5.2. Перші економічні школи епохи становлення капіталізму.

Події і явища того часу адекватно відображувалися молодою буржуазною економічною наукою, яка пізніше отримає назву меркантилізм (від франц. mercantile – торговий або італ. mercante – купець). Європейські меркантилісти не були економістами – фахівцями. Це були купці, банкіри, промисловці, вояки, авантюристи. Проте вони вірно визначили ті засоби, за допомогою яких виникли перші великі статки, багатства – такими засобами були торгівля, кредити та війна.

Економічна політика меркантилізму (протекціонізм) сприяла первісному нагромадженню, скорочуючи перехід від феодалізму до капіталізму. Разом з тим буржуазія у лиці меркантилістів вимагала в інтересах нагромадження обмеження споживання робітників, а політика протекціонізму ознаменувалася також експропріацією народних мас, кривавим законодавством проти експропрійованих та ограбованих колоній.

В межах “епохи меркантилізму” відрізняють ранній меркантилізм і зрілий меркантилізм.

Ранній меркантилізм, який виник іще до епохи великих географічних відкриттів, вбачав економічне завдання в утримуванні та нагромадженні грошей у країні. Уряд запроваджував суворий контроль за зовнішньою торгівлею, сприяв ввезенню золота і срібла Найбільш відомими представниками раннього меркантилізму були Джон Гелс, Вільям Стаффорд в Англії та Гаспаро Скаруффі і Бернард Даванцаті в Італії.

Ранньому меркантилізму відповідає так звана теорія грошового балансу з метою затримки грошей в країні і залучення в країну якомога більше грошей з-за кордону.. Проте достатньо швидко прийшло і перше розчарування в такому підході до багатства. Це сталося в XVI – на початку XVII ст., коли довгоочікуване і бажане золото ринуло з Америки в Європу. Замість епохи загального процвітання європейські народи зіткнулися з першою інфляційною “революцією цін”. Отже вже тоді прийшло розуміння того, що гроші – це ще не повне щастя. І тим більше справа не в їх кількості.

Розпочався другий період розвитку меркантилізму – період торгового балансування, коли не державне регулювання, а економічні методи були викликані на допомогу молодій буржуазії. Практики і теоретики мимоволі стали звертатися до виробництва, спочатку з чисто меркантилістичними цілями. Якщо в країні немає золотих та срібних копалин, міркували вони, - це зовсім не означає, що не існує інших методів збагачення, крім захоплення нових територій. Ефективні методи є: треба виробляти більше експортних товарів. Якщо більше експортувати, а менше імпортувати, то різниця буде сальдуватися грішми, і гроші самі притечуть у країну.

Представниками цього “виробничого” меркантилізму були: Томас Мен, Джон Локк (Англія), Джон Ло, Жан-Батіст Кольбер, Антуан Монкретьєн (Франція), Антоніо Серра (Італія).

Слід звернути увагу на меркантилістичну політику уряду Б.Хмельницького. До таких заходів належать такі акти державного втручання:

а) звільнення міщанства від деяких феодальних повинностей і підвищення ролі самоуправління міст, що привело до зростання їхнього значення як центрів ремісництва і торгівлі;

б) сприяння розвитку внутрішньої торгівлі за допомогою наказів про охорону купецьких прав;

в) заохочення зовнішньої торгівлі через звільнення ввізного чи вивізного мита.