logo search
29-32 (47)

Образ повстанця у пісенному фольклорі 1940 – 1960-х років

У повстанських піснях часто трапляються образи матерів, дівчат у тузі, зовсім юних підлітків, які хочуть стати в лави борців за волю. Та провідною залишається постать повстанця.

Керівник Крайової екзекутиви ОУН у 1930-х роках Степан Бандера – небуденно обдарований провідник. Він неодноразово довів своє послідовне національно-державницьке спрямування мислення і діяльно підтвердив готовність до самопожертви для великої мети. Тому кожен повстанець – і старшинський склад і рядові бійці – мали прекрасний приклад для наслідування. До повстанців справедливо буде прилучити і тих свідомих громадян, котрі виявляли прихильність і дієво підтримували і допомагали повстанцям. Серед них усі вікові і станові категорії людей [27].

УПА 1942 – 1943 років – це велика всенаціональна збройна сила. Сила всього народу, котрий об’єднався у боротьбі за свою самостійність.

Ідейні засади УПА були співзвучні і щиро прийняті співвітчизниками. Тому, говорячи про образ повстанця, щедро оспіваний і вимальований повстанським фольклором, треба починати з того, що це перш за все ідейна особистість з міцним фундаментом виховання, котре ґрунтувалося на християнських і патріотичних цінностях. Історично склалося так, що українець господарем на своїй землі не міг вповні бути упродовж довгих віків панування на наших землях загарбників різного походження.

Отож почнемо з Декалогу Українського Націоналіста [28]:

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

  1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.

  2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.

  3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

  4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

  5. Пімсти смерть Великих Лицарів.

  6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.

  7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

  8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.

  9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

  10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

Уявляючи собі бійця-упівця потрібно розуміти, що кожен мав собі ці правила як модель поведінки, дороговказ на обраному шляху. Усі ці принципи щедро оспівані. Приклади цього часто знаходимо у повстанському фольклорі.

Подиву гідна оптимістична концепція боротьби в тій ситуації, що складалася під час Другої cвітової війни. Тільки люди творчого світогляду з устояною системою вартостей могли перебувати в такій непохитній вірі у прийдешності своєї мети.

Роздерли ви Україну на чверти,

Безсмертну душу вперли в ланцюги,

Та ми зродились, щоб за неї вмерти,

Роздерти присуд смерти ваш, боги! [29]

Нам сьогодні важко уявити умови війни того часу. Життя у лісі, у підпіллі, постійне напруження і небезпеки, виснажливі бої і переходи, втрати близьких, а врешті усвідомлення того, що у близькій перспективі на більшість чекає тортури і смерть - це велетенський прес обставин життя повстанця. І все-таки Армія співала, оспівувала усе це.

Ось уривок з "Гімну безсмертної батави" В. Пачовського:

Ми лицарі без жаху і без смерти,

На злочин світу станем без ваги,

Ми присяглися долю переперти,

Роздерти присуд смерти ваш, боги! [30]

Повстанці, ототожнюють себе з лицарями, котрим до снаги зламати жорстокий хід історії і вибороти вільне життя. Ось зразок високої моралі бійця – покласти за Україну усе найдорожче. Бойовий дух бійців УПА, їхню мужність, а головне – безмежну віру в те, що рідний народ знайде в собі снагу здолати усі перепони і вибороти Державу випромінюють слова:

І встане месник із криваих мук,

Народ безсмертний переможе в бою,

За ними встане лавою страшною

Мільйон мільйонів мускулястих рук! [31]

Висвітлюються благородні риси повстанців, адже їх в народі надзвичайно поважали. "Повстанці-соколи", "смілі воїни", "лицарі без жаху і смерти", "хлопці-молодці" – ось якими постають вони у піснях. Образ повстанця твориться за допомогою порівнянь, які висвітлюють сміливість, любов до Батьківщини, міць духу борця за незалежність Вітчизни.

Та повстанцями були не лише чоловіки а й дівчата, які допомагали партизанам, приносили їжу, передавали повідомлення, самі брати участь у бойрвих діях:

…Із трьома друзями перед ворогами

Втікала Гафійка з села.

За ними в погоню полями

Летіла червона орда.

Нараз, Боже милий, Гафійка упала,

Бо куля пробила їй грудь.

Гафійка у крові лежала,

Подруго, цього не забудь! [32]

"Прощайте, подруги і друзі, прощайте,

Прощай, Україно моя!

В соборній про мене згадайте…"

Це були останні слова.

Хай пісня про неї по світу лунає,

Хай слава несеться у світ.

І думи народ хай складає,

Що сповнивсь її заповіт. [33]

Це пісня про дівчину-повстанку, що разом з друзями втікала від облави "червоної орди". Образ дівчини у піснях – це перш за все образ вірної подруги, коханої, ніжної жінки, а в реальній історії, художньо відображеній у цій пісні, дівчину вбивають, що є різким та трагічним поворотом долі. Зі звернення Гафійки до друзів стає зрозумілим, що вона померла за те, щоб Україна стала соборною державою, отже вона усвідомлювала, що під час допомоги повстанцям з УПА з нею може в будь-який момент статися найстрашніше. В останньому куплеті автор закликає пам’ятати про жертву Гафійки.

В ці важкі часи дівчата були змушені не тільки витримувати розлуку з коханими, а й ставати з ними пліч-о-пліч під час боротьби. Оскільки на дівчат падала менша підозра під час виконання підпільних завдань, вони активно допомагали повстанцям. Частими були випадки, коли свідомі українки намагалися пройти медичний вишкіл і перебували у підпіллі в якості санітарок. Заарештованих "за ізмєну родіни" жінок засуджували на рівні з чоловіками. Учасниця хору "Відгомін" Анна Левицька розказує про несправедливість слідства: "Так, після смерті Сталіна переглядали видно справи, бо то така була політика, свого роду. І мені зменшили термін до десяти років. Але я практично вже відсиділа ті десять років. Тоді мене звільняють, і дають мені таку довідку з табору: "освобождаєтся с-под стражи за нєдоказатєльством обвінєній". Якшо не було доказу, то за що мене судили на двадцять п’ять років, питається?"

Повстанцями були не лише дорослі, безліч підлітків долучалось до лав активних борців.

Найдієвіший метод виховання – особистий приклад. Діти, перебуваючи в реаліях тих подій, з притаманною їм спостережливістю бачили те, як їхні батьки віддано допомагали повстанцям. Або ж мали близьких родичів – батька, брата, які вже перебували у підпіллі. Діти з непідробною щирістю переймали ставлення дорослих до підпільників і при кожній нагоді бралися допомагати. Відомі випадки, коли діти, залишившись сиротами приходили до загонів і просили взяти їх у свої лави, і навіть видати зброю:

...У тихую ніч опівночі

Прибилось два хлопці малі,

Приносять вони скоростріла:

– Прийміть, партизани, друзі.

Нам батька убили германці,

А маму забрали вже рік.

А ми тут удвох осталися –

Жертвуєм Вкраїні свій вік.

Старий сотник поглянув на дітей,

З очей покотилась слеза,

Цілує в чоло одчайдухів,

Дарує на двох нагана. [34]

Великий фактаж, зібраний дослідниками від сучасників, свідчить про те, що до повстанців прагнули долучитись навіть діти, вони хотіли допомагати бійцям УПА не лише як зв'язкові, розвідники тощо, а й зі зброєю в руках. Усвідомлення підлітками потреби досягнення незалежності України і їх готовність до збройної боротьби свідчить про національну свідомість дітей. Приклади таких випадків знаходимо у пісенному фольклорі.

Отже, у пісенному фольклорі 1940 – 1960-х років провідним є образ повстанця, який виборює незалежність власної держави:

Постать повстанця ідеалізується, у піснях оспівуються найкращі риси характеру повстанця: