дій цар направляв воєводам і болярам наказ зявитися у вказане місце зі своїми загонами. Той, хто не зявлявся вчасно підлягав смертній карі та конфіскації майна. Важливо зазначити, що Болгарія не мала найманих військ.Кордони Болгарії були захищені системою фортець, в яких перебували постійні гарнізони.

В судовій системі ІХ-Х ст. зявився ряд нових моментів. Вище йшлося про те, що Крум провів реформу, за якою ордалії мали поступитися судовому розслідуванню. Ця реформа була продовжена за Бориса, коли були видані писані закони - "Закон Судний Людям". "Закон Судний Людям" був документом з досить складним змістом. Там були використані норми візантійського законодавства ("Еклога Лева та Костянтина VIII ст.) і старі болгарські звичаї. "Закон Судний Людям" виступав на захист феодальної власності, суворо карав за вторгнення в чужі володіння, за крадіжку і т. д. Система штрафів і конфіскацій, що були прийняті в "Законі Судному Людям" є системою, характерною для феодального суспільства. Особливим захистом користувалася християнська церква: статті "Закону" карають за напад на церкву з метою грабунку, за приналежність до язичництва. Таким чином "Закон Судний Людям" містив у собі як старі, так і нові норми, притаманні феодальному праву.

Отже, консолідація феодалів, яка сприяла виникненню імперії Симеона, була покликана придушити опір селянства та здійснити його закріпачення. Охорона феодальної власності за допомогою військових дружин і феодального права були першочерговими завданнями влади. Другим, не меш важливим завданням був захист земельних володінь феодалів і збільшення площ цих земель за рахунок сусідів.

3. Рух богомилів

Утвердження в Болгарії феодальних відносин вело до масового закабалення сільської людності. Податкове гноблення особливо посилилося в Х ст., коли часті війни вимагали дедалі більших коштів. Становище платників податків погіршувало й те, що в ІХ-Х ст. основу болгарського війська складало не народне ополчення, а феодальні дружини. Таким чином, воєнні перемоги Симеона не поліпшили становище соціальних низів. Народне обурення вилилося в антифеодальний рух, що виник у Болгарії в першій половині Х ст. Цей рух, так само як інші рухи середньовічної Європи, проходив під релігійними прапорами. На честь першого проповідника нового вчення - священника Богомила - він дістав назву богомильства. Основою ідеології богомилів був дуалізм: увесь світ є боротьбою двох начал - Бога, що уособлює сили добра, та його сина Сатиниїла (Сатани), що уособлює сили зла. Людина, стверджували богомили, духовно належить Богові, а тілом - Сатані. Сатанинським творінням богомили оголошували також царську владу, феодальне гноблення. Вони рішуче виступали проти офіційної церкви, яку вони також вважали творінням Сатани, а відтак заперчували всі її таїнства та обряди, шанування ікон, молей і хреста. Відвідування храмів теж важалося необовязко

вим, адже Богові, за їхніми уявленнями, можна молитися всюди. Богомили категорично висловлювалися проти пролиття крові - це положення відбивало невдоволення широких мас частими війнами в першій половині Х ст.

Богомильський рух набув великого розмаху. Він охопив здебільшого селян, але чимало прихильників знайшов і серед городян. Прихильники богомолів удавалися навіть до збройних форм боротьби. Така їхня діяльність підривала могутність феодалів, церкви й царської влади.

4. Початок феодальної роздробленості Болгарії

Х ст. було часом найбільшого розквіту Болгарської держави. В середині Х ст. вона набула величезного міжнародного авторитету. Ще до середини Х ст. Візантія продовжує сплачувати данину Болгарії, однак вже в цей час зявляються певні ознаки ослаблення державної влади, що згодом призведе до феодальної роздробленості. Зміна державного ладу була зумовлена декількома причинами. Перш за все економічний розвиток країни, укріплення економічних звязків між містом та селом призвели до консолідації певних територій. Місто, яке раніше відігравало значення пункту на торговому шляху, не будучи при цьому самостійною економічною одиницею, в Х ст. стає торгово-ремісничим центром навколишньої території. В той же час зростає економічна і політична міць феодальних маєтностей. Болгарські боляри мали в своєму розпорядженні дружину, будували багаті замки. Правителі окремих областей кмети (коміти) і топархи поступово перетворювалися на феодальних володарів на підвладних їм територіях. На своїх землях вони встановлювали власну юрисдикцію, вводячи поняття "княжих суддів".

Величезні багатства перебували в руках церкви, яка з часів правління Бориса отримувала у власність землю та інше майно. Крім земельних володінь у Х ст. церква отримала податкові привілеї, що назвалися візантійським терміном "екскуссія", тобто звільнення від феодальної повинності. Єпископи підпорядкували собі не тільки селян, а і нижчих церковнослужителів, приписаних до церков.

Отже на початку ХІ ст. у Болгарії була сформована впливова земельна духовна і світська аристократія, яка мала не тільки залежних людей, а й власний апарат примусу. Джерела вказують, що під час болгаро-візантійських війн крупні феодали зі своїми військами вели самостійні війни. Такі факти яскраво свідчать, що феодали вже не потребували сильної центральної влади, повністю покладаючись на власні сили у боротьбі з супротивниками. Логічно припустити, що такий розвиток феодальних відносин у країні призвів до політичної роздробленості, розпаду держави на ряд самостійних територій.

5. Феодальні відносини у Болгарії під зверхністю Візантії

На завойованих землях встановлюються загальноімперські порядки. Нова система управління позбавила Болгарію початкової автономії і перетворила її на прикордонну провінцію імперії. Територію Болгарії було поділено на 3 феми, всю повноту влади в яких мали візантійські стратиги (архонти). Візантійські урядовці замінювали на місцях болгарських. Чиновницько-бюрократичний апарат зріс у два рази. Візантійське завоювання Болгарії сприяло остаточному утвердженню феодальних відносин. Якщо спочатку нова влада майже не втручалась у відносини власності, що склались у Болгарії, то в подальшому ситуація змінюється і наприкінці ХІ ст. болгарські провінції вже мало відрізнялись від решти провінцій імперії.

Загалом, завершенню феодалізації у країні допомогла та обставина, що завоювання супроводжувалося подальшим зростанням великого землеволодіння. У Болгарії утворився великий фонд державних земель, із якого імператори обдаровували своїх близьких. Незважаючи на те, що Візантія підпорядкувала болгарську церкву константинопольському патріарху і загалом проводила антиболгарську церковну політику, вище духовенство зберегло у своєму володінні великі земельні площі та велику кількість залежних селян, а на початковому етапі церква та монастирі навіть отримували нові дарунки від імператора. Згодом представники світської знаті також почали отримувати щедрі наділи. Феодалізація активніше відбувається на заході Болгарії, повільніше - на півночі та сході. Основною формою феодального володіння стає пронія - тимчасове земельне володіння яке діставала світська (рідше духовна) особа. Власники цієї землі зобовязані були виконувати військову або адміністративну державну службу.

Незважаючи на деякі позивні зрушення у соціально-економічній сфері періоду візантійського владарювання рівень життя населення (особливо селянства) різко падав. Посилення експлуатації і запровадження низки нових повинностей, постійні виснажливі та кровопролитні війни, що їх вела Візантія посилювали патріотичні настрої. Протягом усього періоду візантійського панування тривала боротьба за незалежність Болгарії. Поступово пасивні форми спротиву переросли у активні і у боротьбу втягувались усе нові і нові сили. Рушійними силами визвольного руху виступали, як правило, середні та нижчі верстви суспільства. Досить активною була і болгарська знать, яка поєднувала як патріотичні переконання так і суто прагматичні - бажання не ділити владу з візантійцями. Протягом другої половини ХІ ст. відбувся ряд повстань, учасники яких вдало використали внутрішньополітичну боротьбу всередині Візантії і змогли здобути державну незалежність.

6. Феодальні відносини в Болгарії періоду Другого царства

Період Другого царства дослідники поділяють на два етапи:

1. піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187-1241);

2. поступовий занепад, коли ослаблення центральної влади й феодальна роздробленість призвели до виникнення на її території кількох незалежних держав (1241-1396)

Але незважаючи на стабілізацію внутрішньополітичного життя у країні влада царя залежала від великих феодалів, що значно посилили свої позиції. Боляри, з яких складалася державна рада, активно впливали на внутрішню і зовнішню політику держави, дуже часто грубо втручаючись у здійснення повноважень царя.

Після визволення Болгарії податкове гноблення на перших порах трохи ослабло, що призвело до закономірного пожвавлення економічного життя. Але важливо зазначити, що скорочення податкового тиску торкнулося переважної частини населення, за винятком залежних селян-париків. Різновидами феодальної власності на землю в той період була баштина (вотчина) і, ймовірно, пронія, яке збереглася і перетворилась з умовного володіння в спадкове.

Вже від середини ХІІІ ст. Болгарія вступає в період поступового занепаду центральної влади. З внутрішнього розбрату та тривалих болярських усобиць скористалися сусіди - угорці та Візантія, які захопили частину земель на заході. Політична нестабільність та зростання феодального тиску призводять до великого селянського повстання, що спалахнуло в 1277 р. Відчайдушні спроби представників правлячих династій відновити стабільність у державі були безуспішними і тільки пришвидшили розпад могутньої колись держави на окремі незалежні утворення. Фактично після 1363 Болгарія розпадається на три самостійних держави - Тирновську, Відинську і Добруджу. Небажання правителів цих держав обєднатися проти спільної османської загрози і призвели до загарбання болгарських земель турками-османами у кінці XІVст.