§ 3. Зв'язки з іншими галузями знань

Зв'язки документознавства з іншими науковими дисциплінами та галузями практичних знань неодноразово розкривалися в численних роботах (4; 85; 118; 121; 138; 139; 196; 203 та ін.). Слід відзначити, що зміст цих зв'язків відбиває як структуру об'єкта і предмета документознавства, так і його завдання. І тому ті дослідники, які стояли на позиціях більш широкого розуміння об'єкта, відповідно показували і більший спектр його зв'язків. Зокрема, К.Г.Мітяєв, який чи не перший розглянув це питання, вважав, що крім спеціальних історичних дисциплін, правознавства, архівознавства, документознавство пов'язане з рядом сфер діяльності, де вивчаються документи і проблеми документування цієї діяльності, у тому числі — бухгалтерським обліком, статистикою, мовознавством, технічною документацією, картографією, геодезією, геологією, медициною, кінознавчими дисциплінами та ін. (155, с. 33-34). Однак у подальшому (незважаючи на часте декларування прихильності до ідей К.Г.Мітяєва) документо­знавство розглядалося як теорія і методика документування управлінських процесів. Відповідно визначалися і зв'язки цього напряму спеціального документознавства, яке ми назвали управлінським. Коротко охарактеризуємо зміст цих зв'язків.

Майже всі автори, відзначають спорідненість документознавства і архівознавства. Цей зв'язок вбачається у спільності об'єкта дослідження (2, с. 39-40; 118, с. 256; 192, с. 13), причому у тих його частинах, що стосуються теорії документа і сфери практичної роботи зі створення та використання документа. Відповідно, для документознавства такою сферою є справочинство, а для архівознавства — архівна справа. Розгляд цих сфер як взасмозумовлених дав підставу для формулювання принципу континуїтету (у такому значенні це поняття запропоновано К.Т.Селіверстовою) як наступності, уніфікації та безперервності в організації та описуванні документів від їх створення в справочинстві до зберігання в архіві (8, с. 184).

Теорія документа у спеціальному документознавстві не може не спиратися на розробки загального документознавства, оскільки фактично всі їхні основні завдання в аспекті теорії документа тотожні і різниця полягає тільки у більш широкому спектрі об'єктів дослідження в загальному документознавстві і більш конкретизованому виборі такого об'єкта у різних напрямах спеціального документознавства, наприклад, управлінські документи, кінофотофонодокументи, науково-технічні документи тощо. Управлінське документознавство, як найбільш розроблений з таких напрямів, зосереджує увагу на типології та класифікації управлінських документів, вивченні моделей їхніх характеристик змісту та зовнішньої форми, у тому числі при створенні електронних документів чи конвертації документної інформації паперових документів в електронну форму, на функціях управлінських документів у цілому чи номінально-видовому розрізах та окремих характеристиках документної інформації. І хоча, як вже відзначалося раніше, управлінські документи при переході від динамічного до статичного стану зазнають функціональних змін, однак всі досліджувані документознавством характеристики документа нраховуються архівознавством в плані вивчення документа як історичного джерела чи для задоволення інших запитів суспільства в ретроспективній інформації. З іншого боку, теорія управлінського документа, орієнтуючись на сферу практичного застосування своїх результатів, тобто на справочинство, розробляє вимоги до змісту та зовнішньої форми різних видів (номіналів, жанрів) документів, тобто, оптимальні характеристики таких документів, використовуючи засоби уніфікації і стандартизації. Саме у цьому аспекті досить виразно проявляються зв'язки документознавства з мовознавством або з тим конкретним його напрямом, який отримав назву документної лінгвістики. Оптимальне конструювання тексту, застосування мовних кліше в управлінських документах дозволяє досягти високого ефекту у виконанні ними їхньої основної соціальної функції.

З іншого боку, застосування засобів ділового мовлення не може бути достатнім для виконання такої функції, оскільки тут незаперечною є потреба у вивченні самої схеми управління, змісту управлінських зв'язків, впливу управлінської дії об'єкту, що керує, на керований об'єкт (113, с. 71). Тобто, у даному разі можна констатувати зв'язки спеціального документознавства з теорією управління в суспільстві або теорією і практикою менеджменту.

Однак, розроблення уніфікованих документів та їхніх систем базується не тільки на теорії управління соціальними процесами. Тут враховуються також аспекти розгляду документа з юридичної точки зору. Управлінський документ — це документ, в результаті оформлення якого йому надається юридична сила. Дія документа як правового акту чи юридичної основи для здійснення управлінських процесів зумовлена наявністю певних реквізитів (елементи бланка, підпис, печатка, резолюції тощо). Їхня фіксація не тільки є вираженням характеристик документа як юридичного, а й, водночас, має відповідну правову основу, яка забезпечена певними законодавчими актами. Підготовка такої правової бази і втілення безпосередньо різних норм оформлення документів, їхнього обігу та використання визначає зміст зв'язків документознавства з юридичною наукою, тобто правознавством.

Розроблення уніфікованих систем документації, уніфікованих форм документів (на нашу думку як один з напрямів дослідження в теорії управлінського документа) оптимізує процеси створення, опрацювання, зберігання та використання таких документів в справочинних службах. Однак результати роботи у цьому напрямі не обмежуються дією тільки у сфері справочинства. У подальшому це позитивно позначається на проведенні експертизи цінності документів для передавання їх на державне зберігання, де, як відзначалося раніше, чітко проявляються зв'язки документознавства як з архівознавством, так і з історичним джерелознавством. Уніфікований документ — документ з раціонально оформленими реквізитами, що орієнтує на ефективне його опрацювання, зберігання та використання в архівах, зокрема, в умовах автоматизованих систем та як історичного джерела (194, с. 11-12).

Безперечно, уніфікація і стандартизація не є єдиними чинниками, котрі сприяють підвищенню якості роботи з управлінськими документами. Технологія справочинства є тою галуззю практичних знань, на яку орієнтована частина досліджень управлінського документе-знавства. Регламентація та раціоналізація процесів і операцій роботи з документами у справочинних службах є одним з провідних завдань управлінського документознавства. Удосконалення організації змісту документів в умовах однієї установи, їх групи чи в масштабах галузі й у цілому держави впливають на їхню діяльність, забезпечуючи виконання документом основної соціальної функції. Відповідно, таке документаційне забезпечення управління повинно мати обгрунтування з точки зору права і теорії управління у масштабах установи, галузі чи держави.

Часто процес управління документацією розглядають також в площині інформаційного менеджменту (130). На нашу думку, інформаційний менеджмент, з одного боку, пов'язаний з теорією менеджменту, а з іншого — з інформаційною наукою. У межах цього напряму реалізуються зв'язки документознавства з психологічними аспектами сприйняття документної інформації (14, с. 25-26). Майже в усіх працях, де висвітлюється питання зв'язків документознавства з іншими науками, підкреслюється зв'язок з інформатикою. Але, як вже відзначалося, існує багато поглядів на зміст цієї науки. Ми вважаємо, що інформатика є лише дисципліною, яка розглядає інформацію в аспекті її автоматизованого оброблення, зберігання та видавання. Однак, існує ряд напрямів, які досліджують інформацію поза процесами автоматизації і вони є прерогативою комплексу наук, які разом з інформатикою входять до складу інформаційної науки (скажімо, концепція інформатики, яку втілено у рубрикації матеріалу реферативного журналу ВІНІТІ "Информатика" (Росія, Москва), більше відповідає структурі інформаційної науки). Так, сутність інформації, її види, властивості, загальна характеристика джерел інформації складають розділи інформології як складової інформаційної науки. Документознавство (загальне і спеціальне) безпосередньо пов'язане з таким напрямом при розробленні проблем теорії документа.

Інформаційна природа справочинних процесів зумовлює зв'язок управлінського документознавства не тільки з інформаційним менеджментом, а й у цілому з теорією комунікацій, яка також є частиною інформаційної науки. Однак, якщо змісту і характеру інформаційних зв'язків в установі документознавство приділяє досить значну увагу, то характер інформаційних потреб і сама особа споживача інформації в процесах управління документацією поки досліджені значно менше. В комплексі проблем інформаційного забезпечення управління актуальним є також вивчення потоків управлінської інформації, інформаційних ресурсів установи, форм і методів інформаційного забезпечення керівників. Ці аспекти у даному напрямі спеціального документознавства фактично репрезентовані посібниками, де інформаційне забезпечення управління розглядається виключно у контексті документаційного забезпечення управління (див, наприклад, 111) і фактично не враховують здобутків теорії і практики науково-інформаційної діяльності, що розробляється у межах інформатики (інформаційної науки). Посилена увага до історії та сучасного стану функціонування автоматизованих систем управління (АСУ) в таких роботах цілком виправдана, але не менш важливим є й аналіз проблем розроблення та впровадження автоматизованих інформаційних систем, орієнтованих на інформаційне забезпечення керівників, зокрема в органах державної влади та місцевого самоврядування, прийняття управлінських рішень в установах різних типів^.

З інформатикою безпосередньо пов'язане вивчення документо-знавством комплексу проблем електронної документації (це зазначалося вище при розгляді завдань цігї дисципліни). У 1960-70-х рр. така проблематика була актуалізована впровадженням АСУ, в яких автома­тизація процесів обігу управлінської документації розглядалася як одна з ланок системи (тобто виступала як підсистема). У подальшому автоматизація справочинства зосереджується на завданнях створення локальних систем, що об'єднували процеси створення, оброблення, контролю за виконанням, пошуку інформації електронних управлінських документів. Зараз впровадження систем комп'ютерного справочинства породжує ряд проблем економічного, юридичного, культурно-соціологіч­ного, технологічного характеру. Все нагальнішими для розв'язання у цьому аспекті стаюґь питання визначення історичної цінності електронних документів, організації їхнього архівного зберігання.

В спеціальних публікаціях 1960-70-х (а подекуди й 1980-х) рр. декларується зв'язок документознавства з документалістикою. Вище ми розглядали історію наукових напрямів, що вивчають документ, і відзначали, що ця дисципліна зараз фактично не має самостійного статусу, хоча й інколи про неї згадують як про існуючу (45). Власне, зміст зв'язків з нею документознавства, котрий відзначався в деяких роботах (наприклад, в 44), сьогодні характеризує його зв'язки з інформаційною наукою.

Окремим і досить значним розділом управлінського документознавства є напрямок, який досліджує історію управлінських документів, процесів їхнього створення, формування систем документації та їхнє функціонування. Такий напрям отримав назву історичного документознавства. У цьому контексті документознавство пов'язане з історією справочинства, яку цілком справедливо (це ми вже відзначали раніше) В.М.Автократов розглядав як галузь, порубіжну з документознавством, архівознавством та дипломатикою (2, с. 42). Водночас він зазначав, що проведення досліджень з історії справочинства можуть бути плідними тільки у зв'язку з розглядом історії установ (там само). Для управлінського документознавства історія державних установ є тою галуззю знань, яка дає можливість зрозуміти зміст умов створення і функціонування документів, ясніше усвідомити характер завдань, які вони виконували, а також чим були зумовлені характеристики їхнього змісту та форми. Сама ж історія державних установ є відгалуженням історії держави і права, що ще раз засвідчує зв 'язки управлінського документознавства з правознавс гвом. З іншого боку, такий зв'язок проглядається також під час дослідження історичних управлінських документів як пам'яток юридичних відносин минулого.

Дослідження справочинних, управлінських документів минулого як документальних пам'яток засвідчують зв'язки управлінського документознавства з комплексом спеціальних історичних дисциплін (спеціальних галузей історичної науки). Серед них ми вже називали дипломатику.

Ще раз нагадаємо думку А.М.Сокової, що історичне документо­знавство найбільше стикається з історичним джерелознавством за об'єктом і методами вивчення (196, с. 32). Автори посібника (85, с. 7) констатували, що документознавство особливо близьке до джерелознавства, оскільки обидві науки вивчають структуру і властивості документної інформації в історичйому розвитку. Зв'язок спеціального документознавства з історичним джерелознавством знаходиться саме в площині розгляду документа як історичного джерела, що неодноразово підтверджувалося документознавцями та архівознавцями. Незаперечною є важливість уніфікації реквізитів управлінських документів для наступного їхнього опрацювання не тільки як справочинної, а й архівної документації і перш за все у галузі архівного описування і тематичного визначення. Цьому відповідають і різні фази існування документа як "динамічного" та "статичного" в комунікаційному аспекті.

Проте слід зауважити, що спектр об'єктів дослідження спеціального документознавства значно ширший, ніж архівознавства, оскільки не всі документи, що утворюються в результаті діяльності установ та інших фондоутворювачів, передаються на архівне зберігання. Визначення ціннісних характеристик документа як майбутнього Джерела інформації відбувається саме на перехідному етапі (міжфазовому) від фази справочинного документа до фази архівного, хоча існує-і нормативна регламентація постійного та тимчасового зберігання відповідно до його номінально-видової і функціональної орієнтації у певній сфері соціальної діяльності (див. 169). Ціннісна характеристика так званих "масових" документів в архівній фазі, безперечно, не обмежується можливістю використання їхньої інформації як свідчення, підтвердження якогось факту, для довідок (наприклад, при обрахуванні стажу роботи, отриманні компенсацій тощо), що власне і визначає тимчасовий характер зберігання в архівних підрозділах. Нормативне та експертне визначення терміну постійного архівного зберігання документа орієнтує на можливе його використання для історичного дослідження.

З іншого боку, заходи, спрямовані спеціальним документознавством на уніфікацію управлінських документів, відіграють значну роль не тільки у їхньому створенні (ручному чи автоматизованому), а й також під час майбутньої ідентифікації у міжфазовий період і навіть вивченні як історичного джерела, де формалізована структура допомагає поаспектно аналізувати інформацію документа (хоча зрозуміло, що джерелознавчий аспект не е домінуючим і не впливає на характер уніфікації"). За довільної організації тексту та відсутності регламентуючих вимог вибір інформації з певного аспекту для дослідника утруднений, враховуючи, що часто такий перегляд треба робити у значній кількості справ. Введення реквізитного оформлення документів значно полегшило справу добору відомостей не тільки для тогочасного працівника, а й для сучасного дослідника.

Загальний аналіз документа як історичного джерела повинен спиратися на певні засади теорії документа, маючи на увазі функціональний, типологічний, інформаційний, структурний та інші взаємопов'язані види аналізу документальних моделей. Можливості використання документної інформації не тільки як даних, що складають фактографічну основу моделювання концептуального знання щодо конкретної історичної ситуації, а й саме знання про видо-типологічну характеристику документа, його функції як дієвого інформаційного засобу комунікації в конкретній історичній ситуації, стилістичні та структурні характеристики тощо — все це може виступати підґрунтям для інтерпретації даних, засадою для формулювання нового історичного знання.

Важливість знань про закономірності створення документів, еволюцію їхніх форм і видів, трансформацію в історичні джерела для архівіста та історика підкреслює В.П.Козлов (100). Він також зазначає що архівісти XX ст., активно проникаючи у сферу справочинства, не тільки почали впливати на сам процес формування корпусу історичних джерел, але й значною мірою стали визначати форму, структуру кожного з них (100, с. 14).

З іншого боку, впродовж XX ст. простежується перехід від пріоритетного дослідження унікальних документальних пам'яток до систематичного і масштабного вивчення у джерелознавчому аспекті історії розвитку так званої масової документації. Як вже відзначалося, науковий аналіз справочинної документації (як виду масової) XIX-XX ст. зумовлює спорідненість історичного управлінського документознавства з неодипломатикою.

Певні відомості про управлінський документ як документальну пам'ятку ми отримуємо під час дослідження його філіграней, печаток, гербових елементів.

Філігранологія (або історія паперу) безпосередньо пов'язана з історичним документознавством, оскільки саме водяні знаки на папері часто дозволяють зробити висновки щодо часу створення документа. Фундаментальні праці О.Я.Мацюка (145; 146; 147 та ін.) у цій галузі фактично уособлюють рівень сучасної української філігранології, показуючи можливості визначення за допомогою її даних також типологічні та функціональні характеристики історичних документів.

Сфрагістика лише частково може засвідчити свою приналежність до історичного документознавства. Стародавні вислі печатки розглядаються, як правило, окремо, поза їх зв'язком з документами, на яких вони висіли (зрозуміло, у тому разі, коли вони знайдені без документа або довести їх належність до якогось документа не є можливим). Печатки-відбитки на папері чи іншому матеріальному носії документа вже повинні розглядатися як його елемент. Однак. в ряді сфрагістичних досліджень документи, на яких були печатки-відбитки, не бралися до уваги, а викладалися результати вивчення тільки семантики самих відбитків. З іншого боку, цілісне вивчення документа як історичного джерела не може оминути сфрагістичних даних, що є не тільки свідченням офіційності документа, але й дає можливість зробити ряд висновків, пов'язаних з атрибуцією документа щодо географічної, кореспондентської, політичної чи іншої приналежності. Деяка частина філіграней і печаток містить геральдичну інформацію і у цьому разі йдеться переважно про герби держав, земель чи титулованих осіб. Таку інформацію можуть мати тільки фрагмент герба або взагалі спрощена форма (корона і вензель) в печатці на документах не тільки офіційних, а й особового походження (листи, щоденники, колекційні документи тощо).

Палеографічні відомості документального джерела знаходяться у такому ж зв'язку з загальними даними про документ, як і результати дипломатичного аналізу. Спосіб написання або формуляр документа є лише даними про окремі його характеристики. Однак, оскільки об'єктами дослідження управлінського документознавства виступають переважно документи ХІХ-ХХ ст., то значної ваги набувають зв'язки з неографією, що вивчає письмо нових часів (205, с. 216-220).

Зв'язки кодикології і документознавства знаходяться у межах вивчення історії створення документально-актової збірки, її особливостей, послідовності складання документів, формування структури збірника і технології оформлення, місця створення кодексу, його упорядників, власників, наявності супроводжувального тексту, коментарів, записів, а також визначення загальної мети і мотивів складання цих збірників тощо (67, с. 33). З інше. о боку, документознавчий аналіз джерельного масиву в плані класифікації документів, їхнього призначення та визначення соціальних функцій збагачує кодикологічне вивчення документального масиву (там само).

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що управлінське документо-знавство є науковою дисципліною, що однаково належить до різних циклів наук. Перш за все воно є складовою наук документально-комунікаційного циклу. Ще у сер. 1970-х рр. висловлювалася думка про його входження до комплексу наук про інформацію і документи (139, с. 58). За радянською "Номенклатурою спеціальностей наукових співробітників" 1980-х рр. документознавство віднесено до наук про інформацію та інформаційні системи. Г.В.Боряк вважає, що документознавство разом з бібліографією, камеральною археографією, кодикографією належать до спеціальних історичних дисциплін документально-інформаційного циклу (28, с. 9). Взагалі ж приналежність документознавства до спеціальних історичних дисциплін вже відзначається в роботах 1970-х рр. У ці ж часи також формується думка про тс, що ця наукова дисципліна є прикладною, яка входить до циклу наук про управління суспільними процесами (4, с. 35). Пізніше А.М.Сокова (один з авторів вищезазначеної роботи) констатує приналежність документознавства до циклу наук про суспільство, оскільки документ є одним із засобів, за допомогою якого суспільство функціонує, управляється і залишає інформацію про себе (196, с. 27). В іншій роботі вона зазначає, що документознавство є науковою дисципліною, яка відноситься до класу історичних наук (192, с. 26). Така ж думка висловлюється й іншими вченими (90, с. 20; 94, с. 24).

Ми коротко розглянули зв'язки тільки одного, хоча й найбільш розробленого напряму спеціального документознавства — управлінського. Інші напрями, котрі базуються на різних видах документів — науково-технічних, картографічних, аудіовізуальних тощо, мають подібний і водночас специфічний склад зв'язків.

Так, теорія картографічного документознавства повинна спиратися на здобутки загального документознавства. Необхідність знання засад, які забезпечують юридичну силу картографічних документів, а також відбиття в них сучасного їм адміністративно-територіального устрою зумовлюють зв'язки цього напряму.спеціального документознавства з відповідними розділами теорії та історії держави і права. Необхідними туг є також відомості з історії державних установ, що продукували карти.

Найбільш тісні зв'язки картографічного документознавства, безперечно, з картографією та географією. Вивчення карт як особливого джерела просторово-часової інформації зумовлює спільність цієї проблематики з питаннями, які ставить інформологія (88). З іншого боку, зв'язки з такою інформаційною дисципліною як інформатика (яка є, на нашу думку, складовою інформаційної науки) забезпечуються наявністю проблем створення і функціонування електронних картографічних документів (204, с. 60-61). У своїй історичній частині картографічне документознавство споріднене з дослідницькими напрямами чи базується на результатах досліджень ряду спеціальних історичних дисциплін, у тому числі з історичним джерелознавством (картографічне джерелознавство), історичною картографією, історичною географією, історичним краєзнавством, топонімікою, етнографією, геральдикою, філігранологією. Сучасні та історичні карти як твори друку вивчаються також книгознавством та історією книги і ці результати не можуть не враховуватись картографічним документознавством. Практична частина картографічного документознавства, що вирішує питання зберігання та використання історичних картографічних документів, безпосередньо пов'язана з архівознавством (цей напрям Іноді називають картографічним архівознавством), а також з бібліотекознавством та бібліографознавством, оскільки бібліотеки також мають досить значні фонди картографічних документів.

Науково-технічне документознавство теж має типові для всього спеціального документознавства зв'язки з загальним документознавством, історичним джерелознавством (науково-технічний документ як історичне джерело), інформаційною наукою, зокрема з "науковою" інформатикою. Однак, науково-технічному документознавству притаманні й специфічні зв'язки, наприклад, з наукознавством, історією науки, техніки, виробництва, архітектури, з патентознавством, метрологією і стандартизацією. Практика організації роботи з науково-технічною документацією потребує включення у проблематику науково-технічного документознавства проблем її зберігання і використання в архівах, бібліотеках, інформаційних органах. Тобто, тут реалізуються зв'язки з архівознавством, бібліотекознавством, бібліографознавством, організацією науково-інформаційної діяльності.