46. Національно-визвольні рухи в Україні другої половини XIX століття

Реформи 60—70-х років намагалися пристосувати існуючий суспільно-політичний устрій країни до потреб капіталістичного господарства. Відповідно запроваджувались деякі елементи буржуазної державності: виборні представницькі установи місцевого адміністративного управління (земські та міські органи самоврядування), виборні органи суду (мирові судді), більш гнучкі буржуазні форми фінансового контролю і цензури, принципи всезагальності в комплектуванні армії та діяльності органів народної освіти тощо. Проте реформи були непослідовними і зберігали основні дореформені вищі й місцеві установи, існуючі порядки. Але у 80-ті — на початку 90-х років уряд удався до контрреформ, які значною мірою ліквідували результати попередніх його реформаторських дій.

Поштовхом до реформ, що відбулися в 60 — 70-х роках XIX ст. в Росії, та Австрії, були передусім воєнні поразки обох країн. Росія програла Кримську війну 1854— 1855 pp. Англії, Франції, Туреччині та Сардинії. Австрія була розбита італійськими і французькими військами у 1859 p., Італією та Пруссією у 1866 р. Загроза внутрішній стабільності з боку селянського руху (в Росії), національно-визвольного руху угорців (в Австрії) примусили імператорів обох держав вдатися до "революції згори" — політичних та економічних перетворень з метою модернізації своїх країн у західноєвропейському дусі. Головними причинами реформ стали нездатність кріпаків через низьку продуктивність праці задовольнити потреби власних і поміщицьких господарств, зубожіння значної частини поміщиків і кріпосних селян, наростання антикріпосницького руху, критика європейською громадськістю царизму за обстоювання кріпосницьких порядків, станового устрою Російської імперії.

Реформи торкнулися різних сфер суспільно-політичного життя (селянська — 1861 p., земська, фінансова — 1864 p., міська — 1870 p., шкільна — 1860—1864 pp., військова — 1864—1874 pp., поліцейська та ін.).