39. Григорій Сковорода — просвітитель, філософ і поет.
Григорій Сковорода (1722-1794) — видатний український мислитель, філософ, гуманіст,просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Син малоземельного козака з Лівобережжя, він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, працював викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах. Проте ворожість церковної влади до його прогресивних поглядівта педагогічних методів змусила його розпочати життя мандрівного філософа. За 25 років Г. Сковорода пішки пройшов рідне Лівобережжя та Слобожанщину, проповідуючи свої погляди. Він пише філософські твори “Діалог. Имя ему — Потоп Зміин” та “Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе”. Мислителя хвилювали проблеми соціальної нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Людина повинна займатись у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави.
У своєму розумінні світу філософ дотримувався морально-етичних засад одвічної боротьби «добра» і «зла». Під «злом» він розумів прагнення до збагачення, паразитизм, розбещеність. Протилежність «зла» - «добро», що символізує високі духовні інтереси людини. Отже, філософське вчення українського мислителя було об*активно спрямоване на утвердження ідей гуманізму, добра, справедливості. Дотримуючись позицій гуманізму, Г. Сковорода обстоював єдність людини і природи. На думку філософа, шлях до людського щастя прокладається через самопізнання. Пізнати себе, за Сковородою – пізнати божественне у собі. Теорія самопізнання пов*язувалась з ідеєю суспільно-корисної «сродної» праці, яка полягала в утвердженні прав кожної людини на щастя відповідно до природних здібностей. На думку філософа, головною умовою поліпшення народного життя є поширення освіти, духовне звільнення людини.
Філософська концепція Г. Сковороди ґрунтується на тезі про існування трьох світів: макрокосму — всесвіту, який є вічним; мікрокосму — людини; “символічного” світу Біблії. Практичний досвід, який Г. Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігійних догматів, схоластичних постулатів богословів; він піддав сумніву окремі положення Біблії, хоча й шукав у ній духовне начало.
Г. Сковорода — один із визначних гуманістів свого часу; він був широко обізнаний із творами стародавніх і сучасних філософів, володів латинською, грецькою, польською, німецькою та церковнослов’янською мовами. Творчість Г. Сковороди – перлина барокової української літератури другої половини ХVII ст.. Упродовж 1769 -1779 рр. він написав 30 байок, об*єднаних у збірку «Басні Харьковскія». В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян. Талант Г. Сковороди як поета широко розвивався у віршованих творах, кращі з яких об*єднані у збірці «Сад божественних песней». Тут поет виступає співцем свободи, прославляє «отця вольності» Богдана Хмельницького, висловлює антимонархічні настрої. Багато його поетичних творів та висловлювань набули популярності серед народу, а вірш “Всякому городу нрав і права” став народною піснею.
Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г. Сковороди вплинули на розвиток передової філософської та суспільно-політичної думки України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної української літератури.
Іван Котляревський і початки “українського відродження”.
В кінці XVIII століття в Європі почав сильно поширюватися новий напрям в літературі й культурі, — стали цікавитися всім народним, усім своїм національним, особливо давнім. Скрізь почали досліджувати своє минуле, зацікавилися своєю народною мовою, народними піснями. Цей літературний напрям докотився й до Сходу, до Росії, й під його впливом розпочалася й тут доба відродження свого національного. В українській літературі ця доба принесла також сильне й цінне пожвавлення своєї національної літератури, що розпочав у нас Іван Котляревський (1769-1838).
Іван Котляревський - український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.
Творчість Котляревського має основоположне значення в історії становлення нової української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови його поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.
Українське відродження 20-х років XX ст. — яскравий феномен історії українського народу. Його коріння — у нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 pp. Ця доба дала такий сильний імпульс національного розвитку, що його не змогла зупинити ні братовбивча громадянська війна, ні масова еміграція української інтелігенції, ні тиск тоталітарної держави.
Українське Відродження охопило різні сфери життя, у тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво. Важливим напрямом культурного будівництва були ліквідація неписьменності населення. У 1921 р. була прийнята постанова Раднаркому УСРР, в якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». У 1925 р. діяло 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів. При вступі до вузів ураховувалося соціальне походження — для робітників не вимагалося атестата про середню освіту, не проводилися вступні іспити. Для них у 1921 р. були відкриті робітничі факультети (робітфаки). Протягом 20-х років кількість неписьменних скоротилася з 70 % до 43% дорослого населення. Багато зробили для розвитку освіти наркоми О. Шумський, М. Скрипник. Центром української науки стала Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), в якій було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний.
№41 Роль Харківського університету у відродженецькому процесі ХІХ ст.
Національне відродження у першій половині ХІХ ст. відбувалося переважно у сфері розвитку культури.
Незважаючи на низький освітній рівень населення, продовжує розвиватись освіта. Навчальні заклади були чотирьох розрядів: 1) парафіяльні школи – для людей найнижчих станів; 2) повітові училища – для дворян, купців, урядових службовців, ремісників; 3) гімназії – для дворян і чиновників; 4) ліцеї та університети – для дворян. Більшість населення України було неписьменним. В той час в Україні було 19 гімназій, 2 ліцеї – Одеський (1817 р.) і Ніжинський (1832 р.), Київська духовна академія і 2 університети – Харківський (1805 р.) і Київський (1834 р.). На західноукраїнських землях були: Львівський університет (1661 р.), Львівська Технічна академія (1844 р.), Кременецький ліцей (1805 р.).
17 січня (29 за новим стилем) 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф Северин Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський .
Харківський університет у першій половині ХІХ ст. став центром наукових досліджень. Відомий професор математики Т.Ф.Осиповський був ректором Харківського університету з 1813 по 1820 рр. Він створив тритомний “Курс математики”.
Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 надано почесні докторати М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 — О. Єфименко. 1907 Сумцов, Багалій і Халанський почали викладати лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.
Yandex.RTB R-A-252273-3- №2 Періодизація розвитку української культури
- 3.Первісне мистецтво на території України
- 4. Трипільська культура в історії України
- 6.Матеріальна та духовна культура античного суспільства в Північному Причорномор*ї
- 7.Язичницька релігія, міфологія і мистецтво давніх слов’ян.
- 10. Образотворче мистецтво с-в. Русі.
- 11.Музичне мистецтво в середньовічній Русі.
- 12. Освіта та наукові знання в середньовічній Русі.
- 13.Писемність та давньоруські літописи в середньовічній Русі.
- 15. Культура Галицько-Волинського князівства
- 16.Писемність і літературна традиція Київської Русі
- 17. Пам`ятки української культури XII–XIV ст.: “Молєніє Данила Заточника”, Київський і Галицько-Волинський літописи.
- 19.Становище української культури в Литовській державі
- Жанрові особливості
- 21.Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.
- 22.Каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів у Львові – шедеври скульптурного різьблення.
- 23. Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства.
- 24.Могилянська доба і Києво-Могилянська академія.
- 25. Історія українського друкарства.
- 26.Полемічна література кінця XVI – початку xviі ст.: причини появи, проблематика, видатні автори.
- 29.Військове мистецтво козаків.
- 31.Українське барокове музичне мистецтво.
- 32.Український бароковий театр
- 33. Українське барокове образотворче мистецтво
- 34.Українська барокова архітектура.
- 36. Просвітницька діяльність Мазепи.
- 37.Ораторсько-проповідницька проза, мемуарно-історичні твори, козацькі літописи Самовидця, г. Граб’янки, с. Величка.
- 38. Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів у Росії: Стефан Яворський, Феофан Прокопович.
- 39. Григорій Сковорода — просвітитель, філософ і поет.
- 42.Початки галицького відродження. Творчість Маркіяна Шашкевича. "Руська трійця", "Русалка Дністровая".
- 44. Класицизм в образотворчому мистецтві та архітектурі в Україні
- 45.Творчість композиторів д.Бортнянського, м.Березовського, а.Веделя
- 46. Живопис в. Боровиковського та а. Лосенка.
- 47.Творчість т. Шевченка
- 48. Перший професійний історик України Микола Костомаров та його культурна діяльність.
- 49. Життя і творчість Пантелеймона Куліша.
- 50.Валуївський циркуляр та Емський указ 1876 р. Та їх наслідки на розвиток української культури.
- 51. Український романтизм: література, музика, театр, історіографія, етнографія.
- Література
- Київський осередок
- 52.Українська реалістична література другої половини хіх ст. Як історико-культурне явище.
- 55.Творчість о. Мурашка, м. Бурачека в контексті української та європейської культури.
- 56. Г. Нарбут і його мистецька школа.
- 58.Український авангард і європейська художня культура кінця XIX - початку XX
- 60.Модерна українська література. І. Франко. Неоромантики. Український літературний експресіонізм.
- 61.М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.
- 62. Укр.Музична культура в 2 пол 19 ст. Микола Лисенко.
- 63.Особливості культурного розвитку Галичини у першій половині хх ст.
- 64. М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.
- 68.Філософська та суспільно-політична думка (в. Винниченко, в. Зеньковський, д.Донцов, в. Липинський).
- 69. Українізація та її значення для культурного процесу в 20-х рр. Хх ст.
- 70. Література і театр в умовах радянського мистецького життя.
- 71.Пам*ятники т.Шевченкові 1920-1930-х рр.. В Україні – причини і передумови встановлення
- 73.Літературні процеси в Україні. Діяльність літературних об'єднань "Плуг", "Гарт", "Ваплліте", "Молодняк" та ін.
- 74. Творчість українських композиторів: л.Ревуцького, б.Лятошинського, в.Косенка, м.Вериковського, г.Хоткевича, к.Богуславського та ін.
- 75. Досягнення в театральному мистецтві та кіно (Лесь Курбас, о.Довженко), театр «Березіль».
- 76.Український мистецький авангард та його доля в 30-ті роки.
- 77. Львів - центр культурного життя Західної України в міжвоєнний період. Стрілецький епос.
- 78. Літературні групи Галичини та їх представники в міжвоєнний період.
- 81.“Шістдесятники” та їхній внесок у розвиток культури.
- 82. Тоталітаризм і українська культура 50-80-х років хх ст.
- 84.Розквіт музично-естрадного мистецтва (Івасюк, Яремчук, Ротару, Зінкевич)
- 85 Культурно-суспільне життя діаспори
- 1920—1945 Pp.
- 86.Українська державна символіка, її джерела
- 88. Основні етапи розвитку освіти та науки в Україні.
- 89.Сучасна академічна музика в Україні: Сильвестров, Скорик, Карабиць, Грабовський.
- 90.Театральне мистецтво в сучасній Україні.