24 Ідеї Просвітництва та класицизму в українській культурі

У XVIII ст. в культурному процесі України поширюються ідеї французького просвітництва, що свідчило про її відкритість до здобутків західної цивілізації. Поширення набувають ідеї боротьби з кріпацтвом, самодержавством та будь-яким гнобленням. Спираючись на природне право людини на рівність перед законом та особисту свободу, виправдовували народні повстання та захищали інтереси селян, поширювали думки про піднесення освітнього рівня широких верств населення, поліпшення добробуту народу. В Україні просвітництво не набуло такого могутнього руху як у Західній Європі, але воно залишило досить відчутний слід у тогочасній суспільно-політичній думці. Найяскравішою постаттю XVIII ст. став Григорій Савич Сковорода. Значну частину свого життя він присвятив просвітительській праці серед українського народу, став для нього, за висловом І. Срезневського, "мандрівним університетом і академією". Його по праву називають "українським Сократом" та "слов'янським Ж.-Ж. Руссо". Аристократ духу, він жив, як і античні філософи, за канонами свого вчення. "Світ ловив мене та не спіймав" - ці слова Сковороди стали лейтмотивом його життя. У ХУІІ ст. поряд зі стилем бароко, який виразив неспокій та сумнів доби, екзальтоване світосприймання нащадків ренесансу, виник ще один стиль, суголосний раціоналізмові доби – класицизм. Спершу він виникає у Франції на гребені піднесення французької нації, яка в другій половині віку стала наймогутнішою абсолютистською монархією Європи. У освічених колах суспільства на початку ХУІІ ст. сформувався погляд, що не зрікаючись католицької побожності, людина повинна плекати свою внутрішню свободу на основі раціоналізму. Класицизм – це мистецтво героїчної громадянськості. Прекрасне виступає в ньому як чітке, розумне, логічне, без суперечностей, притаманних реальному життю. Мистецтво класицизму тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, зображувало облагороджену реальність, базуючись на позачасовій красі творів античності. Класицистичні канони – це єдність місця, часу і дії та жорстка ієрархія високих (трагедія, епічна драма, ода) та низьких (комедія, сатира, байка, жанрова побутова картина) жанрів. В Україні ідеї освіченого абсолютизму з’являються вже в кінці ХУІІ ст., в той самий історичний час, що і в країнах Західної Європи. Це свідчить про інтенсивні контакти українських мислителів з Європою в часи визвольної війни та незалежної козацько-гетьманської держави. Зокрема, Петро Могила вважав, що при умові майбутнього здобуття незалежності потрібна ідея зверхності влади сильного православного володаря, “філософа на троні”. Могила закликав до безпосередньої підпорядкованості українського патріархату і поновлення єдності вселенської християнської церкви під зверхністю Папи Римського за умови збереження православними свого обряду і організації. Ідея абсолютизму виникає в інтелектуальному колі КМА як божественного права гетьмана – легітимної влади – в незалежній від польського короля Україні. І. Мазепа і П. Орлик були прибічниками державних прав України в колі європейських народів. Конституція П.Орлика 1710 р. “Вивід прав України” піднесла ідею природного права й суспільного договору (за Т. Гоббсом), на основі якого повинна творитися держава. Народ укладає договір з політичною елітою і передає їй частину своєї свободи заради забезпечення внутрішньої злагоди у суспільстві і зовнішньої безпеки. Але українська державність зазнала поразки, Україна була поділена між Російською імперією і Австрією, від другої половини ХУІІІ ст. настає т.зв. час Руїни, лише протягом короткого часу (1750-70 рр.) Україна підноситься в часи гетьмана Кирила Розумовського. Катерина ІІ зруйнувала Січ, відсторонила Розумовського, козаки емігрували за Дунай, на Кубань, ліквідовано козацьке самоврядування. Козацька старшина масово переходила на службу імперії, дбаючи про особистий добробут, не виявила активності в національному культуротворенні. Тому відчутні тенденції занепаду української культури в останній чверті ХУІІІ. Проводиться русифікація церковних текстів і співу, зниження ролі КМА, відплив здібних людей до Росії. Внаслідок негативних умов класицизм в Україні виникає пізніше, ніж в незалежних країнах Європи. Та все ж з народної мови фольклору, віршів і пісень зароджується нова українська літературна мова, носіями якої стають освічені козаки, студенти, духівництво. Виникає нова література українського класицизму – “Енеїда” І. Котляревського, твори Г. Квітки-Основ’яненка. Г. Сковорода створює байки на інтернаціональні та оригінальні сюжети, збірку духовної лірики “Сад божественних пісень”. В руслі просвітницьких тенденцій створюються гумористичні та сатиричні вірші з критикою суспільної несправедливості і людських недоліків, з сатирою на шинкарів, хабарників, ченців. Архітектура класицизму в Україні розповсюджується від 70-х рр ХУІІІ ст. Будувалися міста, резиденції, палаци, театри. Будівлі несуть відбиток античності і Відродження. Зразками є храми (Спасо-Преображенський собор у Новгороді –Сіверському, дзвіниця Успенського собору в Харкові), палаци козацької старшини (Палац К. Розумовського в Батурині, Почепі, Яготині, Глухові, палац Завадовського в Ляличах, палац і церква Кочубеїв у Диканьці), будівля Київського університету. Розповсюджується на початку ХІХ ст. класицистичний стиль ампір – монументальні форми римського взірця – Контрактовий дім, театр в Одесі, собор Різдва на Подолі. В класицистичному стилі побудована Набережно-Микільська церква на Подолі, ротонда фонтану “Самсон”, багато будівель ХУІІІ-ХІХ ст. Львова, Чернівців, інших українських міст. У забудові всіх головних міст України особливо поширився “віденський неоренесанс” (оперні театри Києва, Львова, Одеси). Потім архітектура України підупала, особливо ококо передають загострені ламані ритми менуету (Моцарт, Боккеріні). В ужитковому мистецтві рококо залишило зразки витончено оздоблених меблів, посуду, статуеток, ліплених оздоб інтер’єру палаців і помешкань, яким властиві строга геометрія декору, елегантність з домішкою насмішки (еспрі). У живописі, літературі й музиці в часових рамках абсолютизму і Просвітництва виникає течія (або окремі риси) сентименталізму, в якому виявилася підвищена чутливість, афектація почуттів у образному змісті творів. Це, зокрема, картини Томаса Гейнсборо, Джона Консткбла, яким притаманні інтимність і меланхолія, підвищена емоційність.