logo search
Екзамен з культури

22)Народна творчість та музика у XVI-першій половині XVII ст.

Еволюція українського музичного мистецтва тісно пов'язана з загальним процесом формування української культури. У другій половині XVI ст. почався новий етап розвитку, що характеризувався поступовою кристалізацією основних рис національного стилю українського музичного мистецтва. В той час закладалися підвалини музичної освіти й теоретичної думки на Україні, виникали все нові осередки, форми, жанри і види народної та професійної творчості.

У галузі музичного фольклору, зазнаючи певних змін, зумовлених новою епохою і соціально-економічними відносинами, розвивалися пісенні та інструментальні жанри, що побутували в народі у попередні сторіччя (календарні, родинно-побутові, епічні, ліричні, жартівливі, танцювальні). В ліричних піснях відобразилося тяжке життя українського трудового народу, посилилась їх соціальна загостреність.

Дальшого розвитку набули епічні жанри. Виник цілий ряд глибоко драматичних пісень про татарські набіги («За річкою огні горять», «Ох у неділеньку рано-пораненьку»). Серед відомих історичних пісень про героїв боротьби з татарами й турками в кінці XVI — на початку XVII ст. слід назвати пісню про Байду.

Центральним явищем в українській музичній культурі того часу стали історичні думи — самобутній епічний вокально-інструментальний жанр, де органічно поєднуються трагедійність з героїчним пафосом та проникливим ліризмом, глибина змісту — з неповторністю художньої форми, епічно-оповідальний характер слова — з емоційністю музичного вислову. Їм властива вільна побудова поетичних і музичних фраз (в основі лежить довільна кількість складів), імпровізаційність речитативного викладу, наявність розгорненого інструментального супроводу. В думах закладені специфічні риси української народної музично-поетичної творчості, їх стиль виражає стиль цілої епохи. Він не міг не позначитися й на інших жанрах фольклору та професійної творчості не тільки на Україні, але й за її межами.