Великі географічні відкриття

курсовая работа

Розділ 1. Передумови та причини Великих географічних відкриттів.

Передумови. Кінець XV і початок XVI ст. - це часи великих географічних відкриттів, коли люди нової епохи шукають нових шляхів для дослідів над світом і природою. „Пробуджується бажання пізнати ближче тайни природи, невідомі країни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими океанами” [3: 163]. Взагалі „великі географічні відкриття - це комплекс найвизначніших відкриттів на суші і на морі, зроблених протягом майже всієї писемної історії людства” [1:407]. У попередніх історичних епохах людина безнастанно поширювала своє знання Землі. Фінікіяни, греки й римляни у старовинних віках пізнали вже значні простори старого світу; у середньовіччі поширили географічний світогляд араби, нормани й учасники хрестових походів. Але всі давні відкриття йшли повільним шляхом і зацікавлювали тільки окремі народи. „Нова епоха відрізняється від давніх тим, що відкриття стають на першому місці змагань Європи, ведуться незвичайно енергійно й послідовно та доводять до таких висновків, якими перше ніхто не міг похвалитися: відкрито нові, нікому не відомі континенти” [3:163].

Ще однією передумовою Великих географічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVI ст. досяг великих успіхів. Селяни і ремісники продовжували нагромаджувати трудовий досвід і поліпшувати знаряддя праці. У гірництві й ремеслі почали застосовувати водяний двигун. Це давало можливість копати глибші шахти і добувати більше руди. Істотні поліпшення відбулися у виплавці та обробці металів. З XIV ст. почали будувати домни - великі плавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізо і сталь. Металу тепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли на спеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну і заліза потрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальну зброю, зявилися пістолети, важкі рушниці - мушкети.

Тривалий час європейці не зважувались на далекі плавання у відкритому морі. Не маючи досконалих карт і морських приладів, мандрівники звичайно плавали в морях, що омивали Європу. Місцезнаходження корабля визначали тільки в ясну погоду за розміщенням зірок.

Виходити у відкрите море стало безпечніше після того, як у моряків зявився компас. „Перші уживали його, мабуть, китайці; в ХІІІ-XIV ст. він був удосконалений і поширився по всій Європі. Ужиття компасу забезпечувало повернення кораблів додому, перед безцільною блуканиною по безкраїх морях, що давніше часто траплялося. Поліпшено також географічні карти, так, що моряк міг використати досвід давніших поколінь” [3:164]. Було винайдено також прилад - астролябію для визначення місцезнаходження корабля.

„У часи середніх віків будова кораблів перейшла все сторонній розвиток. Галери, галони, каравели й інші судна італійців, турків, іспанців прийняли поліпшені форми й надавалися до далеких подорожей” [3:164]. У XV ст. було створено швидкохідний легкий парусник - каравелу. Це були рухливі і місткі судна. Вони мали три щогли з прямими й косими вітрилами і могли рухатися в потрійному напрямі не тільки при ходовому, а й при боковому і навіть зустрічному вітрі. На каравелах можна було вирушити в далекі морські подорожі.

Причини. До далеких подорожей вабили декого ідеалістичні мотиви - відкривати далекі невідомі народи і навертати їх на християнську віру. „Побожні ченці й гарячі проповідники немало причинялися до того, щоб заохотити моряків до небезпечних експедицій” [3:164]. Але ще більшу роль відіграли матеріальні причини. Західна Європа була вже доволі густо заселена, й „у деяких країнах був надмір населення, що не міг найти собі потрібного прожитку. Ці люди шукали собі нових засобів до життя і пробували найти їх на морі. Морське розбишацтво розвивалося упродовж цілих середніх віків, і між тими піратами було багато сміливих моряків, що відважилися на найбільш ризиковані експедиції і багато причинялися до нових відкриттів” [3:164].

Ще однією причиною географічних відкриттів була торгівля, яка розвинулася під час хрестових походів і набула на кінець середньовіччя характеру постійних торговельних звязків. Всілякі східні товари -- прянощі (перець, кориця, гвоздика, імбир, мускатні горіхи тощо), цукор, ювелірні вироби, парфумерні товари, всякі східні тканини і т. ін.-- дедалі більше входили в ужиток вищих і середніх класів Західної Європи. Купецтво південно-італійських, південно-французьких і східно-іспанських (каталонських) міст нагромаджувало на торгівлі зі Сходом величезні багатства. Та в другій половині XV ст. середземноморська торгівля зазнала гострої кризи. Ряд причин і раніше гальмували розвиток левантійської торгівлі. Велика кількість посередників (араби, візантійці, італійці та інші) надзвичайно здорожувала вартість східних товарів. Купцям західних і північно-західних європейських країн віддалені східні ринки були зовсім недоступні. Завоювання турками Близького Сходу остаточно погіршило становище левантійської торгівлі. Турецькі грабежі, піратство, всілякі побори з торгових суден, караванів і ринків робили торгівлю із східною частиною Середземного моря небезпечною, менш регулярною і менш вигідною. Єдиним шляхом до Індії, що лишався ще не загарбаним турками, був шлях через Єгипет і Червоне море. Але цей шлях цілком монополізований арабами. Навіть венеціанці могли проникати на Схід лише до Александрії, де їх зустрічали з прянощами арабські купці. Думка знайти новий морський шлях до Індії, в обхід арабів і турецьких володінь, почала дедалі більше цікавити купців і моряків різних країн Західної Європи.

До пошуків казкової Індії спонукала європейців ще й інша причина. Товарне господарство, що розвинулося в Європі, потребувало великої кількості дорогоцінних металів. Золото й срібло ставали дедалі більш необхідними у господарських цілях для феодалів і зростаючої буржуазії Європи. Тим часом добування дорогоцінних металів у Західній Європі прогресувало повільно. Торгівля зі Сходом створювала додаткові труднощі із золотом та сріблом. Торговий баланс у левантійській торгівлі був невигідний для Європи. В обмін на дорогі екзотичні товари Сходу Європа могла дати продукти сільського і лісового господарства, мідь, олово, почасти сукна та інші промислові вироби, які загалом цінилися все ж набагато дешевше порівняно з товарами Сходу й тому не покривали вартості купованого на Сході. Таким чином, європейцям доводилось щорічно доплачувати певні суми дорогоцінними металами, внаслідок чого замість припливу золота й срібла до Європи вони відпливали з неї в східні країни.[5:243].

Отже, «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему, яка потребувала також якнайшвидшого розвязання. Розшукуючи новий морський шлях до Індії, європейці водночас гарячково шукали золота. «Золото шукали португальці на африканському березі, в Індії, на всьому Далекому Сході; золото було тим магічним словом, яке гнало іспанців через Атлантичний океан в Америку; золото -- ось чого насамперед вимагав білий, як тільки він ступав на нововідкритий берег».

У пошуках шляхів до Індії найбільш заінтересованими виявилися не італійські купці, яким левантійська торгівля все ще забезпечувала великі прибутки завдяки монополії на Середземному морі, а купці і звязані з ними феодали інших країн Західної Європи, що лежали в безпосередньому сусідстві з Атлантичним океаном. Цими країнами були насамперед Португалія й Іспанія.

Делись добром ;)