43)Українська література у другій половині XIX-на початку XX ст.

Інтегруючим чинником українського культуротворчого процесу була всеукраїнська літературна мова. Витворена Т. Шевченком, вона і в другій половині XIX ст. виступала каталізатором національно-духовного відродження українського народу. Вихід Шевченкового "Кобзаря" став епохальним явищем у цьому процесі, визначивши демократичний напрям у розвитку української літератури на засадах критичного реалізму.

У напрямі критичного реалізму працювала плеяда талановитих митців. Видатна письменниця Марко Вовчок (1833-1907, "Народні оповідання", "Інститутка", "Маруся", "Панська воля", "Кармелюк" тощо) з великою любов´ю змалювала образи простих кріпаків та їх боротьбу проти соціального гніту. Байкар Леонід Глібов (1827-1893) в алегоричній формі показав безправне становище селянства. Анатолій Свидницький (1834-1871) створив перший реалістичний соціально-побутовий роман "Люборацькі".

Великою популярністю користувалися збірки Павла Грабовського (1864— 1902), ліричні поезії Степана Руданського (1830-1873), твори Павла Чубинського (1839-1884)´. Значний внесок у розвиток української літератури зробили письменники Пантелеймон Куліш (1819- 1897,"Чорна рада"), Борис Грінченко (1863-1919, збірки поезій та повісті), поети Олександр Кониський (1836-1900), Яків Щоголів(-1898) та ін.

Класичні зразки соціально-побутової повісті та побутово-психологічного оповідання створив Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). У високохудожній формі він змалював життя, побут та психологію різних верств населення України ("Микола Джеря", "Кайдашева сім´я", "Запорожці", "Маруся Богуславка" та ін.). Ольга Кобилянська (1863-1942, "Земля") та Панас Рудченко, що працював під псевдонімом Панас Мирний (1849-1920, "Хіба ревуть воли, як ясла повні", "Повія") у своїх творах відтворили енциклопедію розвитку пореформеного суспільства в Україні.

Значний вплив на українську інтелігенцію справила громадянська та патріотична спрямованість творів Михайла Коцюбинського (1864-1913, "П´ятизолотник", "Дорогою ціною", "Fata Morgana" та ін.) та Лесі Українки (1871-1913, "Досвітні вогні", "Без надії сподіваюсь", "Слово, чому ти не твердая криниця" тощо). їхні твори стали яскравим взірцем соціально-психологічного дослідження реального життя усіх верств та соціальних прошарків в Україні за умов капіталізації суспільства.

Нові горизонти мислення, перехід до психологічної прози, що висвітлювала особистісне буття людини, знаменує творчість Івана Франка (1856-1916) - письменника, вченого, громадського діяча, літературна, публіцистична й наукова спадщина якого в повному обсязі досі не опублікована. Він створив класичні зразки громадянської, філософської та інтимної лірики ("З вершин і низин", "Зів´яле листя", "Каменярі", "Гімн"), змалював жорстоку експлуатацію робітників ("Ріпник", "На роботі", "Борислав сміється"), дав ключ до філософського розуміння історичних подій в Україні ("Захар Беркут", "Моїсей"). Під впливом І. Франка розвивалася творчість найближчих його послідовників - М. Павлика (1853-1915), В. Стефаника (1871-1931), М. Черемшини (1874-1927). Закарпатську літературу найяскравіше репрезентував Юрій Федькович (1834-1888, "Кам´яний хрест"). Розвиток літературного процесу пов´язаний з поширенням публіцистики - жанру, в якому найвидатнішими представниками в Україні, безперечно, були І. Франко і М. Драгоманов.