Країни східної європи, північної та центральної азії Країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії

1. Географічне положення та склад території. До країн цього регіону входять колишні республіки СРСР, які проголосили свою незалежність у 1991 p.: європейські країни (Росія, Україна, Білорусь, Молдова), країни Зака­вказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан) і країни Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан) (див. рис. 59). їх об'єднує спільність історичної долі, що зумовлено тим, що країни спочатку перебували у складі Російської імперії, а пізніше — у складі Радянського Союзу. Після розпаду СРСР у 1991 р. з метою збереження єдиного економіч­ного простору була створена Співдружність Незалежних Держав (СНД). Проте СНД не виправдала надій, які покладались на цю організацію при її створенні, і на даний момент існує лише формально. Більш ефективними ви­явилися двосторонні відносини між державами.

Рис. 59. Політична карта Східної Європи, Північної та Центральної Азії

У результаті розпаду СРСР змінилося й географічне положення цих кра­їн. Найбільш вигідним воно є в європейських країнах, які безпосередньо ме­жують із країнами Центральної Європи (Україна, Білорусь, Молдова), Півні­чної Європи (Росія) або мають вихід до світових морських шляхів (Росія, Україна, Грузія).

2. Природно-ресурсний потенціал. Серед країн регіону найкраще за­безпечена природними ресурсами Росія, у надрах якої зосереджені практично всі необхідні для розвитку господарства корисні копалини.

Паливні ресурси представлені кам'яним і бурим вугіллям, нафтою, га­зом, торфом, горючими сланцями, ураном (Росія, Казахстан, Україна). Решта країн добувають окремі види ресурсів: вугілля — Грузія, Киргизстан, нафту і газ — Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан.

На руди чорних металів багаті Росія, Україна та Казахстан. Руди ко­льорових металів представлені покладами міді, поліметалів, олова, нікелю, алюмінієвої сировини (боксити, ніфеліни, алуніти), ртуті, сурми, золота, срібла, молібдену (Росія, Казахстан, країни Закавказзя). На ртуть і сурму багатий Киргизстан.

Гірничо-хімічна сировина (самородна сірка, сірчистий колчедан, калій­на, кухонна та глауберова солі, апатити, фосфорити) є в Росії. Сірка та сіль є в Туркменістані, сіль і фосфорити — у Казахстані, сіль — у Білорусі, Вірме­нії, Таджикистані.

Значні гідроресурси зосереджені в Росії, країнах Закавказзя та Центра­льної Азії.

Росія та Білорусь володіють значними лісовими ресурсами. У хвойних лісах Росії багато хутрових звірів.

Згадайте, в яких природних зонах розміщені країни регіону. Охарактеризуйте грунтові та кліматичні особливості країн.

3. Населення. За чисельністю населення країни Східної Європи, Півні­чної та Центральної Азії дуже різняться між собою. Росія займає 7 місце у світі (146 млн. осіб). Інші країни значно їй поступаються. На чисельність населення Росії та Білорусі великий вплив мала Друга світова війна. Значне зменшення кількості населення в усіх країнах відбулося внаслідок масових репресій та голодомору сталінських часів.

Європейські країни мають перший тип відтворення населення. Країни Центральної Азії традиційно зберігають високий природний приріст насе­лення.

У регіоні переважають однонаціональні країни. У Роси проживають представники більше 100 національностей, які утворюють автономні респуб­ліки, краї та області.

Населення розміщується нерівномірно, 75% його проживає в європей­ській частині регіону. Середня густота населення коливається від 129 осіб/км кв. у Молдові до 6 осіб/км кв. у Казахстані. Найменш заселеними є пів­нічні, лісові та гірські райони.

Урбанізація регіону пов'язана з рівнем економічного розвитку країн, відмінностями у природних, соціально-економічних, історичних умовах. У країнах Східної Європи та Закавказзя переважає міське населення, у більшос­ті країн Центральної Азії— сільське. Процеси урбанізації відбуваються нері­вномірно. Основна кількість міст і міських агломерацій сконцентрована у Східній Європі, тут розташовано 17 із 23 міст-мільйонерів регіону.

Основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (бли­зько 70%), проте структура зайнятості в різних країнах істотно відрізняється. У державах Східної Європи близько 40% трудових ресурсів зайнято у проми­словості і до 20% — у сільському господарстві, тоді як у більшості країн Центральної Азії переважає сільське населення.

4. Загальна характеристика господарства. У грудні 1991 р. на тери­торії колишнього СРСР склалася нова політична й економічна ситуація — колишні союзні республіки стали незалежними країнами, які самостійно ви­значають власний шлях внутрішнього розвитку та взаємин зі світовим спів­товариством. Тим самим докорінно змінилося їхнє становище у світовій еко­номіці — раніше вони брали участь у ній як складові частини єдиного народ­ногосподарського комплексу, а зараз кожна з країн вирішує складне завдан­ня __ утвердження в системі світових господарських зв'язків, вибором влас­ного місця в міжнародному поділі праці.

Країни Східної Європи, Північної та Центральної Азії належать до постсоціалістичних країн перехідної економіки. Причинами швидкого нарос­тання кризових явищ в економіці молодих незалежних країн стали: 1) централізовано-керована економіка, яка не сприйняла досягнень НТР; 2) екстенсивний розвиток економіки, який призвів до неконкурентоспроможно­сті виробленої продукції на світовому ринку; 3) розрив міжреспубліканських зв'язків у той час, коли формування національних господарств виявилося не­можливим в умовах повної ліквідації закладеної раніше економічної залежності. Так, Росія з її величезними покладами всіх видів сировини не має джерел покриття потреб бавовнопрядильної, значної частини шкіряної та харчо­вої промисловості тощо. За рахунок імпорту задовольняють свої потреби в машинах і обладнанні — Молдова, центральноазіатські та закавказькі країни. Провідна галузь Туркменістану — нафтова і газова індустрія — базується на імпортних трубах. Виробництво кольорових металів у Таджикистані, авіате­хніки — в Узбекистані, пшениці — у Казахстані, калійних добрив — у Біло­русі перевищують можливості споживання національним ринком.

5. Промисловість. Основа економіки країн регіону — ПЕК. У структурі паливно-енергетичного балансу переважають вугілля, нафта й газ. У країнах регіону зосереджено до 20% світових запасів палива. До 70% електроенергії виробляють на ТЕС, близько 15% — на ГЕС і понад 10% — на АЕС, біль­шість яких розміщені в Росії. Проблема ПЕК полягає в тому, що до 60% па­ливних ресурсів знаходиться в азіатській частині регіону, а 60% енергії спо­живається у європейській частині. За розвитком вугільної промисловості ви­діляються Росія і Казахстан, нафтової та газової — Росія, Казахстан, Азер­байджан, Туркменістан.

Вигідне географічне поєднання сировини для чорної металургії (коксів­не вугілля, залізні, марганцеві та хромітові руди) дало можливість створити великі металургійні бази в Росії та Казахстані. Кольорова металургія має різ­номанітнішу сировинну базу, тому її розміщення більш рівномірне. Вироб­ництво міді зосереджено в Росії, Казахстані, Вірменії, Узбекистані. Свинце­во-цинкова промисловість розвинута в Казахстані, Росії, Азербайджані, Кир­гизстані, нікелево-кобальтова — у Росії, олов'яна — у Росії та Киргизстані, титаномагнієва — у Росії, алюмінієва — у Росії та Казахстані.

Машинобудування випускає різноманітну продукцію. На важкому ма­шинобудуванні (турбіни, обладнання для вугільної, металургійної, хімічної промисловості) спеціалізуються Росія та Казахстан. Транспортне машинобу­дування представлене виробництвом тепло- та електровозів (Росія, Грузія), вагонів (Росія), суден (Росія), вантажних автомобілів (Росія, Білорусь), легко­вих автомобілів, автобусів (Росія). Тракторобудування розміщується у Росії, Білорусі, Казахстані, зернові комбайни льоно- та картоплезбиральні комбай­ни виробляють у Росії, бавовнозбиральні — в Узбекистані. Країни регіону, які не мають власних ресурсів для чорної металургії, розвивають точне ма­шинобудування (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Киргизстан).

Хімічна промисловість також має різноманітну сировинну базу. Міне­ральні добрива випускають майже всі країни регіону, а за обсягом виробниц­тва виділяються Росія (50%) та Білорусь (20%). Виробництво кислот орієнто­ване на споживача і має повсюдне розміщення, сода й хлор випускається в більшості країн, проте найбільшим їх експортером є Росія. Основними виро­бниками полімерної продукції є Росія, вуглеводневої сировини — Азербай­джан, хімічних волокон — Росія, Білорусь, синтетичного каучуку— Росія, Грузія, Вірменія.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість розвинута переважно в Росії. Легка промисловість представлена всіма галузями, але ос­новною— є текстильна промисловість. Бавовняні, лляні тканини випуска­ються на підприємствах Росії, Білорусі, бавовняні та шовкові— у країнах Центральної Азії, вовняні — у Закавказзі (див. рис. 60, 61).

Рис. 60. Основні промислові центри країн Закавказзя

Рис. 61. Основні промислові центри країн Центральної Азії

6. Сільське господарство. Основою розвитку сільського господарства країн регіону є рослинництво і в першу чергу — зернове господарство. Най­поширеніша зернова культура — пшениця. Озиму пшеницю вирощують в єв­ропейській частині, яру— на півдні Сибіру в Росії, у Казахстані, в оазах Центральної Азії. На півдні Росії, у Казахстані та країнах Центральної Азії вирощують кукурудзу на зерно. Найпоширенішими фуражними культурами є ячмінь і овес. Рис вирощують на поливних землях Центральної Азії, на Дале­кому Сході та Північному Кавказі в Росії. Серед технічних культур вирощу­ють бавовну (Центральна Азія, Азербайджан), льон та коноплі (Росія, Біло­русь), соняшник (Росія, Казахстан), а також гірчицю, рицину. Найбільш по­ширеною технічною культурою є цукрові буряки у степових і лісостепових районах Росії та на поливних землях країн Центральної Азії. Повсюдно ви­рощують овочі, фрукти, ягоди. Виноградарство поширене в Молдові, на Пів­нічному Кавказі (Росія), країнах Закавказзя, оазисах Центральної Азії. У кра­нах Закавказзя склався субтропічний тип сільського господарства. Там, крім винограду, вирощують чай, тютюн, ефіроолійні, цитрусові культури.

Тваринництво розвинуте в усіх країнах регіону, його спеціалізація від­повідає особливостям природних умов. За обсягом виробництва переважає скотарство. Вівчарство поширене в пустельних і напівпустельних, гірських районах. Розвиваються також свинарство, птахівництво, оленярство, бджіль­ництво. У країнах Центральної Азії розводять тутового шовкопряда.

7. Транспорт. У більшості країн переважає залізничний транспорт. Але його мережа, як і автомобільних шляхів, розподіляється дуже нерівномірно. Найгустіше вона розвинута в європейській частині та країнах Закавказзя, найменш забезпечені шляхами сполучення східні райони Росії та країни Центральної Азії.

Трубопровідний транспорт з'єднує основні райони видобутку нафти та азу з районами споживача. Основні трубопроводи беруть початок із Західно­го Сибіру і Поволжя (Росія).

Регіон має розвинутий річковий транспорт. Але найбільші річки мають переважно меридіональний напрям, що зумовлює відповідні вантажопотоки. Морський транспорт розвинутий тільки в Росії та Грузії, оскільки вони мають вихід до Світового океану. Казахстан, Азербайджан, Туркменістан та Росія використовують для зв'язків між собою Каспійське море.

Повітряний транспорт в основному перевозить пасажирів та вантажі на великі відстані.

8. Зовнішні економічні зв'язки. Невизначеність шляхів дальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності в бага­тьох молодих незалежних країн чітко окреслених схем входження до світо­вих господарських систем. Дещо чіткіша їхня позиція щодо регіональних угруповань. Україна, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Росія з 1992 р. налагодили контакти з Туреччиною, Болгарією, Албанією, Грецією, Румуні­єю в межах Чорноморського економічного співробітництва. Країни Центра­льної Азії та Азербайджан орієнтуються як на зв'язки із країнами СНД, так і на розширення відносин з економічними угрупуваннями Азії — в першу чергу з Організацією економічного співробітництва мусульманських країн, а та­кож з Китаєм. Підписання Росією, Казахстаном та Білоруссю в 1995 р. мит­ного та платіжного союзу свідчить, що для них пріоритетом є взаємна інтег­рація. Формується нове інтеграційне об'єднання ГУУАМ, до складу якого ввійшли Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. У 2000 р. Росія та Білорусь проголосили створення Союзної держави. Україна, Молдова та Грузія схиляються до поступового входження до ЄС.