4. Військова реформа Гая Марія

Тоді як у Римі точилася відчайдушна боротьба між оптиматами й популярами, майже на всіх рубежах Римської держави йшли війни з сусідніми народами. Це вимагало значного військового й матеріаль­ного напруження. Крім того, необхідно було тримати в покорі вже за­войовані народи, де час від часу вибухали заворушення.

Завоювавши величезні території в Європі, Азії й Африці, Рим став великою світовою за тогочасними масштабами державою. Це значно ускладнювало функції державного управління. Форми державного ус­трою невеликої держави-міста уже не задовольняли потреби величез­ної країни: і Народні збори, що складалися з воїнів-громадян, і сенат, і магістратура стали непридатними для нової держави. У провінціях, які до того були лише об'єктом експлуатації, з'являються впливові групи місцевих рабовласників — землевласників, торговців, фінансистів. Вони прагнули рівності з римлянами, вимагали політичних прав і функцій. Дедалі більше римлян переселялось у провінції. Державний апарат повинен був представляти інтереси рабовласників усієї держа­ви, а не тільки Риму.

Новим умовам не відповідав і давній принцип організації зброй­них сил як тимчасового ополчення вільних селян та ремісників. Армія мала бути і, по-суті, вже стала професійною, постійною. До того ж для збереження військової могутності Риму потрібна була численна ар­мія — адже вона воювала на різних фронтах далеко за межами Італії.

Отже, все очевиднішою була потреба реформування системи державного управління, збройних сил та інших невідкладних перетворень, продиктованих вимогами часу. Тим часом простежується початок за­непаду державної і військової системи Риму, ширяться продажність, підкупи, хабарництво. Ці явища спостерігаються і в середовищі воє­начальників.

Югуртинська війна. З усією яскравістю це виявилось під кінець II ст. до н.е. під час Югуртинської війни. Внук вірного союзника Риму в Карфагенській війні царя Масинісси Югурта прагнув силою захопити усе нумідійське царство, поділене Масиніссою між декількома синами. Югурта підкупив кількох римських сенаторів, різних політичних діячів, трибунів, домагаючись влади. Навіть командир римськими військами в Африці, отримавши від Югурти великі хабарі, відвів свої війська з території Нумідії. І хоч під тиском широкої громадськості Югурті була оголошена війна (111 р. до н.е.), велась вона Римом бездарно. Римські війська були змушені капітулювати.

Громадськість, обурена сенаторською олігархією, підкупною та корумпованою, і таким самим командувачем військами, вимагала над ними суду. Багатьох сенаторів, різних магістратів було засудже­но і вигнано з Риму, а їхнє майно конфісковано. Командувачем в Африку призначено Квінта Цецилія Метелла, аристократа, але досвід­ченого полководця, сувору і непідкупну людину. Він завдав Югурті поразки, проте нумідійський цар перейшов до партизанської бороть­би. Війна набула затяжного характеру. Для її завершення в Африку був виряджений новообраний консул Гай Марій. Він був з верстви "нових людей" (homo novus), походив з латинської сім'ї, яка жила в селі коло м.Арпіна. Марій з раннього віку служив в армії, був народним трибуном, претором. Потім служив легатом в Югуртинській війні у Метелла. Вирізняючись військовими здібностями, він мав великий авторитет серед війська, був близький до солдатів за складом думок і способом життя. Спеціальним рішенням Народних зборів Марію було доручено продовжувати війну з Югуртою. У 105 р. до н.е. він остаточно розбив і захопив у полон Югурту, якого незаба­ром у Римі було страчено.

Одночасно з Югуртинською війною римлянам довелось вести війну на півночі з кельтськими і германськими полчищами кімврів і тевтонів. У битвах коло Аквілеї (113 р. до н.е.) і Араузіона (105 р. до н.е.) римля­ни зазнали поразок. У останній битві загинуло близько 80 тис. римсь­ких воїнів. Подальше ведення війни знову доручили Гаю Марію.

Реформа збройних сил Гая Марія. Найперше Гай Марій приступив до реформи збройних сил (106-105 pp. до н.е.). Марій скасував попе­редній принцип комплектування легіонів, коли в армії могли служити лише громадяни, які мали земельну власність. Надалі вона повинна була комплектуватися лише на добровільних засадах, незалежно від майнового цензу, тобто вперше набирали в армію всіх бажаючих — неімущих, пролетарів, котрих було в державі дуже багато. Брали до уваги лише громадянство і придатність до військової служби. Оскіль­ки воїни і офіцери одержували певну платню, озброєння, обмундиру­вання і харчування, вони не були обтяжені турботою про своє госпо­дарство, сім'ї. Строк служби становив 16 років. Після цього воїни мог­ли йти у відставку і наділялись землею. Так формувалося постійне про­фесійне добре навчене військо.

Дещо змінено структуру війська. Основною бойовою одиницею залишався легіон, який поділявся на десять когорт. Когорта складала­ся з трьох маніпулів, маніпул — з двох центурій. У когорті було 500 або 600 осіб, отже, в легіоні — 5-6 тис. У кожній когорті були свої маніпули гастатів, принципів і тріаріїв. І озброєння, і місце в строю визначалися командирами, а не за майновим цензом. Кожний легіон мав свого срібного орла, номер і назву. В армії була встановлена жорстка дис­ципліна, солдати мусили постійно навчатися, працювати в таборі, про­кладати дороги, споруджувати укріплення.

В результаті військової реформи Марія замість громадського опол­чення сформувалася професійна, добре навчена римська армія, чи­сельність її зросла, боєздатність значно посилилась.

Реформа мала і значні політичні наслідки. Якщо раніше воїни праг­нули якнайшвидше повернутись з військових походів додому, до гос­подарства, сім'ї, то маріанські воїни перетворились у солдат-професіоналів, інтереси котрих були цілком пов'язані з армією. Вони прагну­ли нових походів, воєн, які обіцяли їм здобич і збагачення. Змінились і відносини між полководцем та військом, яке самовіддано служило обдарованим, хоробрим командирам у переможних битвах. Солдати вірно служили полководцям не тільки у зовнішніх війнах — при потребі вони зі зброєю підтримували їхні політичні вимоги.

Перехід до системи добровільної професійної армії немало сприяв виникненню громадянських воєн наступного періоду, наклав певний відбиток на весь хід внутрішньої боротьби періоду республіки. З ре­формованою армією Марій 102 р. до н.е. розбив тевтонів, а в 101 р. до н_Є у грандіозній битві коло Варцелл у Північній Італії — майже по­вністю знищив близько 70-тисячну армію кімврів. Марій досяг у дер­жаві великої влади і популярності. Всупереч тодішнім законам упро­довж короткого часу (восьми років) його 6 разів обирали консулом. Це був один з перших кроків до встановлення довготривалої військової диктатури.

Військова реформа Марія сприяла перетворенню армії в серйозну політичну силу.