Особливості розвитку культури Київської Русі

реферат

2. Феномен культури Київської Русі

Феномен культури Київської Русі мав такі характерні ознаки та особливості:

Домінуючий вплив християнської релігії на розви-ток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер -- архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само, як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолют-не домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літерату-рі -- релігійної проблематики, в архітектурі -- культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним із найдоступ-ніших місць задоволення естетичних потреб народу.

Запозичення та творче переосмислення візантій-ських традицій, знань і канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Ру-сі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантій-ських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактніс-тю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візан-тійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та камяної кладки, переймається досвід створення фресок і мозаїк.

З часом почали виявлятися глибинні давньоруські ос-нови. У літературі зявляється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187), що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у цер-ковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше трапляються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами ре-альних людей, побутовими сценами, набувають національ-них рис. Яскравим прикладом цього є фрески Софії Київ-ської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у камяних хра-мах є виявом впливу дохристиянських традицій спору-дження капищ (язичницьких культових споруд).

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища -- підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ословянення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

Феномен давньоруської культури виріс не з пересадже-ного варязького або візантійського саджанця. Він є своєрід-ним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх наро-дів Заходу та Сходу. Так, відомий скіфський «звіриний стиль» прикладного мистецтва, що сформувався під впли-вом культур Греції і Переднього Сходу, досить помітно ви-ражений у галицьких керамічних плитках, чернігівському різьбленні по дереву, київських фібулах і змійовиках. Дея-кі елементи (висока культура плужного землеробства, ке-рамічне та емалеве виробництво, певні будівельні навички) черняхівської та зарубинецької словянських культур (пер-ша половина І тис. н. є.), на яких помітно позначився вплив римської цивілізації, відродилися і розвинулися за часів Давньоруської держави.

Ще у дохристиянський період східні словяни мали свою писемність. Місцеве населення користувалося абет-кою із 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали словянське походження. Літопис-на інформація про будову палаців княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної архітектурної споруди, зведеної майже на 50 років раніше славнозвісної Десятинної церкви у самому центрі київського дитинця, переконливо свідчать про те, що ще в дохристиянський пе-ріод словяни мали високий рівень ремесла, певну його спеціалізацію, які давали змогу створювати монументаль-ні споруди на основі синтезу власного досвіду та архітек-турних впливів сусідніх народів.

4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних словян, збагаченню новими здобутками.

Існування власної писемності та освіти -- основна озна-ка цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сфе-рою загальнодержавної та церковної політики. Про висо-кий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той періоддиференціація навчальних закладів: палацова школа під-вищеного типу (державний навчальний заклад, що утри-мувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек. Найвідомішими були книгозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Миколи-Святоші, волинського князя Володимира Васильковича, ченця Григорія. Книги активно переписувалися і поширю-валися на Русі (за підрахунками вчених, її книжковий фонд налічував щонайменше 130--140 тис. томів), незва-жаючи на їх надзвичайно високу ціну. Так, за молитовник для церкви в Любомлі волинський князь Володимир Ва-сильковий заплатив 8 гривень, яких у той час було цілком достатньо для купівлі отари овець з 40 голів.

Книгописні майстерні та бібліотеки стали тим фунда-ментом, на якому виросла вітчизняна оригінальна літера-тура. Самобутнім літературним жанром з моменту виник-нення було літописання. Воно зявилося на Русі наприкін-ці X -- на початку XI ст. У 1037--1039 pp. порічні статті були обєднані в перший давньоруський літописний звід. Вершиною історичної думки в межах літописної традиції вважається «Повість минулих літ», створена ченцем Киє-во-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. У Хлебні-ковському списку «Повісті минулих літ» Нестора названо автором цього твору. Як літописець він згадується і в «Ки-єво-Печерському патерику».

Нестор (?--після 1111) --- чернець Києво-Печерського монасти-ря, письменник і, можливо, літописець. Був пострижений за ігуме-на Стефана (1074--1078) і ним же зведений у дияконський сан. Безумовним вважається авторство Нестора двох житій: Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Перше подає історію вбивства си-нів Володимира Святославича їхнім зведеним братом Святопол-ком Ярополчичем як одвічну боротьбу добра зі злом. Написане пізніше житіє Феодосія, одного з засновників Печерського монас-тиря, визначається більшою художньою свободою.

Делись добром ;)