12. Проаналізуйте розвиток освіти в Україні в середині XIV – XVII ст.

Головними центрами поширення освіти залишалися монас­тирі, церкви та єпископські двори, при яких функціонували школи. Багато вихідців з України для отримання вищої освіти виїздили до Німеччини, Польщі, Італії. Деякі з них досягли значних висот в науці. Наприклад, засновником кафедри астрономії в Краківському уні­верситеті був українець Мартин Король. Інший астроном українського походження Юрій Котермак з Дрогобича навчався у Краківському та Болонському (в Італії) університетах, деякий час був навіть ректором Болонського університету (одного з найстаріших в Європі). А в кінці XV ст. він був професором астрономії в Кракові, вчителем Миколи Коперника.

В 1491 р. у Кракові, в друкарні Фіоля з'явилися перші друковані книги кириличними літерами на церковнослов'янській мові. Згодом друкарні почали засновуватися і на українських землях (Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк).

Відома здавна назва "Україна", часто вживана в літописах, у народ­них думах і піснях, закріпилася в друкованих та рукописних книгах та у XVI ст. увійшла до офіційних документів.

На церковне та культурне життя в другій половині XIV — першій половині XVI ст. безпосередній вплив мали умови політичного та суспільно-господарського розвитку українських земель. Двісті п'ятдесят років Київська Русь жила під іноземним гнітом, зазнавала ворожих набігів. Усе це не могло не позначитися на долі освіти: письменних людей стало менше, культурні зв'язки із Заходом послабилися.

В умовах поневолення в Україні занепала освіта. Діти української знаті та заможного міщанства потяглися до католицьких освітніх закладів. Укладення в 1596 р. церковної унії дало змогу слов'янську мову богослужіння й обряди православної церкви (у греко-католиків). Унія стала своєрідним засобом захисту української мови, створила умови для появи національної інтелігенції. Було відкрито уніатські школи, що орієнтувалися на західну педагогіку, але навчалися в них українською мовою. Щоправда, серед українського населення вони не набули популярності.

В Україні з'являються протестантські школи, найвідомішими з яких були соцініанські та кальвіністські навчальні заклади. З кінця XVI ст. відкриваються початкові та підвищені школи, засновниками яких були братства — братські школи. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували шпиталі, православні церкви, видавали українські книжки і підручники. В основу діяльності братств було покладено ідеологію просвітництва.

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа Львівського братства (1586), яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи.

У братських школах підвищеного типу, крім читання, лічби, письма та хорового співу, засвоювали «сім вільних мистецтв». На високому рівні вивчали предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику; предмети квадривіуму — на дещо нижчому рівні, окрім музики. Головна увага зверталася на гуманітарні дисципліни: учні вивчали рідну, слов'янську, грецьку, латинську і польську мови. У школах запроваджувалися елементи класно-урочної системи, а також різні методи навчання: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко використовувалося повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань наглядали призначені на кожний тиждень учні, а також їхні батьки. Віддаючи своїх дітей до школи, батьки підписували з ректором договір, яким визначалися обов'язки школи і батьків. Першими національними закладами вищого типу стали Острозька школа-академія і Києво-Могилянська академія.