2.1 Особливості процесу заснування колоній

У Північному Причорноморї поява більшості античних міст датується VI ст. до н.е., хоча,судячи з розкопок поселення на о. Березані (Очаківський район Миколаївської області), початок колонізації цього району слід віднести до другої половини VII ст. до н. е., а взагалі перше знайомство греків з Північним Причорноморям -- до часів гомерівської Греції.

У колонізації Північного Причорноморя головна роль належала іонійським містам малоазійського узбережжя і перш за все Мілету. Значні масштаби переселення звідси були викликані майже безперервною внутрішньополісною боротьбою, періодичними руйнуваннями сільськогосподарської околиці, розоренням громадян тощо. У VII-VI ст. ним була заснована Ольвія на правому березі Буго-Дніпровського лиману і ряд колоній по обидва береги Керченської протоки - стародавнього "Боспору Кіммерійського". Найбільшими з них були Пантікапей (сучасний Керч) і Феодосія на східному узбережжі Криму, Фанагорія і Гермонасса на узбережжі Таманського півострова. Єдиною дорійською колонією на північно-чорноморському узбережжі був Херсонес, заснований у V ст. в 3 км від нинішнього Севастополя переселенцями з Гераклеї Понтійської (нині місто Ереглі в Малій Азії).У другій половині VІІ ст. до н.е. виникають два найбільш ранні поселення в Північному Причорноморї на Березанському півострові (нині це острів біля м. Очаків) та біля сучасного м. Таганрога (на узбережжі Азовського моря). У VІ ст. засновуються маже всі найзначніші північно причорноморські міста (Мал.2).

Слід зауважити, що з приводу характеру грецької колонізації Північного Причорноморя серед дослідників довгого точилися гострі дискусії. Мова йшла головним чином про протиставлення двох форм колонізації: торговельної і аграрної. За першою з них, заснуванню міст-держав передували торговельні факторії, так звані емпорії, які мали б стати необхідною ланкою в розвитку міст. Дослідження останніх десятиріч показали хибність такої позиції [14, с. 90].

З цим питанням тісно повязане інше - визначення міст, звідкіля йшов в Північне Причорноморя головний переселенський потік. За даними памяток епіграфіки, маємо досить переконливу відповідь - з малоазійського міста Мілета та взагалі з Іонії. Це знов таки підтверджує аграрний характер колонізації. Оскільки саме в ці часи іонійські греки й, зокрема мешканці Мілета зазнавали чисельних перських навал та розорення сільського господарства. Лише кілька причорноморських міст були засновані вихідцями з інших центрів.

В ті часи іонійський Мілет розвиває надзвичайну колонізаторську енергію. За словами античних письменників ним було організовано близько 90 колоній,тут колонізаційна проблема набула настільки великої ваги, що опинилася в центрі уваги держави. У таких містах стали обиратися особливі посадові особи - так звані ойкісти, на обовязку яких лежало влаштування нових поселень. Часто в колонії виселялися не тільки громадяни даного полісу, але разом з ними і мешканці інших міст. У таких випадках місто, що створює колонію, набувало значення збірного пункту для всіх бажаючих переселитися в нове місце. В обстановці загального підйому економічного життя, що характеризує даний період, деякі засновані поселення швидко перетворювалися на такі ж великі міста, якими були їхні метрополії[1, с. 24].

Істотну роль у розвитку колонізації в дальшому починає відігравати морська торгівля, яка швидко розвивається. Якщо колонізація найдавніших часів мала переважно аграрний характер і колоністи в місцях нового свого оселення бралися насамперед обробляти землю, то в пізніші часи завляються колонії іншого типу. В ряді випадків вони мають характер замлеробсько-торговий. Частина їх населення продовжує займатися землеробством, але уже розраховуючи на збут продукції своєї праці, друга частина займається ремеслами, нарешті виділяються групи, що займаються переважно торгівлею [4, с. 528]

До часу заснування грецьких поселень в Причорноморї греки вже мали деякі знання про цей район. Цьому сприяли часткові навідування ними чорноморських берегів в минулу епоху, що знайшло свій відбиток в міфах, частина яких, без сумніву, відноситься приблизно до ІІ тисячоліття до н.е. Сліди знайомства греків з північним причорноморям збереглися і в гомерівському епосі: деякі дослідники відносять до берегів Північного Причорноморя частину плавання героя Одіссея[27, с. 39].

Зазвичай колонізація Північного Причорномря бачилася в такому вигляді: від часткових поїздок грецьких купців і мореплаців до постійних торгових звязків, від організацій торгівельних станцій - емпоріїв - і до заснування колоній. Заселювалося не тільки морське узбережжя, а й береги лиманів, причому місцями густота розташування невеликих поселень була досить високою -- іноді одне від одного знаходилося в межах видимості. На території Північного Причорноморя, як привило, не на самому узбережжі. Але на певній, іноді значній від нього відстані були знайдені речі безумовно грецької роботи, безмовно імпортні, які в той час безумовно відносились до періоду, що передував появленню тут постійних грецьких поселень [9, с. 87].

Обидва ці факти не суперечать один одному. Навпаки вони можуть бути основою для дуже важливого висновку. Окремі речі грецького походження, очевидно проникли всередину країни в результаті торгового обміну між греками і місцевим населенням. Отже цей обмін існував до виникнення в північному узбережжі постійних поселень греків - він передував постійним поселенням і очевидно, підготовив для них грунт.

Отже, те, що можна назвати торговим колонізаційним освоєнням Північного Причорноморя, почалося приблизно на століття раніше ніж виникли найстаріші грецькі колонії на берегах Керченської протоки і Ольвія на південному заході.

Спочатку грецькі торгові судна, очевидно, тільки час від часу, від випадку до випадку, відвідували ці береги, після обміну і продавці, і покупці надовго розходились у різні сторони. Потім коли взаємна вигода від цього звязку була усвідомлена і тими і другими, зустріч між місцевим населенням і греками частішали, і на узбережжі зявилися так звані емпорії - торжища, куди в певний час року приїжджали зі своїми призначеннями для обміну товарами місцеві жителі і прибували торгові кораблі грецьких купців [4, с. 136].

Слово “емпоріон” на грецькій мові означає не тільки місця, де відбувається торгівля, але й складовий пункт, свого роду торгову факторію. Цілком природно, що на місцях їх постійних зустрічей, які стали вже звичні і для греків, і для місцевих жителів, стали будувати складові приміщення для товарів і житлові приміщення для моряків і підприємців, які висаджувалися на берег. Так поступово на території емпоріїв виникають селища. Спочатку в них жили під час проведення обмінних операцій, а в останні часи року вони пустували. В дальшому тут зявляється постійне населення, селища огороджуються стінами, виникають органи управлінням, і нова колонія починає жити. На слід забувати, що джерела поповнення переселенських континентів в античній Греції ніколи не вичерпувались [27, с. 165].

Розвитку нових міст сприяла торгівля. На той час у Греції швидко зростала кількість населення і міст з досить розвинутими ремеслами, які потребували регулярного забезпечення продовольством, сировиною, рабами. Колоніальна периферія грецького світу могла не тільки задовольняти ці потреби, а й стати ринком збуту ремісничої та деяких видів сільськогосподарської продукції метрополії. В VІ ст.до н.е., потреба в причорноморській сировині і особливо у хлібі відчувалася уже багатьма грецькими містами. В першу чергу зацікавлені в цьому були міста узбережжя Малої Азії - найбільш передові і економічно розвинуті грецькі міста тих часів [19, с. 57].

Формою політичної організації новозаснованих міст-держав була, як правило, рабовласницька республіка, яка могла мати різну внутрішню будову. За грецьким звичаєм прав громадянства не мали жінки та іноземці, які переїжджали сюди на постійне проживання. Тільки окремим іноземцям, які мали великі заслуги перед державою, надавалися такі права. Незначною була роль у політичному житті й рядових громадян. Вони мали набагато менше реальних можливостей займати високі посади, ніж їхні заможні співгромадяни. Отже, поняття «демократична рабовласницька республіка» було досить умовним, оскільки більшість населення фактично не користувалася громадянськими правами. Звичайно, під впливом різних обставин внутрішня організація античних держав з часом могла набувати тих чи інших особливостей. Зокрема, це стосується Боспорської держави, до складу якої згодом увійшли деякі місцеві племена і в якій на певних етапах історичного розвитку існувала монархічна форма правління. Проте вона не була типовою для античних міст Північного Причорноморя. В інших північно-причорноморських державах відбувалась аристократизація демократичного ладу, яка особливо посилилася в перші століття нашої ери [10, с. 82].

Таким чином, засновані на чужих землях міста-держави на перших етапах свого існування мали суспільну організацію, подібну до грецьких полісів-- рабовласницьку демократію. У них був аналогічний соціальний устрій, система й органи влади. Ці держави складалися з міста - економічного, політичного та культурного центру держави і хори-- сільськогосподарської округи. В процесі розвитку міст Північного Причорноморя виявилися загальні історичні закономірності розвитку античного суспільства в цілому. Це були держави різнокласового, рабовласницького суспільства, які в своєму розвитку пройшли той самий шлях, що й інші грецькі міста.