Етапи створення системи Державного казначейства

Розвиток Державного казначейства відбувався таким чином:

1995–1996 роки. Створення організаційної структури органів Державного казначейства, забезпечення їхньої ефективної діяль­ності. З 1995 року – року реалізації ідеї створення Державного казначейства – воно постійно перебуває в процесі еволюційних пере­творень, які супроводжуються перерозподілом виконання функцій між фінансовою, банківською системами, галузевими міністерства­ми і відомствами з подальшим зосередженням цих функцій у Дер­жавному казначействі. Державне казначейство стає повноправ­ним учасником бюджетного процесу.

1996 рік став роком завершення створення трирівневої структури органів Державного казначейства, яка налічувала 664 органи казначейства та близько 6 тисяч працівників. Розпочато передачу функцій фінансування Головному управлінню Державного казначейства від галузевих управлінь Міністерства фінансів України. У частині видатків органи Казначейства проводили перерахування коштів на здійснення видатків на рахунки міністерств і відомств, відкриті в установах банків. Реалізується класична казначейська функція: виконання державного бюджету за видатками в межах надходжень до нього.

З травня 1996 року органи Державного казначейства разом із банками ведуть облік операцій дохідної частини бюджету. Крім того, окремо ведуть облік операцій, які не проходять на рахунках, відкритих в установах банків (надходження доходів у результаті погашення казначейських векселів у рахунок сплати до бюджету плате­жів і взаємних розрахунків між бюджетами). З цього часу функції та повноваження органів Державного казначейства дина­мічно зро­стають.

1997 рік став роком початку впровадження казначейського обслуговування державного бюджету за видатками, принциповою ознакою якої є здійснення видатків шляхом оплати рахунків розпорядників коштів за надані їм товари та послуги через органи Держказначейства. Це супроводжувалося створенням юридичної та економічної бази для забезпечення повноважень Держказначейства у сфері поточного контролю за здійсненням бюджетних видатків.

Зокрема на цьому етапі було зроблено такі конкретні кроки в розвитку казначейської системи виконання бюджету:

• завершено передачу функцій фінансування Державному казначейству від галузевих управлінь Міністерства фінансів. Передача функцій фінансування – це перший крок до отримання досто-вірної інформації про виконання державного бюджету за видатками в органах Держказначейства. Наступним кроком було відкриття на ім’я органів Казначейства рахунків в установах банків і відкриття рахунків розпорядникам бюджетних коштів у системі органів Казначейства;

• з квітня 1997 року розпочався експеримент з оплати рахунків Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, до складу якого входило 8 бюджетних одиниць;

• починаючи з травня того ж року на казначейське виконання кошторисів перейшли установи Міністерства охорони здоров'я, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного фонду сприяння зайнятості населення, розташовані в Івано-Фран­ківській, Львівській і Полтавській областях. З 1 липня набутий досвід оплати рахунків у зазначених установах було розповсюджено в межах України;

• з червня 1997 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 9 травня 1997 року № 437, від фінансування видатків до оплати рахунків на користь суб'єктів господарської діяльності, що виконали роботи чи надали послуги бюджетним установам, перейшли органи центральної виконавчої влади та їхні підвідомчі органи на місцях.

Таким чином, на 1 січня 1998 року через органи Державного казначейства здійснювалося приблизно 45% операцій з виконання державного бюджету, переведено на оплату рахунків 18,4% бю­джетних установ і організацій. У процесі переведення підприємств, установ та організацій від фінансування видатків на оплату рахунків закрито близько 30 тис. поточних бюджетних рахунків в обслуговуючих установах банків, натомість відкрито 21,6 тис. реєстраційних рахунків в органах Державного казначейства. Загальна сума кошторисів установ і організацій, що перейшли за цей період від фінансування видатків до оплати рахунків становила 9634 млн. грн., або 35% суми затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України на 1997 рік.

1998 рік став роком завершення переведення на казначейську систему виконання державного бюджету розпорядників коштів практично всіх міністерств і відомств. На 1 січня 1999 року система органів Державного казначейства вже обслуговувала близько 32 тис. розпорядників бюджетних коштів, для яких в органах Державного казначейства України відкрито 70 тис. реєстраційних рахунків. Проводилася підготовча робота з переведення на казначейське обслуговування силових міністерств і відомств, які мали свої особливості, що потребувало структурних перебудов у галузевій фінансовій структурі. Наприклад, Міністерству оборони України необхідно було скоротити підпорядкованість розпорядників коштів з 5 ланок до 3.

Того самого року було запроваджено нову бюджетну класифікацію та План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, що стало новим кроком у розвитку казначейської системи виконання бюджету.

1999 року переведенням на казначейське обслуговування установ Міністерства оборони України завершено охоплення казначейською системою виконання бюджету всіх розпорядників коштів Державного бюджету України.

1999 рік став також роком подальшого розширення функцій Державного казначейства. Зокрема з лютого розпочато впроваджен­ня казначейського обслуговування позабюджетних коштів установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Результатом цього позитивного процесу можна вважати той факт, що на 1 січня 2000 року було переведено до Казначейства 80% позабюджетних рахунків бюджетних установ і організацій. Тим самим було створено необхідні передумови для включення цих коштів до держбюджету.

Закон «Про Державний бюджет України на 2000 рік» передбачав повне завершення цього процесу. З 2000 року позабюджетні кошти розпорядників стали складником державного бюджету – увійшли до спеціального фонду держбюджету.

2000 року прийнято рішення консолідувати бюджетні кошти в установах Національного банку України.

Слід зазначити, що першим етапом Державного казначейства України у досягненні поставленої мети стало переведення рахунків зі здійснення видатків державного бюджету з установ комерційних банків до Національного банку.

Консолідація всіх коштів держбюджету на рахунках Казначейства у Національному банку України дала змогу розпочати виконання однієї з основних функцій Державного казначейства ефективніше здійснювати управління загальним залишком грошових ресурсів і створила передумови для розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку. Слід зазначити, що при цьому органи Державного казначейства залишалися клієнтами Національного банку України. Хоча на цей момент залишалися не вирішеними проблеми отримання в оперативному режимі інформації про наявні залишки бюджетних коштів і складання фінансової звітності. Робота системи органів Державного казначейства залишалася непрозорою та закритою і для центрального рівня Державного казначейства, і суспільства в цілому.

З липня 2000 року як експеримент у Дніпропетровській і Черкаській областях запроваджено касове виконання місцевих бюджетів через органи Державного казначейства.

Опанувавши казначейськими функціями за всіма напрямами здійснення видатків та охопивши цим процесом усіх розпорядників коштів державного бюджету, Казначейство завершило перший, екс-тенсивний, етап свого розвитку і підійшло до необхідності інтен­сивного розвитку системи.

2001 рік став роком зміни статусу Держказначейства: із клієнта банку Казначейство фактично стало учасником системи елект­ронних платежів Національного банку України. З одного боку, це не спричинило змін структури органів, а з іншого – змінило їхній статус. Завдяки тому що в основу функціонування системи електронних платежів покладено бухгалтерську модель, учасники цієї системи мають можливість здійснювати багатоступеневий контроль за достовірністю даних на всіх стадіях і рівнях розрахунків, отримувати в автоматизованому режимі щоденну інформацію у форматі бюджету, затвердженого щорічним законом.

Однією з основних вимог переходу Держказначейства в статус учасника системи електронних платежів була необхідність розробки нової системи бухгалтерського обліку та звітності, особливістю якої є, з одного боку, відповідність вимогам Національного банку щодо побудови структури рахунків, а з іншого – відповідність функціо­нальності Держказначейства і цілям бюджетного процесу.

Такий План рахунків було розроблено і впроваджено в усій системі органів Держказначейства та фінансових органів країни.

Суть переходу в систему електронних платежів (СЕП) полягала в тому, що будь-яка операція (платіж чи зіставлення планових показників) в автоматичному режимі відображається бухгалтер­ськими проведеннями в системі в розгорнутому вигляді. Цьому передує попередня методологічна робота з відображення у визна­ченій послі­довності операцій чи їхніх складників з обов'язковим проведенням необхідного контролю, що в майбутньому виключає втру­чання в роботу системи її користувачів і гарантує єдність підходу і достовірність відображення операцій з виконання бюджету. Особливістю роботи в СЕП є автоматичне формування інформації про виконання бюджету в розрахункових палатах Держказначейства, яка за певними алгоритмами трансформується у необхідну звітність.

У червні 2001 року було завершено входження всієї системи Державного казначейства до системи електронних платежів Національного банку України щодо виконання державного бюджету за доходами. Слід зазначити, що два експериментальних обласних управління ввійшли до СЕП НБУ щодо виконання державного бюджету і за видатками.

2002 року також розпочався процес запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахування міжбюджетних трансфертів. Це дало змогу володіти достовірною інформацією про надходження в розрізі видів доходів і бюджетів у режимі реального часу, надавати звітні дані зацікавленим органам для здійснення аналізу бюджету. Цей рік є також роком завершення переходу в СЕП НБУ за витратами центрального та обласного рівня Державного казначейства через впровадження нового програмного забезпечення.

З початку 2003 року повномасштабно розпочався процес переведення на казначейське обслуговування за видатками місцевих бюджетів та їхніх розпорядників, який з 1 січня 2004 року охопить усіх його учасників (більш як 12 тис. місцевих бюджетів і близько 55 тис. розпорядників та одержувачів коштів).

Доцільно зазначити, що з прийняттям Бюджетного кодексу вперше на законодавчому рівні легалізовано казначейське обслуговування бюджетів і розпорядників бюджетних коштів. Крім того, Кодексом прийнято важливу статтю, яка підтверджує його пріоритетність щодо всіх інших законодавчих актів, пов’язаних із бю­джетним процесом, і надає можливість органам Державного казначейства провадити єдину політику в процесі виконання бюджетів.

Таким чином, у своєму розвитку Державне казначейство України пройшло певні етапи, які супроводжувалися:

1) Заснуванням організаційної структури органів Казначей­ства, функціональність яких у процесі розвитку змінювалася.

2) Перерозподілом функцій і між банківською та фінансовою системами, галузевими міністерствами і відомствами, і між підрозділами центрального апарату Міністерства фінансів України, його місцевими фінансовими органами та органами Держказначейства.

3) Запровадженням казначейського обслуговування бюджетів, яке передбачало:

• оптимізацію процесу управління грошовими ресурсами, який ґрунтується на принципі функціонування єдиного казначей­ського рахунку;

• здійснення попереднього і поточного контролю первинних документів розпорядників бюджетних коштів.

4) Входженням усієї системи Державного казначейства до системи електронних платежів Національного банку України.