Поглиблюємо знання:

Країни Африки, Океанії та Австралія належать до різних типів країн за рівнем економічного розвитку. Австралія та Нова Зеландія на­лежать до групи розвинених країн і вийшли відповідно на друге та двадцяте місце (із 60 найбільш розвинутих держав світу) за рівнем викори­стання інтернетівських комерційних операцій. Більшість країн Океа­нії — аграрні країни, основу економіки яких становить тропічне землеробство (вирощування овочів і фруктів) та тваринництво. Розвиток еко­номіки гальмується дефіцитом паливних ресурсів.

У найгіршому становищі перебувають більшість країн Африки, у яких встановилися авторитарні режими, боротьба за владу призво­дить до частих воєнних переворотів та політичного безладдя. Захоп­лення влади певною етнічною групою в умовах, коли нації ще не сформовані, викликає жорстокі міжетнічні сутички (Сомалі, Ліберія, Демократична Республіка Конго, Уганда тощо). Ситуація ускладню­ється ще й тим, що у роки колоніалізму кордони більшості країн бу­ли проведені без урахування історичних та етнічних особливостей: 50% кордонів африканських країн були проведені по паралелях і ме­ридіанах, 30% — просто по прямих лініях і тільки 20% — з урахуван­ням кордонів, які склалися на час колонізації країн.

Тропічна Африка і на початку XXI ст. залишається найвідсталі­шим регіоном світу. Намагання країн швидко змінити традиційні архаї­чні уклади ведення господарства, відмовитися від ролі сировинних при­датків розвинутих країн в умовах, коли абсолютна більшість населення є неписьменною та відповідно нестачі кваліфікованих робітників, які розуміють необхідність проведення реформ, призвели до того, що краї­ни Африки у кінці XX ст. не витримали конкуренції на світовому ринку із країнами Азії та Латинської Америки у виробництві традиційно прибуткових сільськогосподарських культур (кава, какао, арахіс, пальмова олія). Доходи від експорту, який є чи не єдиним джерелом поповнення бюджету африканських держав, зменшилися, а частка континенту у світовій торгівлі скоротилася у кінці 90-х років XX ст. до 3%. Лише ті краї­ни, які не відмовилися від подальшого розвитку експортних галузей, за­лишаються відносно економічно стабільними. Неписьменність населен­ня та те, що мільйони людей перебувають чи не на первісній стадії роз витку, особливо у внутрішніх районах Тропічної Африки, унеможливлює використання новітніх технологій і стримує розвиток обробної промисловості.

Новою реальністю постколоніальної Африки став голод. Якщо у часи колоніалізму континент сам цілком забезпечував себе продуктами харчування, то у середині 90-х років XX ст. 150 млн. африканців потер­пали від голоду і вижили тільки завдяки гуманітарній допомозі ООН. У 80-90 роках XX ст. у багатьох країнах Африки були прийняті програми пріоритетного розвитку сільського господарства та пов'язаних з ним га­лузей промисловості, тобто АПК. Але розвиток цих галузей господарст­ва стримується багатоукладністю, низькою товарністю сільського господарства, слабкими зв'язками підприємств АПК із внутрішнім та світовим ринками. Найбільшого розвитку АПК зуміли досягти тільки декілька країн: Кот-Д’Івуар (цукротростинні АПК, плантації олійних та кокосових пальм), Камерун (виробництво і переробка бавовнику, рису, плодових та городніх культур), Малі, Нігерія, Нігер, Демократична Рес­публіка Конго (виробництво та переробка рису та цукрової тростини), Кенія, Марокко, Ангола (виробництво та переробка цукрової тростини).