30. Тематика, образи пісень національно-визвольних змагань 40-60рр xXст.

Період 1940-1960-х років – це період активного творення повстанських пісень. Трагічні події цього часу залишили глибокий слід у свідомості українців, що мало свій вияв у піснях, які, за словами Григорія Дем‘яна, стали нездоланною для окупантів "духовною зброєю, яка значною мірою посприяла українцям у новому піднесенні національно-визвольної боротьби".

Національно визвольний рух 40-60-х років ХХ століття збагатив український фольклор тисячами повстанських пісень. Це пояснюється тим, що у визвольній боротьбі брала участь національно свідома молодь з високими інтелектуальними задатками. Степан Бандера вмів і любив грати на багатьох інструментах, навіть на бандурі, – отож він знав безліч пісень, Роман Шухевич також мав музичну освіту [2]. Провідники УПА, наслідуючи глибокі історичні традиції визвольних змагань та будучи виховані в традиціях української пісенності, розуміли роль пісні у житті вояків. Традиція співати і складати пісні популяризувалася серед повстанців. Складалися вони не тільки бійцями, а й їхніми родичами, коханими, прихильниками.

Тематика повстанських пісень є надзвичайно різноманітною. Це обумовлено обставинами, в яких творився та розповсюджувався повстанський фольклор. Адже у піснях описані життєві ситуації, які виникали під час національно-визвольної боротьби 1940 – 1960-х років та почуття учасників цих подій. Кожна подія – бій, перемога, поразка, втрата близької людини, завдання, засідка, думки, арешт, спогади, свята, кохання, туга – важко все охопити чи перерахувати, але люди все це ніби фотографували, складаючи про це пісню.

У повстанських піснях оспівуються бої УПА, подвиги окремих вояків, нелегка доля повстанця, благородна мета визвольної боротьби. Український народ висловлював у піснях свої враження та оцінку всіх подій, що були пов’язані з боротьбою за незалежність.

Повстанські пісні за змістом можна поділити на такі основні групи:

1. Пісні ідейного спрямування, мотиви соборності українських земель;

2. Повстанський світогляд;

3. Пісні про бойових командирів, конкретних повстанців, їхню долю та обставини боротьби;

4. Історична доля народу;

5. Тема кохання та родини;

6. Життя на засланні, в тюрмах.

Пісні ідейного спрямування. Основний змістовий мотив пісень ідейного спрямування – це формулювання великої мети визвольних змагань – незалежна Українська Держава, до котрої увійдуть усі етнографічні землі "від тихого Дону до верхів Карпат" [3].

Спільними силами вигнати ворога і стати господарями на власній землі – такий заклик є лейтмотивом більшості пісень ідейного спрямування:

Станьмо всі враз, українці,

Встаньмо як сила одна.

І ворогів проженемо –

Свобода нам засія! [4]

Віра в досягнення цієї мети, у важливість власного вкладу в святу справу – ось що давало снагу переносити усі випробування, у котрих доводилось вистоювати повстанцям.

Кожен, хто приєднувався до повстанців, мав бути справжнім патріотом. І кожен розумів приреченість цього руху, адже вибороти справжню незалежність у той час було неможливо. Тому виразною ознакою повстанських пісень є заклик наступних поколінь боротися за Україну, заклик до об’єднання всіх українців. У цьому вони подібні на своїх попередників – козацькі та стрілецькі пісні. Адже козацька пісенна традиція стала основою виникнення повстанського фольклору доби національно-визвольної боротьби 1940–1960-х років.

Пісня відігравала для козаків величезну роль – підтримувала, підносила бойовий дух, додавала наснаги. Ще за козаків пісня була способом увіковічнення полеглих під час бою героїв, історичним джерелом, а також передавала почуття козацтва: туга за ріднею, любов до Вітчизни, переповідання історичних подій і часто навіть їхня оцінка, переживання через кохання тощо. І у повстанській пісенній традиції ХХ століття ми спостерігаємо схожі теми, у яких відображені соціальні, політичні та історичні умови того часу. Безліч пісень, що виконувались в часи боротьби ОУН, УПА за незалежність, перегукуються з давніми козацькими піснями, які й самі по собі природно побутували серед вояків:

І знову хмари потемніли

А з моря йде туман

Скажи, скажи чогось задумав | 2 рази

Скажи, наш отаман. | [5]

Стрілецькі пісні, як зазначив Григорій Дем’ян, "також належать до тієї духовно-історичної основи, на якій виникала, розвивалась і збагачувалася творчість, пов’язана з національно-визвольною боротьбою ОУН і УПА" [6]. Стрілецькі пісні і зараз є відомими і в Україні, і поза її межами. Популярність їх серед повстанців закономірна.

Майже в кожній повстанській пісні виразно вчувається усвідомлення необхідності досягнення суверенності Української держави, готовність до збройної боротьби за волю:

О мати, закута в кайдани,

Чи чуєш ти брязкіт кайдан?

Нам сором, що звемося рабами

За стільки терпіння і ран.

Ми чули той брязкіт ще малими,

В серцях так сказли собі:

Для тебе живемо Україно,

Щоб волю здобути тобі. [7]

Повстанський світогляд. Власне військо – невід’ємний атрибут, опора державності. Народ дуже шанував військо, тож чи не кожен курінь, сотня має свій слід у пісенній культурі. Дивовижно, як кожна подія могла залишитися живим пісенним спомином для нащадків.

ОУН послідовно торувала шлях до становлення Української Держави. "Вірність ідеї українського націоналізму – це найбільша сила української визвольної революції" - такими словами Степана Бандери можна узагальнити світоглядні засади повстанця.

О Україно, о рідна Ненько,

Тобі вірненько присягнем.

Серця кров і любов

Все тобі віддати в боротьбі!

За Україну, за її волю,

За честь, за славу, за народ! [8]

До боротьби закликають повстанські пісні стати увесь український народ, адже:

...Не сміє брат на брата йти у бій.

Під синьо-жовтим прапором свободи

З’єднаєм весь великий нарід свій. [9]

Пісні про долю повстанця мають такі підтеми: приймання в повстанці, бій, туга за сім’єю, загибель товариша. Оспівується боєць-герой, котрий готовий на самопожертву для Батьківщини.

Пісні про бойових командирів, конкретних повстанців, їхню долю та обставини боротьби. Найчастіше конкретні особи згадувались у піснях-хроніках та баладах. У повстанських піснях увіковічнювали борців за волю, звеличували їхній героїзм. Вшанування провідників піснями-присвятами дуже поширене у повстанському фольклорі.

Степан Бандера, найвидатніший політичний, організаційний діяч 1940 – 1950-х років, домінує за частотою згадувань у повстанських піснях середини ХХ століття. Його ім’я стало символом боротьби за національну незалежність:

Бандера шлях до волі нам покаже...

З його наказу підемо на пробій.

І розіб’єм, розгромим кодло враже,

Запалимо визвольний буревій... [10]

С. Бандера у повстанських піснях виступає "провідником народу":

Степану Бандері зложимо подяку

За його труди, й визволення –

Хай живе Бандера, провідник народу,

А з ним Україна – вільна і свята! [11]

Є. Луньо, науковець-фольклорист, зауважує, що "народно-пісенний образ Степана Бандери не є шаблонним, статичним, а змальований різноаспектно й кількапланово" [12]. Суттєву значимість цієї особистості в піснях засвідчують численні висловлювання: "Кличе нас Бандера волю здобувати, гей!", "Бандера шлях до бою нам покаже", "На його приказ станемо у стрій", "Бандера веде нас до слави", "Вождь Бандера нас веде" [13], "Попереду йде провідник Бандера", "з нами Бандера – Петлюра новий".

Поруч з образом Степана Бандери одне з вагомих місць у повстанському пісенному фольклорі займає найвизначніший Головнокомандувач УПА (з 1943 р. по 1950 р.) – Роман Шухевич ("Тарас Чупринка"). Попри те, що творці народних пісень знали мало конкретних фактів про Шухевича, його авторитет був незаперечним:

Хлопці-українці, до УПА вступайте,

Що "Чупринка" вам накаже, славно виконайте! [14]

Змістом життя Романа Шухевича була боротьба за волю українського народу, за його розвиток. Це підтверджується і пісенними текстами:

Це був славний, відважний

Повстанський генерал,

Що землю нашу рідну

Від зайдів визволяв. [15]

Увічнювався героїзм і окремих членів УПА. Образ керівника ГВШ УПА Дмитра Грицая-"Перебийноса" змальовано у коломийковій пісні "Попід Бескид зелененький", Шефа ГВШ УПА Олексу Гасина-"Лицаря" - у піснях "В славнім селі Конюхові...", "Сумувала зозуленька в зеленій діброві" тощо.

Безліч повстанських пісень присвячено долі окремих учасників ОУН та УПА, повстанців. Це закономірно, адже саме рядовий, невідомий борець – чи не найголовніший учасник визвольного чину. Мабуть, кожен повстанець був готовий віддати все найдорожче за свободу та процвітання Батьківщини:

Україно, Україно,

Як я тебе полюбив,

Я за тебе, рідний краю,

Все що мав, тобі віддав.

Віддав я своє здоров’я,

Молоді свої літа,

А як прийдеться, в потребі,

То віддам своє життя. [16]

Чи не всі курені та сотні УПА мали власні марші та залишили свій слід у пісенному фольклорі. Прикладами маршів окремих підрозділів УПА є такі пісні, як Марш "Сіроманців", "Нестримним потоком чота з чотою", "Чорти ми лісові", "Ми лицарі без жаху і без смерти" (Гимн Безсмертної Бататави, Марш УПА-Захід) тощо.

Частина пісень, в яких описуються окремі учасники або ж курені УПА, складена на основі певних реальних подій в бойовій історії.

УПА здобула масову пошану людей. Пісні про членів УПА увіковічнюють їх, борців за волю України:

Ой та загине, загине,

Та не загине слава –

Він, хоч упав, та розгромив

Тую ворожу навалу. [17]

Описується у повстанських піснях й історична доля народу. Найчастіше у піснях на цю тему змальовується стан простих людей, їхні поневіряння, обурення щодо діяльності влади, готовність до боротьби, бо:

...Вже час приходить скинути кайдани

Із наших закутих братів. [18]

Під час окупації загарбниками населення опинилось у вкрай важкому стані: утиски прав, репресії, знущання окупантів, низький рівень життя:

Ти зруйнував нас, ти сплюнрував нас,

Де були школи – там заклав тюрми,

Нашими кістками гатив греблі, тами.

Невже, невже, невже не люди ми? [19]

Історично склалось так, що український народ впродовж століть був поневолений загарбниками різного походження, применшений у своїх правах та свободах. Але народний спротив їм спинити не вдалось, адже це був справедиливий порив, прагнення до свободи:

Хочемо волі, кращої долі,

Хочемо вільно розвивати світ,

Хочемо просвіти, хочемо летіти

Як птах, як птах, як птах в далекий світ. [20]

Тема кохання та родини. Особливо поширеною у піснях в ті часи була тема любові та туги за Батьківщиною, сім’єю, матір’ю, коханою. Перебуваючи у підпіллі, тюрмах чи засланнях, не маючи можливості спілкуватися з найближчими людьми, навіть бачити їх, борці за волю створили безліч пісень на цю тему. Пісні про Батьківщину підтримували повстанців у найтяжчі хвилини. Великого поширення набули прощальні пісні, зокрема, "Будь здорова моя мила", "Прощався стрілець зі своєю ріднею", "Забудь мене, моя матусю":

Забудь мене, моя матусю.

Забудь мене, що я твій син.

Як був малим, то ти гляділа,

А як підріс, кати взяли.

Не мала сили боронити,

Не мала сили, бо слаба.

Кати злетілись, мов ті круки,

І закували юнака. [21]

Багато дівчат були змушені розпрощатись з коханими, які приєднались до повстанських лав. Дуже часто дівчата допомагали повстанцям, долучалися до їхньої діяльності. Долю дівчини описано в таких піснях, як "Не хилися, берізонько", "Не раз, вечірньою порою", "Літня зірна нічка", "Цвила, цвила калинонька":

Цвила, цвила калинонька,

Та й в’янути стала,

Ой чого ж ти, дівчинонько,

Прясти перестала?

"Пішов, пішов мій миленький

В повстанські загони..."

Не журись, моє серденько,

Він наш край боронить. [22]

Життя на засланні, в тюрмах. Твори в’язнів тюрем і таборів та їх близьких є значною за обсягом частиною української повстанської пісенності. Пісні такого походження називаються тюремними.

Своєрідну течію повстанських пісень творить тема заслання та "лагерів". Сотні тисяч українців були безпідставно заарештовані та засуджені до каторжних робіт в таборах чи заслання. Попри всі перешкоди та покарання, навіть у тюрмах виконувались та поширювались українські пісні. Всупереч жорстокому переслідуванню та забороні, ці пісні дійшли до наших днів.

Таборові пісні мають свої теми: сам арешт, розлука з рідними, тюремне життя, дівчина в тюрмі, розстріл. Частими є образи сумуючої матері, далекої Вкраїни, закутих товаришів, важких кайданів. Існують пісні, присвячені повстанням у таборах, наприклад, "Кенгірський марш", де описується повстання в’язнів у Кенгірі 1954 року, яке тривало більше сорока днів (16 травня – 26 червня 1954р.) і було надзвичайно масовим – до семи тисяч учасників страйку приєдналося дванадцять тисяч в’язнів, які працювали на рудниках за 20 кілометрів від Кенгіру [23]:

У гарячих степах Казахстану

Сколихнулися спецлагера,

Розігнулись потомлені спини,

Бо стогнати тепер не пора.

У святому пориві

Розірвались нариви.

Ми не будем, не будем рабами

І не будем носити ярма.

Ми не будем, не будем рабами

І не будем носити ярма… [24]

Дивовижно, що й упродовж років у неволі борці за незалежність використовували кожну нагоду для пісні. Вони не тільки співали, а й творили нові зразки пісенної творчости. Ось, наприклад, свідчення Омеляни Войцехович-Рафальської: "Одначе, хоч ми і жили впроголодь, цього не відчували. І в пам’яті не зафіксувалось. Ми жили емоціями. Богослужіння, молебні, репетиції хору, концерти і готовність кожної хвилини – на барикади. Не було часу думати про їжу. Які були цікаві концерти! В них брали участь усі народності:

Воєдино всі мови сплелися,

Одна віра колише серця,

У тривогах і на барикадах

Дівча разом з плечем юнака.

Наше гасло – свобода

Для всього народу.

Ми не будем, не будем рабами

І не хочем носити ярма!" [25]

Українцями були близько 80% всіх політв'язнів у радянських тюрмах та таборах [26], оскільки вони вели найбільш масову та рішучу боротьбу проти окупації своїх земель. Тюремні пісні донесли до наших сучасників картини стійкості, героїзму та взаємодопомоги в'язнів у жахливих умовах боротьби за збереження як національної, так і людської гідності.