logo search
Методичка Культура КУНАШЕНКО 2

5.Література Середньовіччя.

Основна стаття: Середньовічна література.

Яскравою сторінкою лицарської літератури є поезія трубадурів (від прованс. trobar – знаходити, створювати). Існувала на півдні Франції у Провансі з кінця XI до початку XIII ст. Лірика трубадурів постала утіленням лицарського світогляду. Поезія трубадурів була першою в Європі світською поезією народною мовою. У кожній країні їх називали по-різному: у Англії – менестрелі, у Німеччині – шпільмани. Лірику трубадурів живили різні джерела: фольклорні пісні та обряди, антична і східна поезія. Вони оспiвували лицарське любов та героiчнi подвиги. У творчості трубадурiв виділяють 3 основні тем: війна, служіння сюзерену та поклніння Прекрасній Дамі, а також 3 жанри:

Ваганти – мандрівні ченці, школярі, безробітні випускники перших університетів (Болонський, Оксфордський ітд. ітп.). Їх вірші були найчастіше веселі та життєлюбнi; на відміну від представникв духовенства, оспівували не аскетизм та смиренність, а радощі життя (анакреонтична поезія); проте не рідко траплялися нарікання на жорстоку долю та несправедливість. Писали латиною, що також вiдрiзняло iх вiд трубадурів. Одна з найвідоміших пам’яток – цикл «Carmina Burana». Поезія вагантів була здебільшого анонімна, саме тому немає жодного відомого письменника в галузі поезії вагантів.

Значення терміна «відродження»

У сучасній культурології існує кілька думок щодо терміна «відродження». У широкому значенні він означає етнокультурне піднесення національної самосвідомості, активізація розвитку національної культури (наприклад, «процес національного відродження в Україні»). У вузькому – йдеться про певний розвиток європейської культури в період з кінця XIII ст. (Італія) до початку XVII ст. (у деяких країнах – Англії, Португалії, Польщі, Україні) та пізніше. Протягом цього часу більшість європейських країн проявили у своїх національних культурах ознаки типологічної спільності, що визначають їх як ренесансні. Саме таке «відродження» (чи Ренесанс) ми й розглянемо.

Термін було уведено італійськими гуманістами (вважають, що першим це зробив Ц. Базарі). Генетично пов’язаний з релігійно-етичним поняттям «відновлення», він набуває в зазначений період принципово іншого змісту: відновлення культури, підйом літератури, мистецтва, науки після їх тривалого занепаду в Середні віки (термін теж був винаходом ренесансних гуманістів: «епоха посередині», між античністю та Ренесансом). Отож уже в оцінках діячів епохи Відродження усвідомлювалося як етап культурного розквіту, що настав після тисячолітнього панування «середньовічного варварства». У такому сприйнятті власних культурних витоків небагато об’єктивності.

Епоху Відродження потрібно сприймати як період в історії європейської культури, переважно XIV–XVI століть, який характеризується переносом культурних інтересів зі сфери вищого (небесного) світу, з царини сакрального в сферу матеріальних проявів життя, аж до створення культури антропоцентризму. Ця епоха характеризується сплеском художньої творчості, насамперед, у галузі пластичних мистецтв (живопису, скульптури), кристалізацією на основі церковної латини та місцевих народних діалектів національних мов і становленням національних літератур. Відбувається процес формування національних держав з королівських доменів як форми феодального володіння. Прискорюється торгово–економічний розвиток, завдяки якому розвиваються міста й пов’язані з ними цивілізації. Покращується духовна секуляризація (розвиток світської культури) та зростають індивідуалістичні тенденції в суспільному житті та побуті.

Не кожна з європейських країн пройшла шлях у напрямку формування нових культурних цінностей до кінця. Однак духовне розкріпачення, дух індивідуалізму, секуляризація духовних цінностей, звернення до людини як до центральної фігури буття є необхідними та достатніми ознаками ренесансного типу будь–якої національної культури.

Процес Відродження нерівномірно протікав у різних європейських країнах. Найважливіші риси ренесансної культури – це розвиток індивідуалізму; емансипація особистості, внаслідок чого «героєм епохи» стає героїчна особистість; світський характер мислення і суспільної поведінки. Цими рисами Відродження, певною мірою, здійснило переворот у сформованому середньовіччям життєвому укладі й феодально католицькому світогляді.

Виділяються три основних типи ренесансних культур: італійське Відродження, північний Ренесанс і часткове Відродження в периферійних щодо центру країнах.

Практичне заняття 4. Формування індивідуалізованих рис української культури та зовнішні впливи на них. Здобутки української культури у ХІХ столітті – першому десятилітті ХХ століття.

1. Особливості українського літературного процесу.

2. Національні культурні організації і рухи українців в умовах реакційної урядової політики.

3. Формування української освіти і науки.

4. Образотворче мистецтво, музика, театр.