37)Наступ російського царизму на українську культуру у другій половині XIX ст.

У другій половині XIX ст., як і раніше, розвиток української культури відбувався в умовах імперських колонізаторських режимів, які панували в Україні. Найтяжче доводилось народній освіті. Хоча преса 60-х pp. і відзначала особливе тяжіння до грамоти, яке з'являлося в народі ("Селяни один за другим самі приводять дітей у науку", — писав 186/ р. український журнал "Основа"), імперські правителі зовсім не дбали про те, щоб навчити бодай читати й писати кожну українську дитину. Як початкових, так і середніх шкіл не вистачало навіть для тих, кому дозволяли навчатися матеріальні статки. Число початкових шкіл в Україні під владою Росії зросло протягом другої половини XIX ст. з 1300 до 17000, однак і після цього понад дві третини дітей не переступали поріг школи.Зрештою царський уряд на початку XX ст. майже зовсім усунувся від матеріального утримання всієї мережі початкових шкіл (так званих однокласних з трирічним терміном навчання і двокласних, в яких навчалися п'ять років). Понад чотири п'ятих їх перейшло під опіку земств, хоча міністерство народної освіти залишило за собою право розробляти і контролювати всі навчальні програми. Валуєвський циркуляр і Емський указ чітко визначили головний напрямок освітньої політики російського царизму в Україні: не допустити українську мову в школу. Навчання в усіх ланках освіти (від початкової до вищої) велося лише російською.

На кінець XIX ст. неписьменність населення була в Україні масовим явищем. За офіційними даними перепису 1897 р. по Російській імперії, в губерніях України на кожних 100 чоловік налічувалося від 72 до 85 неписьменних. Від двох третин до трьох чвертей неписьменних зареєструвала на кінець XIX ст. офіційна статистика Австро-Угорської імперії серед населення західноукраїнських земель. А в окремих (особливо — гірських) повітах тут серед селян не було жодного письменного.