Вступ

Три частини, з яких складалося держава франків: Німецька Австралія та романські Нейстрія і Бургундія, мали звичайно різних королів, але якщо їх навіть зєднував один король, то їх управління все-таки поділялося. Після Хлотаря і його сина, Дагоберта (629-639 рр..) - «Соломона франкського», як його прозвали придворні підлабузники, немає більш видатних Меровінгів; династія тримається за традицією. Королівська влада починає слабшати внаслідок роздачі часткою королівського майна та надання імунітету, як церкви, так і приватним особам. Король мав спиратися на людей, які йшли до нього в особисту службу, і винагороджував їх за це зі своїх земель. Головне значення в королівському управлінні, тому отримав той сановник, який завідував роздачею земель, майордом, що означає «дворецький». У кожному з трьох частин королівства був спочатку свій майордом. Поступово майордоми, які стали водити в полі королівських слуг і воїнів, стали сильніше королів зі старої династії Меровінгів. У 681 р. майордом Австралії Піппін, сучасник султана Абдельмеліка, усунув дворецьких Бургундії і Нейстрії, захопив управління всією державою і став стверджувати королів в їх сані.

Австралійські майордоми самі утворили династію, яка замінила ослаблих Меровінгів; вона називається по імені найбільшого її представника, Карла Великого (768-814 рр..), Каролінгам. Син Піппін, Карл, прозваний Мартель (молотом), не призначав короля зовсім.

Судебник «Салічна правда» найважливіше джерело відомостей про життя і звичаї франків. Він був складений, очевидно, при Хлодвіг.

У «Салічній правді» докладно розглядаються різні ситуації і перераховуються покарання за порушення закону, починаючи від крадіжки курки і закінчуючи викупом за вбивство людини. Свої зводи законів - «Правди» були також у франків рипуарских бургундів, англосаксів та інших німецьких племен.

«Салічна правда» відображає звичаї народу, нещодавно переселився в порівняно слабко романізовані частини Галлії і тому зберіг в більш чистому вигляді норми свого життя

Час запису та редагування цього «звичайного» (від слова «звичай» народного права - VI-IX ст.