Держава і право стародавнього риму Вступ

Історія держави і права Стародавнього Риму є частиною історії ан­тичних суспільств, що вивчає процеси виникнення, розвитку і причи­ни загибелі найбільшої та найвизначнішої рабовласницької держави стародавнього середземноморського світу.

На прикладі історії Риму, яка охоплює кілька епох, що становлять разом понад тисячоліття, можна простежити зародження, розвиток і занепад рабовласницького суспільства і держави в найбільш розвине­них, класичних формах.

Рим набув всесвітньо-історичного значення не відразу. Початкова його історія припадає на ту епоху, коли багато рабовласницьких дер­жав, зокрема на Близькому і Середньому Сході, існували вже не одне тисячоліття. Та й у Греції почали виникати міста-держави, які згодом відіграли виняткову роль в історії світової культури, коли землероби і пастухи, що жили по нижній течії ріки Тибру, ще тільки об'єдналися у первісні общини і створили невелике поселення, назване Roma.

Отже, виникнувши і розвинувшись значно пізніше від східних дес­потій і грецьких держав, використавши їх державницький досвід, до­сягнення науки, культури і техніки, удосконаливши їх, Рим піднявся на новий, вищий щабель у розвитку людства. Рабовласницька суспіль­но-економічна формація у межах Римської держави досягнула найви­щого ступеня свого розвитку. Проте згодом вся система суспільних відносин у рабовласницькому суспільстві призвела до його кризи, і в надрах його зароджуються елементи феодальних відносин.

Римська держава, на відміну від грецьких полісів, поступово пере­творилася з примітивної замкненої общини на могутню світову дер­жаву навіть за нинішніми оцінками, під владою якої перебували чис­ленні народи Європи, Азії та Африки, що знаходились на різних ступе­нях соціального розвитку. Рим створив найдосконалішу на ті часи структуру державного механізму, який став своєрідним основоположником, зразком для наступних поколінь і держав, що виникли на руїнах Римсь­кої держави. Чимало його елементів, термінів, назв використовуються ще й сьогодні.

Підкоривши багато народів, племен, Рим управляв ними за допо­могою тонко розрахованої політики "батога і пряника", поклавши в її основу широко застосовуваний пізнішими різноплемінними і багато­національними імперіями принцип divide et impera — "поділяй і воло­дарюй".

Римська держава в своєму тисячолітньому розвитку пройшла різні етапи: від республіки, через тривалий перехідний період, до імперії, яка теж проіснувала декілька століть.

Християнство, що зародилося в перші віки нашої ери як релігія знедолених, у Римі незабаром перетворилося в державну релігію, яка відіграла величезну роль у всій подальшій історії людства і яку нині сповідує майже 1,5 млрд осіб у всіх куточках земної кулі.

Виняткове значення в історії становлення і розвитку багатьох пра­вових систем світу має й римське право, що також пройшло декілька етапів розвитку. У свою класичну епоху воно досягло апогею, ставши найдосконалішою і найуніверсальнішою для античності системою пра­ва, своєрідним всесвітнім правом суспільства і економіки, побудова­них на засадах приватної власності, суспільства приватних товарови­робників з його неперевершеною за логічністю, завершеністю і точні­стю розробкою всіх приватновласницьких правових відносин. Римля­ни вперше розробили право приватної власності, абстрактне право, пра­во абстрактної особистості. Тут набуло завершеного формулювання чимало основоположних правових принципів.

Римське право стало найдосконалішою формою права, заснова­ною на приватній власності. Це стосується не тільки власне римської епохи. Річ у тому, що римське право пережило державу, воно живе, існує, застосовується донині, зокрема цивільна, зобов'язальна його галузь. Ще в епоху Середньовіччя почалася в Європі, а потім за її межами так звана рецепція — відновлення дії римського права. Бага­то законів, кодифікацій країн Європи, Латинської Америки, Африки мали і мають ще й тепер в основі норми та інститути римського пра­ва. Зокрема, у Німеччині лише з 1 січня 1900 р. припинив дію звід "законів імператора Юстиніана (щоправда, він існував у дещо зміне­ному вигляді); знаменитий цивільний кодекс Наполеона 1804 р. теж ґрунтувався на римському праві. Подібних прикладів можна навести безліч. У зв'язку з проведенням в Україні докорінних реформ у еко­номіці, переходом її до ринкових відносин, у створенні відповідної правової основи, зокрема нового Цивільного кодексу, який називають другою Конституцією України, велику роль відіграють знову ж таки норми римського права.

Звичайно, не можна вважати римське право "писаним розумом" (ratio scripta), як його часто називають. Однак не слід заперечувати того факту, що воно було прогресивним явищем порівняно з усіма інши­ми правовими системами стародавнього часу і навіть Середньовіччя. Римське право має велике історичне значення не тільки як право однієї з найбільших, хоч і давніх держав світу, а й становить взірець високого досягнення в галузі юридичної техніки: точність і чіткість визначень, логічність і послідовність юридичної думки у поєднанні з життєвістю і ясністю висновків, засвідчують високий професіоналізм і майстерність римських юристів, які відіграли величезну роль у розвитку юридичної думки, юридичного мислення.

Отож, вивчення історії держави і права європейських держав епо­хи Середньовіччя, Нового і Новітнього часу потребує як необхідну передумову дослідження історії держави і права Стародавнього Риму. Недарма дослідники історії людства прийшли до думки, що без основ, закладених стародавніми Грецією і Римом, не було б сучасної Європи і сучасної цивілізації.