logo
Derzhava_i_pravo_Rimu

Римська держава в період республіки

(VI-I ст. до н.е.)

Римляни називали свою державну організацію республікою, що означає "народна справа" (res — річ, справа і publicus — публічна, громадська, народна). Це немовби наголошувало, що державна організа­ція, яка прийшла на зміну родоплемінній, також є справою всього на­роду.

З V до І ст. до н.е. — період інтенсивного розвитку і зміцнення Римської держави. З одного боку — внутрішнього, тобто поступової, хоч і тривалої відносної консолідації різних соціальних верств вільно­го населення (зокрема, патриціїв і плебеїв), а з іншого — підвищення міжнародного авторитету, впливу Римської держави, значне розши­рення її території, зростання кількості населення.

Проте на шляху до панування над усією Італією римлянам дово­дилось долати немало серйозних перепон як у внутрішніх справах, так і у зовнішній політиці. Довго і напружено триває боротьба плебеїв з патриціями, постійні конфлікти між заможними і неімущими верствами населення, громадянами і негромадянами, рабами і рабовласника­ми. На зовнішньому фронті також були неабиякі невдачі та прорахун-ки. Однак римляни наполегливо й чітко йшли до своєї мети — підко­рення спочатку найближчих, а потім дедалі дальших сусідів, народів, племен не тільки всієї Італії, а й поза її межами. Зокрема, у IV—III ст. до н.е. були остаточно розбиті й підкорені етруски, а до того — латинські племена центральної Італії. Відбито два нашестя галлів, з яки­ми у 332 р. до н.е. був складений мирний договір. Після трьох кривавих Самнітських воєн (IV—III ст. до н.е.) підкорено могутнє плем’я самнітів, котрі теж претендували на панування над Італією. Деякі з підкорених народів були частково винищені або продані в рабство чи переселені на інші території, їхні міста і фортеці зруйновані, а землі приєднано по Риму й заселено римськими поселенцями (така доля спіткала велітрійців, тибуртинців, пренестинців). Інші общини добровільно приєдналися до Риму, їм надано права повного римського громадян­ства (ланувійцям, жителям Ариція, Номента, Педа) або тільки цивіль­ного громадянства, без політичних прав (кампанцям, фунданцям, форміанцям).

Невдачі спіткали римлян у битвах з епірським царем Пірром, якого запросила на допомогу з Греції грецька колонія на півдні Італії Тарент. Поблизу Гераклеї і потім в Апулії римські війська були розбиті. У цих битвах вони вперше зустрілися з бойовими слонами. У другій з цих битв Пірр зазнав таких втрат, що сам запропонував Риму мир (звідси похо­дить вислів “Піррова перемога”, тобто перемога, але надто дорогою ціною). Проте римський сенат відмовився вести переговори. У 275 р. до н.е. в битві біля Беневента римляни під командуванням Манія Курія Дентата розгромили військо Пірра і здобули Тарент.

Цим завершилось завоювання Італії, яке тривало майже 200 років. У процесі боротьби за гегемонію Риму довелося зіткнутися, з одного боку, з такими противниками, які за суспільним розвитком стояли ниж­че від римлян — у більшості італійських племен зберігався ще родовий лад. Водночас Рим боровся й з народами, які стояли вище від нього в культурному відношенні: з етрусками, італійськими греками та ін. Проте в цих народів не було політичної єдності, їхнє військо складалося пере­важно з найманців, тому вони були підкорені Римом. В успіхах Риму велику роль відіграла дипломатія: принцип divide et impera ("поділяй і володарюй") став провідним у зовнішній політиці держави. Майже у кожній війні Рим виступав у союзі з якими-небудь племенами і міста­ми, водночас розладнував союзи своїх противників, і це приносило йому перемогу.

Зовнішньополітичні успіхи Риму не можна розглядати незалежно від внутрішніх відносин. Рим був молодою рабовласницькою держа­вою, і перемога його над італійськими племенами була перемогою но­вого рабовласницького ладу над старим, первіснообщинним. Зрештою, не всі народи, племена й міста-общини Рим завойовував силою зброї. Немало з них добровільно визнали його зверхність у зв'язку з різними факторами й обставинами.

Наслідком встановлення римської гегемонії в Італії було ство­рення своєрідної федерації племен та міст під керівництвом Риму {поширення рабовласницького устрою на всьому Апенінському пів­острові.

Так виникла обширна Римська держава, до складу якої увійшли ра­ніше вільні племена і народи разом з теренами, на яких вони про­живали.