logo search
Відповіді на екзамен

Київська Русь християнської доби: економіка, етносоціальна структура, внутрішня і зовнішня політика (988-1097)

У 988 р. у Київській Русі офіційною державною релігією стає християнство (у його візантійсько-православному варіанті). Запрошені з Візантії священики відправляли обряд хрещення, часто примусово. Дерев’яні зображення язичницьких богів спалювали або кидали в річку. Запровадження християнства на Русі розширило її економічні зв’язки. За часів правління Володимира крім Візантії Київська Русь підтримувала зв’язки з Німеччиною, Римом, Польщею, Чехією, Скандинавськими країнами. Після смерті Володимира (1015) залишилося 12 його синів, між якими почалася боротьба за київський престол. Спочатку Києвом заволодів Святополк, убивши своїх братів Бориса, Гліба і Святослава (князі Борис і Гліб стали першими руськими християнськими святими). Проти Святополка, якого прозвали Окаянним, виступив Ярослав. Князь Ярослав народився в 978 p., здобув добру освіту, багато читав, знав кілька мов. Княжив Ярослав у Новгороді і був одружений з донькою шведського короля. Одержавши восени 1015 р. листа від сестри про лиходійства брата Святополка, Ярослав зібрав понад три тисячі новгородців і пішов на Київ. Військо Святополка було розбите. Проте Святополк, уклавши союз із печенізькими ханами і польським королем Болеславом Хоробрим, у 1017 р. захопив разом з ними Київ. Ярослав залишив Новгород, зібрав військо і знову вигнав Святополка з Києва. У 1019 р. Святополк ще раз підійшов до Києва. Битва відбулася на річці Альті. Військо Святополка було розбите, а він утік на захід і незабаром помер. Часи князювання Ярослава Володимировича (1019-1054 pp.) позначені новим піднесенням Київської Русі й Києва. Було збудовано нову лінію оборони на південних кордонах Русі. У 1036 р. печеніги намагалися захопити Київ, але були остаточно розгромлені. Згодом, у 1043 p., Ярослав очолив останній похід русичів на Візантію. Багато уваги Ярослав приділяв зміцненню християнства. В усіх великих містах було зведено християнські храми, серед них головний храм Русі - Софія Київська; було засновано багато монастирів. Найбільший з них - Києво-Печерський - став важливим центром не лише християнства, а й культури та освіти. У 1051 р. Ярослав без відома Константинопольського патріарха поставив митрополитом Київським вітчизняного церковного діяча Іларіона. За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найвищого розквіту. Значно розширились її торговельні й політичні зв’язки з європейськими державами. Королі багатьох країн намагалися поріднитися з Великим київським князем. Донька Ярослава Анна була одружена з французьким королем Генріхом, а після його смерті вона стала королевою Франції. Інша донька - Єлизавета - вийшла заміж за норвезького короля Геральда. Перший син Ізяслав був одружений із сестрою польського короля Казимира, а другий син Всеволод побрався з візантійською принцесою з дому Мономахів; ще один син був одружений з донькою саксонського ландграфа, а угорський принц Владислав узяв за дружину одну з доньок Ярослава. Ярослав прожив 75 років і помер у 1054 р. Поховали його в Софії Київській. За державну, релігійну та культурну діяльність князя Ярослава прозвали Мудрим. Після Ярослава Мудрого в Київській Русі почалися міжусобні війни князів за найкращі землі й міста, за київський престол. Протягом 1054– 1072 pp. Великим князем формально вважався старший син Ярослава Ізяслав, хоча фактично він правив разом з братами Святославом і Всеволодом. У 1068 р. на Русь напали нові кочовики — половці. Військо Ізяслава і його братів було розбите. Жителі Києва вимагали у князя зброї, аби стати на захист міста, але той їм відмовив. Тоді в Києві почалося повстання, багато будинків бояр і дружинників було розгромлено. Ізяслав утік до Польщі. Жителі Києва проголосили Великим князем князя Всеслава з Полоцька, якого Ізяслав тримав в ув’язненні. Половцям дали відсіч. Через сім місяців Ізяслав повернувся до Києва з польським військом і розправився з учасниками повстання. З 1073 по 1093 р. Ярославичі по черзі правили київським престолом: Святослав (1073-1076 pp.), Ізяслав (1077-1078 pp.), Всеволод (1078-1093 pp.). А наприкінці XI - на початку XII ст. на політичну арену ступили внуки Ярослава Мудрого. Першим князював Святополк Ізяславич (1093-1113 pp.). Він підтримував бояр і купців та розправлявся з невдоволеними городянами. У 1097 р. в Любечі відбувся з’їзд князів, де було ухвалено рішення про спільну боротьбу проти половців. З’їзд поділив Україну на князівства Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке та Турово-Пінське.

Економіка:

Київське князівство:

Чернігово-Сіверське князівство:

Переяславське:

Розквіт Київської України-Руси у 9-11 ст. обумовлений головним чином її вигідним географічним положення на перехресті торгових шляхів і зв'язками з країнами Зх. Європи, Півночі і Півдня. У 12 ст., після перекриття кочовиками торгового шляху по Дніпру «з варяг в греки», стався розпад Київської Русі на незалежні князівства. Виснажена міжусобицями, нападами половців, монголо-татар, поляків і литовців, вони стали околичними землями інших, більш могутніх держав. Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі

В IX — XII ст. економіку Давньоруської держави можна охарактеризувати як період раннього феодалізму. Виникнення і розвиток феодалізму виявляється перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку IX ст. і археологічні пам'ятки.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське начало у IX ст. було ще недостатньо диференційоване. Формування великокнязівського домену і доменів окремих князів посилилось у X ст. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу.

Зовнішня політика: Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969–971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів.