Архетипи і символи української культури.

Архетип - первісна форма для наступних утворень; початкова форма чогось. Архетипи проектуючись на зовнішній світ визначають своєрідність культури.

Українські архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях, є узагальненням досвіду наших предків. Українська культура пройшла трипалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На її розвиток впливали природні умови, географічне положення, територія, міграційні процеси, елементи інших культур.

Одним із перших проблему філософського осмислення архетипів української культури порушив С. Кримський, ведучи мову про наскрізні для історії, інваріантні щодо часу культурні структури, праформи (архетипи), що характеризують соціокультурний розвиток людства.

Найвиразніше архетипи постають у національних культурах, які втілюють долю та історичний досвід народів, у процесі формування духовності пращурів українського етносу архетипи суттєво вплинули на становлення внутрішнього світу особи.

Найпоширенішим є архетип води -- пробудження до життя, очищення. Загальновживаним є архетип гори, який фіксує соціальний досвід людства. Ходіння на гору -- прилучення до божества. Архетип гори -- концепт упорядкування космосу; гора, пізніше камінь, -- осереддя Всесвіту.

На думку дослідників, серед архетипів українського народу перше місце посідає архетип доброї матері. Він виявився вже в часи трипільської культури. Раніше згадувалась трипільська богиня родючості -- Велика Матір усього сущого. Вона пов'язана з хліборобським характером життя наших пращурів, що підтверджують домішки до глини борошна і зерен злаків у виліплених фігурках з магічним значенням. Одним з різновидів вербалізації архетипу доброї матері є матір-природа (добра земля), що переноситься на рідну землю взагалі (неньку-Україну). Про релігійний характер архетипу доброї рідної землі яскраво свідчать думи, де поряд вживаються слова "край веселий" і "мир хрещений" ("мир християнський"), У думі про втечу трьох братів з Азова "земля турецька" ототожнюється з "вірою бусурменською". У колядках українці просять Бога глянути на їхню землю, на Україну. Щедрівки теж нерідко прославляють хліборобську працю на рідній землі. Архетип доброї землі як матері широко розповсюджений в українській художній літературі (твори Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Степана Васильченка, Ольги Кобилянської та ін.). Архетип української доброї матері, Матері-Батьківщини виявляється і в національній символіці, насамперед кольорах національного прапора. Поєднання жовтого і синього кольорів є логічним для наших предків, позаяк ці кольори символізували основні стихії, яким поклонялись вони на рідній землі (воду і сонце, небо і ниву з золотою пшеницею). Ці кольори знаходимо на багатьох символах українських земель.

Аналогічно слід сприймати й образ Юди. На українському ґрунті він трактується як Марко Проклятий. На цьому часто спекулювали наші поневолювачі. Вони намагались переконати народ, що найбільшими його ворогами є ті, хто виступав за свободу України, бо вони начебто хотіли запродати рідну землю чужоземним загарбникам. Згадаймо офіційне ставлення в дореволюційній і пореволюційній Росії до гетьмана Івана Мазепи, який зображався не інакше, як зрадник, і з волі царя щороку проклинався в православних церквах.

У духовному житті українського народу важливу роль відіграє архетип трійці, відомий ще з дохристиянських часів. Серед археологічних пам'яток на Полтавщині та Київщині знайдено предмети зі зображенням тризуба, які належать до VI--VIII ст. Він міг символізувати три стихії (повітря, воду й землю), сокола в польоті або вершечок булави як знак влади. Та він може символізувати, на думку дослідників, трійцю життєвих енергій (Мудрість, Знання й Любов), трьох рівноправних сил, що виходять з одного джерела -- Абсолюту. Цей знак виявлений на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, на варязькому мечі, на гербі французької королеви, доньки Ярослава Мудрого -- Анни та ін.

Як відомо, слово "тризубець" вживалось в українській мові щодо назви тризубих вил. Власне символ, що визнаний за герб нашої держави, ще й досі в деяких українських землях називається "трійцею", що точніше і повніше виражає глибинний зміст цього знаку. Суть тризуба ("трійці") наш народ передав словами: "Бог трійцю любить". Йдеться ще про передхристиянську трійцю як знак триєдності світобудови і символ триєдиної сили Бога наших предків. Знак тризуба лежить в основі най архаїчніших культів наших предків: Великої Родоначальниці, Праматері, Життєдайного Вогнища, вогненосного Змія тощо. Нерідко в колядках оспівуються три образи (красного сонця, ясного місяця і дрібних зірок), до яких прирівнюється пан господар, його дружина і дрібні дітки.

Почесне місце серед етнічних архетипів посідає архетип доброго дідуся. Він згадується у народних легендах, переказах, казках. Такий дідусь милосердний, мудрий, справедливий. Найдосконалішою вербалізацією цього архетипу можна вважати святого Миколая, який особливо шанується українським народом.

Якщо святий Миколай обдаровував дітей і опікувався людьми, то святий Юрій боровся проти зла. Фактично він уособлював етнічний архетип козака-героя, відомого з дум, історичних пісень і легенд. У християнському іконописі святий Юрій зображався лицарем на білому коні зі списом у руці, який вбиває дракона і врятовує принесену йому в жертву дівчину. В одній з легенд, записаних на західноукраїнських землях, цей сюжет символізувався: вважалось, що святий Юрій -- це знамення Христа Спасителя, невинна дівчина -- образ святої церкви, а дракон -- образ сатани, злої сили.

Своєрідним антиподом Юрію в українському народно-релігійному світогляді є архетип Ірода. У колядках його називають безумним, жорстоким, бо навіть не жаліє рідного сина. В наш час цей образ переосмислюється. Ірод сприймається як узагальнений образ сучасного диктатора, винуватця Великого Голодомору та іншого лиха на українській землі. Архетип тіні = образ чорта, диявола.

8. Поліетнічність українського походження та її прояв в українській ментальності.

Юрій Липа визначає 4 складники української пракультури і докладно характеризує їх: це трипільський, понтійський, готський, київсько-руський первені.

1. Трипільська пракультура має етнічний зв'язок з пракультурою Малої Азії, тобто більш південною. Це були люди, що гартувалися у суворіших кліматичних умовах, ніж малоазійці. Саме вони залишили у спадок українцям свою терплячість, мовчазну відвагу, скромність, обережність, впертість у досягненні мети і вміння стійко сприймати невдачі. Від них у нас і психологія хлібороба, і пошана до жінки, і родинні звичаї, і демократичний громадський устрій.

2. Понтійська пракультура - це культура північного Причорномор'я, де людність була перемішана з еллінським етнічним типом. Ольвія і Пантикапей існували понад тисячу років. Їхня культура була тісно пов'язана з культурою трипільців, тобто певною мірою успадкувала від них свої культи (напр.. Коструба, Богині Матері, Полеля, та ін.). Понтійська культура близька, а іноді просто ототожнюється зі скіфською. Від них українці успадкували відвагу, підприємливість, творчий дух, потяг до краси.

3. Готські впливи, відомі в ІІ ст. н.е., прийшли в Україну через Волинь з імперії Остроготів. Щоправда, сучасні дослідження доводять, що вплив готів у нашій історіографії був дещо перебільшеним. Від них могли бути успадковані стійкість характеру, військова та державна дисципліна, дотримання угод, організованість. Цікаве поєднання готизму з еллінством (понтійством) дало тип запорозького козака, який дивував іноземних істориків: люди військові і водночас торгові, продають рибу і хутра тощо. Катерина ІІ заздрила козацькому вмінню провадити свою економічну політику, а польський історик дивувався, звідки Богдан Хмельницький мав кошти для ведення війни.

4. Київсько-руський первень. Від неї в українців свідомість своїх політичних традицій, які зберегла князівська еліта навіть у Литовській державі, а також продовжили запорозькі козаки аж до скасування Гетьманщини. Цей дух волелюбності і національної гордості почав найбільше притлумлюватися у ХVІІІ ст. Ще старші люди передавали нащадкам цей глибинний український патріотизм, але вже для українськості наставали сумні часи.

8. Державна політика у справах збереження і розвитку української культури.

Основними принципами культурної політики в Україні є:

- Визнання культури як одного із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають на території України;

- Утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;

- Збереження і примноження культурних надбань;

- Розвиток культурних зв'язків з українцями, які проживають за кордоном, як основи збереження цілісності української культури;

- Гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань;

- Рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

- Доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

- Забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

- Заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств, організацій, громадських об'єднань, релігійних організацій, окремих громадян;

- Всебічне міжнародне культурне співробітництво;

- Визнання пріоритету міжнародно-правових актів у сфері культури;

- Об'єднання державних і громадських почав в забезпеченні розвитку культури (ст. 2 Основ законодавства України про культуру).

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими державними програмами, які затверджуються Верховною Радою України.

Держава у пріоритетному порядку створює умови для:

- Розвитку культури української нації та культур національних меншин;

- Збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища;

- Естетичного виховання дітей та юнацтва;

- Проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України;

- Розширення культурної інфраструктури села;

- Матеріального і фінансового забезпечення установ, підприємств, організацій та установ культури.

Основні цілі, завдання та напрямки культурної політики України визначені в Концепції державної культурної політики України (затвердженої Постановою Колегії Міністерства культури України № 10/3 від 27 жовтня 1994 р.), Концепції розвитку культур національних меншин України (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 р.), Концептуальних напрямах діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури (схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 675).

В «Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року», зокрема, зазначається, що останнім часом в галузі культури наростають негативні тенденції, зумовлені, насамперед, подальшим скороченням обсягів фінансування з державного та місцевих бюджетів, недостатнім нормативно-правовим регулюванням функціонування галузі.