Країни Латинської Америки. Бразилія

1. Географічне положення та склад території. Територія Латинської Америки займає південну частину Північної Америки, всю Центральну та Південну Америку і простяглася з півночі на південь на 10 тис. км — від ріки Ріо-Гранде до протоки Дрейка.

ЕГП Латинської Америки визначається насамперед тим, що із заходу та сходу вона омивається водами двох океанів, через які проходять важливі сві­тові морські шляхи. Майже для всіх країн велике значення має вихід до океа­ну, тому що водними шляхами здійснюється зв'язок не тільки з іншими ма­териками, але й між самими країнами Латинської Америки. Найбільш сприя­тливе ЕГП мають держави, розташовані у Центральній Америці та на остро­вах Карибського моря. Вони розміщуються на перетині морських і повітря­них шляхів з Атлантичного океану в Тихий, та з Північної Америки в Пів­денну (див. рис. 103).

Рис. 103. Політична карта Латинської Америки

За державним ладом більшість країн є республіками. Наприкінці XX ст. з 47 країн — 14 є володіннями США, Франції та Великобританії.

Сусідство із США має важливий вплив на розвиток країн регіону, воно сприяє проникненню американських монополій в економіку більшості лати­ноамериканських країн.

2. Природно-ресурсний потенціал. За характером природних умов і ресурсів країни Латинської Америки можна поділити на чотири групи:

1) країни східної частини Південної Америки. Це рівнинні території зі сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами. У басейні Амазонки розта­шовані екваторіальні ліси з багатьма видами цінних порід дерев (каучуконо­си, шоколадне та хінне дерева, дерево паубразіл тощо). Великі річки мають значні запаси гідроенергоресурсів та сприяють розвитку водного транспорту.

На Бразильському та Гвіанському плоскогір'ях розміщені родовища за­лізної та марганцевої руди, бокситів. На узбережжі Карибського моря є вели­кі родовища нафти (див. рис. 104);

Рис. 104. Мінеральні ресурси країн Латинської Америки

2) країни гірського заходу Південної Америки. Природні умови тут змі­нюються завдяки висотній поясності. Найбільш сприятливі умови для життя на висоті 1,5-2,5 тис. м над рівнем моря. В Андах розташовані світового зна­чення родовища важких кольорових металів, срібла, сурми, берилію, а також бокситів і залізної руди. У Чилі зосереджені найбільші у світі запаси селітри. Тут також є значні запаси нафти й природного газу. Річки багаті на гідроене­ргоресурси;

3) країни Центральної Америки та островів Карибського моря. Природні умови дозволяють вирощувати різноманітні тропічні культури. Схили гір та островів вкриті лісами. Територія в цілому бідна на корисні копалини. Знач­ними є лише поклади бокситів на островах;

4) Мексика. її природні умови дуже різноманітні. Тут можна зустріти пустелі, вологі тропічні ліси, а також хвойні ліси помірного поясу. Рослинни­цтво потребує зрошення. Надра країни багаті на нафту, газ, руди кольорових металів, срібло, золото, залізну руду та сірку (див. рис. 104).

3. Населення. Країни Латинської Америки мають неоднорідний етніч­ний склад населення. Сучасні латиноамериканські нації сформувалися в умо­вах потужних імміграційних потоків на основі змішування трьох рас. Корін­не населення — індіанці — у процесі колонізації були витіснені у важкодоступні гірські райони, де донині живуть їхні нащадки, або змішалися з при­булими. Негри завозилися з Африки для роботи на плантаціях. Тому насе­лення країн складається з білого, негритянського населення та груп зі змі­шаними расовими ознаками (метиси, мулати та самбо).

За характером відтворення населення більшість країн Латинської Аме­рики перебувають в умовах переходу від другого до першого типу відтворен­ня населення. Чисельність населення зростає, але не так швидко, як у країнах Азії.

Розміщене населення дуже нерівномірно. Середня густота населення становить всього 23 особи/км кв., однак на узбережжі Атлантичного океану густота населення доволі велика. Саме в цих районах проживає основна частина мешканців.

Приблизно 2/3 населення регіону живе в містах. Урбанізацією охоплені всі країни Латинської Америки. У кожній країні є 2-3 крупні агломерації, найбільші з них — Буенос-Айрес, Мехіко, Сантьяго, Гавана та ін. У Бразилії агломерації Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу утворили мегалополіс. Темпи ур­банізації не відповідають темпам індустріалізації, тому в Латинській Америці відбувається «несправжня урбанізація». Чисельність міських жителів збіль­шується за рахунок міграції сільського населення, яке переселяється в міста в пошуках роботи.

4. Загальна характеристика господарства. За рівнем розвитку краї­ни Латинської Америки належать до двох типів. Куба — країна централізо­вано керованої економіки. Решта держав регіону належать до країн, що розвиваються, серед яких своїм розвитком виділяються Бразилія, Мексика, Аргентина.

Латинську Америку вважають одним з найбільш економічно прогресу­ючих регіонів світу. Сучасному господарству країн притаманні деякі спільні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону.

По-перше, це багатоукладність, як у сільському господарстві (латифун­дизм і пов'язані з ним докапіталістичні аграрні відносини), так і у промисло­вості (ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик складають разом майже половину робочої сили).

По-друге, спільною негативною рисою країн регіону є спеціалізація гір­ничодобувної промисловості на видобутку одного виду сировини та монокультурність у сільському господарстві. Розвиток в окремих країнах обробної промисловості сприяв подоланню вузької спеціалізації. Наприклад, на кінець 70-х років у восьми країнах продукти одного-двох найменувань давали від 50 до 98% експорту. Наприкінці XX ст. становище майже не змінилося.

По-третє, спільною проблемою для всіх країн є залежність від іноземно­го капіталу. Гострою залишається проблема погашення зовнішнього боргу. Розмір процентів за кредитами значно перевищує фінансові можливості країн Латинської Америки.

5. Сільське господарство. Сільське господарство належить до галузей, що визначають місце Латинської Америки в МГПП, хоча його частка у стру­ктурі господарства має тенденцію до зниження. Аграрні реформи здійснюються в усіх країнах Латинської Америки, але проходять вони по-різному. Найбільш радикальні реформи відбуваються у Мексиці, Болівії, Гватемалі, Чилі, Перу, Панамі. Головне питання, що визначає характер і глибину пере­творень, — перерозподіл земель.

Латиноамериканські країни вирощують понад 6,5% світового виробни­цтва пшениці, майже 15% кукурудзи, до 20% бавовни, понад 60% кави, май­же 15% бананів, від 20% до 30% цукру-сирцю, понад 15% м'яса. І в той же час країни регіону, за винятком Аргентини, не забезпечують себе продуктами харчування.

Для сільського господарства характерне нерівномірне розміщення. Най­важливішими сільськогосподарськими районами є узбережжя океанів, арген­тинська пампа та Мексиканське нагір'я. Близько 4/5 всієї продукції виробля­ється у 5 країнах— Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі та Колумбії (див. рис. 105).

Рис. 105. Сільське господарство країн Латинської Америки

Залежність від світового ринку підсилює однобоку спеціалізацію країн Латинської Америки. Для Бразилії та Колумбії головною експортною куль­турою залишається кава, для Еквадору — банани, для Аргентини — продук­ція тваринництва та пшениця, для країн Центральної Америки — кава, бана­ни, бавовна, для острівних країн — цукрова тростина.

6. Промисловість. Однією з основних галузей економіки багатьох країн Латинської Америки є гірничодобувна промисловість. Монополії США конт­ролюють більшу частину видобутку й виробництва міді, марганцю, бокситів, залізної руди, свинцю, цинку, сірки, графіту.

Бурхливий розвиток обробної промисловості припав на повоєнний пері­од, помітні зміни відбулися і у 70-ті роки. В Аргентині, Бразилії, Мексиці створені нові сучасні підприємства у галузі верстатобудування, автомобіле- і суднобудування, авіаційної та атомної промисловості. Виникли металообро­бні, складальні, нафтопереробні заводи у країнах Центральної Америки та Карибського басейну. Прискореними темпами розвивалася обробна промис­ловість Венесуели, Колумбії, Перу та деяких інших країн (див. рис. 106).

Проте середні показники розвитку регіону не відображають стану справ у кожній конкретній країні. Між державами існують значні відмінності. На Аргентину, Бразилію та Мексику припадає майже 75% продукції обробної промисловості регіону. У цих країнах «великої трійки» є майже всі сучасні галузі і легкої, і важкої промисловості. їх поступово наздоганяють Чилі, Ко­лумбія, Венесуела, Уругвай та Перу. У країнах Центральної Америки та Ка­рибського басейну в обробній промисловості переважають галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини (виробництво цукру, кави, соків, консервів, алкогольних напоїв тощо). У Болівії, Парагваї, Гаїті, як країнах із відсталою структурою виробництва, переважають кустарні підприємства з виготовлення напівфабрикатів та виробів споживчого характеру.

Рис. 106. Основні промислові центри Латинської Америки

Розміщення промисловості країн Латинської Америки характеризується переважно моноцентричною структурою, коли у промисловому виробництві виділяється один центр (як правило, столиці).

7. Транспорт. Транспортна система країн Латинської Америки розви­нута недостатньо. Магістралі сполучають переважно райони видобутку сиро­вини з узбережжям. Міждержавних і трансконтинентальних ліній практично немає. Тому надзвичайне значення мають Панамериканське шосе, що простягнулося від кордонів США до Буенос-Айреса через столичні міста багатьох країн, а також Трансамазонська магістраль.

За вантажообігом перше місце нале­жить морському транспорту (76%). Розви­ваються також автомобільний (10%), залі­зничний (6%), трубопровідний (6%). Вну­трішні та міждержавні сухопутні регіона­льні перевезення незначні через недостат­ній розвиток сучасних доріг та малу засе­леність центральних територій.

8. Бразилія (Столиця — Бразиліа, населення — 169 млн. осіб, 2000 р.). Бра­зилія — одна з найкрупніших країн світу за населенням і територією, займає центральну й східну частини Південної Америки. Вона має величезні територіа­льні та водні ресурси, родючі грунти та цінні пасовища. Різноманітна мінераль­но-сировинна база, у якій особливе місце займають світового значення запаси залі­зної, марганцевої руд, бокситів тощо. Ве­личезну цінність мають вологі екваторіа­льні ліси Амазонської низовини, які за­ймають близько 2/3 території країни.

Бразилія має найбільший економіч­ний потенціал і найбільш розвинуту промисловість серед країн Латинської Америки. Найважливішою галуззю гос­подарства, що динамічно розвивається, є промисловість. Це насамперед машино­будування, нафтохімія, чорна металургія. Країна славиться виробництвом автомо­білів (тут працюють філії американських, німецьких, шведських та японських фірм), літаків, суден, різноманітних засобів виробництва. Розвивається хіміч­на та нафтохімічна промисловість. Підприємства, в основному, сконцентро­вані на південному сході Бразилії, у трикутнику Сан-Паулу— Ріо-де-Жанейро — Белу-Орізонті. Проте успіхи в індустріальному розвитку досяг­нуті дуже дорогою ціною, держава є лідером серед країн-боржників.

Рис. 107. Видобуток нафти у озері

Сільське господарство Бразилії характеризується переважанням вели­кого капіталістичного, у тому числі й іноземного, землеволодіння. У струк­турі сільського господарства домінує рослинництво, яке спеціалізується на вирощуванні тропічних культур для зовнішнього ринку (кава, какао, цукрова тростина, сизаль, соя, апельсини, банани, ананаси тощо).

Крім того, вирощують кукурудзу, квасолю та маніоку, а також пшени­цю, ячмінь та овес. Країна щороку імпортує до 60% пшениці, що спожива­ється.

Тваринництво має м'ясний напрям. Розвинуте рибальство.

Транспорт. Найбільше розвинутий автомобільний транспорт, який пе­ревозить близько 80% вантажів. Залізниці відіграють значну роль тільки вздовж узбережжя океану. Неабияке значення мають морський та повітряний транспорт.