Римська держава в період республіки
(VI-I ст. до н.е.)
Римляни називали свою державну організацію республікою, що означає "народна справа" (res — річ, справа і publicus — публічна, громадська, народна). Це немовби наголошувало, що державна організація, яка прийшла на зміну родоплемінній, також є справою всього народу.
З V до І ст. до н.е. — період інтенсивного розвитку і зміцнення Римської держави. З одного боку — внутрішнього, тобто поступової, хоч і тривалої відносної консолідації різних соціальних верств вільного населення (зокрема, патриціїв і плебеїв), а з іншого — підвищення міжнародного авторитету, впливу Римської держави, значне розширення її території, зростання кількості населення.
Проте на шляху до панування над усією Італією римлянам доводилось долати немало серйозних перепон як у внутрішніх справах, так і у зовнішній політиці. Довго і напружено триває боротьба плебеїв з патриціями, постійні конфлікти між заможними і неімущими верствами населення, громадянами і негромадянами, рабами і рабовласниками. На зовнішньому фронті також були неабиякі невдачі та прорахун-ки. Однак римляни наполегливо й чітко йшли до своєї мети — підкорення спочатку найближчих, а потім дедалі дальших сусідів, народів, племен не тільки всієї Італії, а й поза її межами. Зокрема, у IV—III ст. до н.е. були остаточно розбиті й підкорені етруски, а до того — латинські племена центральної Італії. Відбито два нашестя галлів, з якими у 332 р. до н.е. був складений мирний договір. Після трьох кривавих Самнітських воєн (IV—III ст. до н.е.) підкорено могутнє плем’я самнітів, котрі теж претендували на панування над Італією. Деякі з підкорених народів були частково винищені або продані в рабство чи переселені на інші території, їхні міста і фортеці зруйновані, а землі приєднано по Риму й заселено римськими поселенцями (така доля спіткала велітрійців, тибуртинців, пренестинців). Інші общини добровільно приєдналися до Риму, їм надано права повного римського громадянства (ланувійцям, жителям Ариція, Номента, Педа) або тільки цивільного громадянства, без політичних прав (кампанцям, фунданцям, форміанцям).
Невдачі спіткали римлян у битвах з епірським царем Пірром, якого запросила на допомогу з Греції грецька колонія на півдні Італії Тарент. Поблизу Гераклеї і потім в Апулії римські війська були розбиті. У цих битвах вони вперше зустрілися з бойовими слонами. У другій з цих битв Пірр зазнав таких втрат, що сам запропонував Риму мир (звідси походить вислів “Піррова перемога”, тобто перемога, але надто дорогою ціною). Проте римський сенат відмовився вести переговори. У 275 р. до н.е. в битві біля Беневента римляни під командуванням Манія Курія Дентата розгромили військо Пірра і здобули Тарент.
Цим завершилось завоювання Італії, яке тривало майже 200 років. У процесі боротьби за гегемонію Риму довелося зіткнутися, з одного боку, з такими противниками, які за суспільним розвитком стояли нижче від римлян — у більшості італійських племен зберігався ще родовий лад. Водночас Рим боровся й з народами, які стояли вище від нього в культурному відношенні: з етрусками, італійськими греками та ін. Проте в цих народів не було політичної єдності, їхнє військо складалося переважно з найманців, тому вони були підкорені Римом. В успіхах Риму велику роль відіграла дипломатія: принцип divide et impera ("поділяй і володарюй") став провідним у зовнішній політиці держави. Майже у кожній війні Рим виступав у союзі з якими-небудь племенами і містами, водночас розладнував союзи своїх противників, і це приносило йому перемогу.
Зовнішньополітичні успіхи Риму не можна розглядати незалежно від внутрішніх відносин. Рим був молодою рабовласницькою державою, і перемога його над італійськими племенами була перемогою нового рабовласницького ладу над старим, первіснообщинним. Зрештою, не всі народи, племена й міста-общини Рим завойовував силою зброї. Немало з них добровільно визнали його зверхність у зв'язку з різними факторами й обставинами.
Наслідком встановлення римської гегемонії в Італії було створення своєрідної федерації племен та міст під керівництвом Риму {поширення рабовласницького устрою на всьому Апенінському півострові.
Так виникла обширна Римська держава, до складу якої увійшли раніше вільні племена і народи разом з теренами, на яких вони проживали.
- Держава і право стародавнього риму Вступ
- Джерела римської історії
- Періодизація історії держави і права Риму
- Утворення Римької держави
- 1. Стародавня Італія
- 2. Виникнення Риму. Римське суспільство у переддержавний період (VIII-VI ст. До н.Е.)
- 3. Реформи Сервія Туллія. Виникнення Римської держави
- Римська держава в період республіки
- 1. Суспільний лад
- 2. Державний устрій
- Криза і падіння республіки
- 1. Зовнішня політика Римської держави
- 2. Внутрішня політика Римської держави
- 3. Повстання рабів. Реформи Гракхів
- 4. Військова реформа Гая Марія
- 5. Громадянські війни. Кінець Римської республіки
- 6. Повстання Спартака. Тріумвірати
- Римська держава в період імперії (і ст.До н.Е. — V ст.Н.Е.)
- 1. Рання імперія — принципат (і ст.До н.Е. — кінець ііі ст.Н.Е.)
- 2. Пізня Римська імперія-домінат. Падіння Римської держави (IV-Vct. Н.Е.)
- Джерела та основні риси римського права
- 1. Джерела права в період республіки
- 2. Джерела права в період імперії. Кодифікація Юстиніана
- 3. Основні риси права в період республіки. Судовий процес
- 4. Римське право в період імперії
- Історичне значення римської держави та права. Рецепція римського права