Країни Південно-Східної Азії

1. Географічне положення та склад території. Південно-Східна Азія займає півострів Індокитай, Малайський архіпелаг та Філіппінські острови. Це 10 країн (М'янма, В'єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Камбоджа, Малайзія, Бруней, Індонезія, Сінгапур, Східний Тимор з населенням понад 410,6 млн. осіб, що складає 13,4% населення Азії (див. рис. 80).

Рис. 80. Політична карта Південно-Східної Азії

Через Південно-Східну Азію проходять шляхи з Європи й Близького Сходу до Східної Азії та Австралії. Найбільше значення на авіатрасах мають аеропорти Сінгапура і Бангкока, а на морських шляхах — Малаккська протока. Є проект будівництва каналу через перешийок, що з'єднує півострів Малакка з материком.

За державним ладом є республіки та монархії (Бруней, Камбоджа, Таїланд).

2. Природно-ресурсний потенціал. Південно-Східна Азія розміщена у субекваторіальному та екваторіальному кліматичних поясах. Тут багато теп­ла і вологи, родючі грунти. Цей регіон Азії краще від інших забезпечений лі­совими ресурсами, значні площі займають вологі тропічні ліси. Залізне, чор­не, червоне, палісандрове дерева з твердою, вологовідштовхуючою дереви­ною, а також камфорне, сандалове дерева й низка інших порід, що містять ефірні масла і смоли, користуються на світовому ринку неабияким попитом.

Багатий регіон і на корисні копалини. Від М'янми до Індонезії простяга­ється частина найбільшого у світі олово-вольфрамового поясу. Крім того, є значні поклади бокситів, міді, свинцю, марганцю, золота, срібла, дорогоцінних й напівдорогоцінних каменів. У надрах Філіппін є родовища хромітів світового значення. З паливних ресурсів є кам'яне вугілля (В'єтнам, М'янма, Індонезія), значні запаси нафти й газу є в Індонезії, М'янмі, Брунеї, В'єтнамі (див. рис. 81).

Рис. 81. Основні промислові центри країн Південно-Східної Азії

3. Населення. Демографічна ситуація характеризується значним приро­дним приростом населення. І хоча в останні роки його рівень істотно знизив­ся, країни належать до другого типу відтворення населення. Расовий, етніч­ний і релігійний склад населення строкатий. Тут живуть представники євро­пеоїдів, монголоїди та австралоїди, а також їхні нащадки. У Південно-Східній Азії є понад 20 млн. китайських іммігрантів (хуацяо).

Розміщується населення доволі нерівномірно. На півострові Індокитай і Малайському архіпелазі населення концентрується в дельтах і долинах річок Іраваді, Менам, Меконг, Хонгха, островах Ява і Лусон. На Яві середня густо­та населення становить 930 осіб/км кв.. Гірські райони, вкриті лісами, майже безлюдні.

Рівень урбанізації доволі низький, основна частка міських жителів концентрується у столицях, які, крім столиць Брунею, Камбоджі та Лаосу, є містами-мільйонерами. Більше половини населення зайнято у сільському го­сподарстві.

4. Загальна характеристика господарства. Регіон Південно-Східної Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких характерні ті чи інші спільні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку. У після­воєнний період в ході формування й зміцнення національного суверенітету країни регіону розмежувалися на дві основні групи. В'єтнам, Лаос, Камбоджа обрали шлях соціалістичного розвитку, а інші — представники Асоціації Пі­вденно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входили Індонезія, Малайзія, Сінга­пур, Таїланд, Філіппіни, а від 1984 р. — Бруней, пішли шляхом розвитку ри­нкових відносин. Усі країни Південно-Східної Азії стартували приблизно з однакового рівня. Однак колишні соціалістичні країни Азії не змогли досягти таких вражаючих результатів економічного розвитку, як сусідні країни — члени АСЕАН.

Господарства В'єтнаму, Лаосу й Камбоджі у 80-х роках мали аграрну спрямованість, характеризувалися майже цілковитою відсутністю обробної

промисловості. За класифікацією ООН, в кінці 80-х років вони належали до групи країн з низьким рівнем подушевого доходу — менше 500 дол. на рік, а Лаос та Камбоджу включено до групи найменш розвинутих країн.

Індонезія, Малайзія, Філіппіни та Таїланд належать до країн із середнім рівнем подушевого доходу — від 500 до 3000 дол. на рік.

Сінгапур та Бруней — держави з високим рівнем подушевого доходу, понад 20 тис. дол. на рік. Щоправда, успіхи в економічному розвиткові цих країн були досягнуті за рахунок різних чинників: Сінгапур — держава з роз­винутою промисловістю, а Бруней -— нафтоекспортуюча країна, яка за раху­нок видобування та експорту нафти одержує значну частину ВВП (до 60% у 1995 р.).

Економічний успіх країн АСЕАН був досягнутий за рахунок чотирьох чинників: 1) експортно-промислової стратегії розвитку; 2) залучення інозем­ного капіталу; 3) державного регулювання; 4) створення життєздатних націо­нальних корпорацій.

Країни регіону мають потужну експортну базу, вони добре забезпечені природними ресурсами, що становить основу їхнього економічного розвитку. Саме тому вони стали найкрупнішими, а інколи і монопольними, експорте­рами окремих товарів.

Вирішальну роль у формуванні промислово-експортної спеціалізації країн АСЕАН відіграють ТНК (в основному американські та японські), які спочатку проникли у легку промисловість, а зараз створили базу для випуску експортних компонентів побутової електроніки, телекомунікаційного облад­нання. Серед країн з ринковим господарством Малайзія стала третім у світі виробником напівпровідників. Таїланд перетворився на важливий центр ви­пуску інтегральних схем. Ці ж країни є значними виробниками й експортера­ми автомобілів. Розвиваються також хімічна промисловість і металургія. Проникнення ТНК у країни, що розвиваються, пояснюється активним пере­міщенням у ці країни трудо-, енерго- і матеріаломістких, екологічно небезпе­чних виробництв, а також дешевою робочою силою (див. рис. 81).

Перебудова господарської системи у В'єтнамі та Лаосі почалася з 1988 р. І вже за 3-4 роки було досягнуто помітних результатів. В'єтнам інко­ли називають другим «Кувейтом». Наприкінці XX ст. він увійшов до числа середніх виробників нафти. За участю іноземного капіталу в цих країнах роз­виваються добування нафти й газу, залізної руди, бокситів, будуються наф­топереробні заводи, підприємства по виробництву азотних добрив, натураль­ного каучуку, чаю, кави, створюються фармацевтичні фабрики. Одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки стає створення вільних економіч­них зон. Основними інвесторами економіки В'єтнаму є Тайвань, Сінгапур, Франція, Німеччина, економіки Лаосу — Таїланд. У кінці XX ст. обидві краї­ни стали членами АСЕАН.

Вплив колоніального минулого країн регіону відчувається досі. Південно-східна Азія продовжує виступати у МГПП як важливий постачальник сільськогосподарської сировини. Основу сільського господарства — головної сфери економіки — складає субтропічне землеробство. Важливою рисою ек­ваторіального поясу є плантаційне господарство, засноване ще колонізатора­ми. Плантації вигідні не тільки економічно, але й екологічно (вони імітують умови екваторіального лісу). Країни Південно-Східної Азії— найбільший у світі район рисосіяння. Повсюдно культивуються бобові, кукурудза, батат, маніок. Здавна регіон відомий вирощуванням прянощів (червоний і чорний перець, імбир, ваніль, гвоздика), що експортуються. Зона АСЕАН дає майже 40% світового виробництва натурального каучуку, 60% копри, 90% прядива (волокно манільської пеньки), більше 50% кокосових горіхів, 30% пальмової олії та рису (див. рис. 82). Слабкий розвиток тваринництва компенсується рі­чним і морським рибальством.

Рис. 82. Рослинництво країн Південно-Східної Азії

Рис. 83. Терасовані рисові поля на схилах гір у Індонезії

Характерною рисою розвитку транспорту є висока питома вага морсь­кого транспорту, що обумовлюється приморським і острівним положенням держав Південно-Східної Азії.