logo
Kuleshov_Monografiya_Dokumentoznavstvo

§ 4. Класифікація і типологія об'єктів дослідження

У попередньому параграфі вже відзначалося, що класифікація документів є однією з ланок, що пов'язує документознавство з іншими галузями знань. Безперечно, поділ об'єктів дослідження у спеціальному . документознавстві базується на результатах подібних досліджень, досягнутих загальним документознавством. Це засвідчує і ряд праць, в яких розглядається зв'язок і можливе використання управлінським документознавством та архівознавством методів класифікації об'єктів бібліографознавства чи "наукової" інформатики (див. наприклад, 13; 180). Історичне документознавство значною мірою спирається , на класифікаційні схеми документальних джерел, розроблені історичним джерелознавством та дипломатикою. Однак, ще з часів обговорення статті "Некоторые вопросы теории источниковедения" (95), думка про проміжний, службовий, допоміжний характер класифікації історичних джерел і досі декларується в деяких сучасних публікаціях з джерелознавства (зокрема в: 59, с. 49). Це певною мірою зумовлює неоднозначність і протиріччя у прийнятій класифікації джерел, зокрема документальних. Водночас, слід відзначити, що така позиція не завжди знаходить підтримку, про що свідчить розроблення методичних і методологічних засад класифікації, скажімо, писемних джерел у роботах О.М.Медушевської (151) чи Л.М.Пушкарьова (175).

С.М.Каштанов класифікацію актів відносить до методологічних проблем цієї дисципліни (92, с. 14; 93, с. 153; 94, с. 146). Він зауважує, що в широкому розумінні об'єкта дипломатики у сферу її вивчення можна включити і деякі групи документів неактового характеру, у числі яких є і справочинні документи, класифікацію яких він подає (94, с. 153). Наступний матеріал у цій роботі значною мірою споріднений із працями з історичного документознавства, де аналізуються види і умови створення та функціонування справочинних документів ХУШ-ХІХ ст., розглядається еволюція їхнього формуляра (84; 141; 142; 239; 251; 258 та ін.). Вище вже відзначалася оригінальна схема класифікації українських актів XVIII ст. (хоча і як умовна) В.Й.Горобця — упорядника публікації ділової документації Гетьманщини (бо с. 32). Аналіз жанрових груп актів, поданий тут дослідником, й вступна стаття збірника, присвячена органам управління Гетьманщини та їхнім канцеляріям (В.В.Панашенко), дає змогу оцінити умови і причини створення документів, особливості їхнього функціонування.

У спеціальному документознавстві проблемі класифікації документів надається першорядне значення. Завдання цієї проблематики чи не вперше були чітко сформульовані К.Г.Мітяєвим (155; 156). Потреба в класифікуванні як окремих груп документів, так і систем документації розглядалася ним у тісному зв'язку зі справочинними й архівними технологічними процесами, тобто у сфері означеного ним "архівного документознавства". І все ж на початку практична розробка класифікаційних проблем була в основному пов'язана зі складанням номенклатур справ і організацією пошуку документів у справочинстві. Однак, у подальшому, з 1970-х рр. вирішення завдань скорочення документообсягу, створення уніфікованих форм документів (УФД) та уніфікованих систем документації (УСД), впровадження у справочинство комп'ютерної техніки спричинили формування окремого напряму, названого документною систематикою (196, с. 11). Документна систематика передбачає описання, найменування, класифікацію і побудову систем документації (13, с. 23). Причому один з основних принципів розроблення УСД — функціональний, базується на класифікації документів, де головною ланкою виступає поняття виду документа (194, с. ЗО). Формулювання основних методологічних засад документної систематики були опубліковані ще 1976р. А.М.Соковою (193) і саме вид документа вважається нею як головне категорійне поняття цього напряму досліджень. Вид вона визначає як об'єктивно існуючу групу документів, що характеризуються єдністю функції в соціальному середовищі, єдністю номіналу та єдністю часу, в якому він існує (198, с. 12). Для побудови систем документації дослідницею запропонована схема ієрархічного поділу документів, що має такі категорії систематики: тип — клас — група — вид — різновид (193, с. 13-16; 194, с. 34-37). Ця схема реалізована і діє в більшості УСД; вона певною мірою використана також і в Державному класифікаторі управлінської документації (58), хоча безперечно окремі ланки (на рівні клас, група, вид чи різновид) в практичних схемах можуть не братися до уваги. Така ситуація виникає за умови, коли вихідною (родовою) ланкою буде не найвищий понятійний дескриптор, не найвище поняття, а в якості типу буде обрано проміжне поняття. Наприклад, найвищим родовим поняттям обирається не "офіційні документи" чи наступне за ієрархією — "управлінські документи", а "організаційно-розпорядчі документи" чи "планові документи", які і будуть в цій конкретній ситуації на рівні типу. Тобто, деталізація класифікаційної чи типологічної схеми документів відповідає, з одного боку, реальній можливості їхнього розподілу за класифікаційними категоріями (що склалася історично), а з іншого боку, практичним потребам чи завданням теоретичного дослідження, для яких розробляється дана класифікація.

Вид як класифікаційна категорія є також головною в історичному джерелознавстві та дипломатиці (14, с. 23-25), що певною мірою свідчить про спорідненість спеціального документознавства з цими спеціальними історичними дисциплінами. Зокрема, О.М.Медушевська визначає вид джерела (у даному разі — писемного) як групу джерел, які мають ряд стійких загальних властивостей форм та змісту, що виникли внаслідок спільності їхніх функцій у суспільній практиці (151, с. 16). У працях з типології документа у загальному документо-знавстві поняттю "вид документа" (або "номінал документа") відповідає часто поняттю "жанр документа". Але останнє не сприймається в управлінському документознавстві з мотивів, що така назва може застосовуватись тільки щодо творів літератури і мистецтва. Поділ документів на види покладено в основу класифікаційних схем у справочинстві і враховується, зокрема, при розробленні номенклатур справ та переліків документів з термінами їхнього зберігання (див. 169). Значна кількість назв видів і різновидів документів (щоправда, у багатьох випадках ідентифікованих з номіналом) сучасності і минулого наведена в "Кратком словаре видов й разновидностей документов" (114).

Для побудови класифікаційних схем управлінських документів іноді пропонують використовувати не ієрархічну, а фасетну класифікацію. Так, функціональну систему управлінських документів можна будувати із сполученням таких ознак: 1) вид документа; 2) походження; 3) стадія управлінського процесу; 4) предметна галузь даного виду управлінської діяльності; 5) технологія опрацювання інформації; 6) пристосованісі ь документів для опрацювання їх засобами обчислювальної техніки (231). Використання такої класифікації можливе, на думку автора, принаймні у трьох напрямках: а) для організації документів у справочинстві; б) під час експертизи їхньої цінності; в) у науковій організації документів, що підлягають передаванню на державне зберігання. Загальна класифікація справочинних документів теж може здійснюватися за різними критеріями, сполучення яких буде давати фасетну побудову схеми. Такими характеристиками виступають призначення, форма, походження, термін виконання, юридична сила, ознаки змісту, спосіб фіксації інформації тощо (167, с. 41-48).

Крім видової характеристики, на нашу думку, однією з провідних класифікаційних ознак управлінських документів виступає тематика. Значною мірою завдання тематичної класифікації документації повинні вирішувати класифікатори техніко-економічної інформації. Їхнє розроблення завжди розглядалося у поєднанні із завданнями створення УСД (у межах програм стандартизації) і було спрямоване на підвищення рівня інформаційного забезпечення управління господарством країни (202; 227). З іншого боку, тематична (предметна) характеристика є основою побудови СЄК каталогів державних архівів. Ця ж ознака є провідною для індексування документів в автоматизованих ІПС, розроблення інформаційно-пошукових тезаурусів, списків ключових слів, рубрикаторів тощо.

Враховуючи зв'язки справочинства й архівної справи, слід відзначити й важливість предметних каталогів в архівах. Тематична характеристика е основою побудови СЄК. Однак, як справедливо зазначає К.І.Рудельсон, фактично тут здійснюється не класифікація документів, а класифікація документної інформації (180, с. 34).

Зауважимо, що в кожному напрямі спеціального документознавства застосовуються особливі підходи до класифікації об'єктів дослідження. Це можна проілюструвати на прикладі управлінської (37), науково-технічної (173; 186), картографічної (204) документації, фонодокументів (179) та ін. Перспективним напрямом є розроблення проблем класифікації електронних (машиночитаних) документів (73; 236; 237 та ін.).

Незважаючи на досить значну кількість праць з класифікації документів у спеціальному документознавсті, відзначимо малочисель­ність робіт, в яких пропонуються та обгрунтовуваються узагальнюючі типологічні схеми систем документації. Найбільш розроблені ці питання в публікаціях А.М.Сокової. Заслуговує на увагу запропонована нею ще у 1976 р. примірна схема поділу документів за так званими систематичними категоріями, яка включала три блоки: офіційні, творчі та особисті документи (193). Важливе значення для розуміння засад диференціації документів мають роботи цієї дослідниці, присвячені принципам побудови систем документації. Зокрема, у (194) було зроблено висновки щодо наявності функціональних та міжфункціональ-них систем документації, а також про їх існування в галузевих документальних системах. Справедливою є також думка А.М.Сокової щодо відповідності функціональних УСД основним функціям суспільства (планування, фінансування, торгівлі тощо), що може бути вихідною засадою для побудови класифікації цих систем документації.

Відсутність чітких позицій щодо класифікації документів позначилася на диференціації типів (класів, видів) документації у ДСТУ 2732-94 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" (61). Так, тут наведено визначення всього двох таких груп — наукової документації (п.3.6) та науково-технічної документації (п.3.7). Але особливої різниці між цими двома групами немає (власне "наукова" ширше за змістом, ніж "науково-технічна") і це добре проглядається з тексту визначень. Інша справа, що наукова документація на практиці поділяється на науково-дослідну, дослідно-конструкторську, дослідно-технологічну та ін. Виокремлення ж науково-технічної документації йде вже за іншим принципом поділу —дисциплінарним і тоді треба представляти науково-гуманітарну та природничо-наукову документацію. Їхня відсутність у даному стандарті (та і взагалі у лексичному складі справочинства й архівознавства) очевидно пояснюється тим, що більшість їхніх видів не підлягає архівному зберіганню. Серед сукупностей документів природничо-наукової тематики в архівній справі найбільша увага приділяється картографічній, геологічній та метеорологічній документації.

Досить широкий спектр типів документації представлено в першому та другому випусках "Словаря современной архивной терми-нологии социалистических стран" (189; 190). Запропонований тут поділ документів за "галузями людської діяльності" включає докумен­тацію базових сфер соціальної діяльності (наукова, технічна, управлінська), її окремих напрямів (патентна, конструкторська, проектна, технологічна, статистична, науково-організаційна, організаційно-технічна) та деяких галузей знань (геологічна, гідрологічна, метеорологічна).

Нами пропонується поділ систем документації, що склалися в суспільстві (взагалі, а не тільки уніфікованих)на три такі блоки: базові, інфраструктурні, дисциплінарні.

Базові — це сукупність систем документації, що утворилися в результаті функціонування "базових" сфер соціальної діяльності (наука, освіта, виробництво тощо) та/або спрямовані на забезпечення такого функціонування. Блок включає такі системи документації:

— наукова;

— виробничо-експлуатаційна;

— навчальна;

— економічна;

— громадсько-політична;

— судова;

— законодавча;

— військово-оборонна;

—документація органів внутрішніх, справ країни;

— цивільно-реєстраційна;

— документація системи охорони здоров'»;

— особиста.

Безперечно, склад цих систем не охоплює всієї різноманітності сфер соціальної діяльності, однак тут предстаїлені сукупності з найбільш усталеними формами документів. Система виробничо-експлуатаційної документації включає документи з усіх галузей промислового (у тому числі енергетичного) та сільськогосподарського виробництва, а також різних сфер технологічної експлуатації (транспорту, зв'язку тощо). Цивільно-реєстраційна— це умовна назва документації, що утворюється у результаті фіксації актів громадянського стану. Кожна з груп має певні сукупності видів документів, а деякі містять ряд систем документації. Такими є, зокрема, перші чотири групи:

Наукова:

— науково-організаційна;

— науково-дослідна; конструкторська;

— дослідно-конструкторська;

— дослідно-технологічна;

— патентна.

Навчальна:

— навчально-організаційна;

— навчально-контрольна.

Виробничо-експлуатаційна:

— виробничо-організаційна;

— виробничо-проектна;

— експлуатаційно-технологічна.

Економічна:

— торговельна;

— зовнішньоторговельна;

— фінансова;

— цінова;

— банківська.

Науково-організаційна, виробничо-організаційна та навчально-організаційна підгрупи документації включають плани та програми організації діяльності у певній сфері. Вони відрізняються від планової управлінської документації своїми завданнями та змістом. Наприклад, план науково-дослідної роботи наукової організації — це плановий управлінський документ, а тематична карта чи робочий план з теми — науково-організаційні документи. Або ж план роботи вузу (факультету, кафедри) — це управлінський документ, а навчальний план зі спеціальності (спеціалізації) чи навчальна програма з курсу, програма практики — навчально-організаційні. Навчально-контрольні документи — це списки питань до заліку, іспиту, екзаменаційні білети, контрольні програми перевірки знань за допомогою ЕОМ тощо. Системи документації, які ми об'єднали під назвою "економічна", у Державному класифікаторі управлінської документації (58) віднесені відповідно до у правлінської документації. Однак, на нашу думку, таке приєднання є умовним. Безперечно, ряди кожної з підгруп можна продовжити. Наприклад, до економічної документації можна було б додати ліцензійну, інвестиційну тощо.

Інфраструктурні види документації названі так тому, що функціонують в інфраструктурі кожної базової сфери соціальної діяльності (наука, виробництво, навчання, економічна сфера тощо), крім, зрозуміло, сфери особистого життя. Цей блок включає такі групи:

Управлінська:

— організаційно-розпорядча;— первинно-облікова;

— звітно-статистична;

— планова;

— бухгалтерсько-облікова.

Нормативна:

— документація з стандартизації;

— документація з сертифікації;

Інформаційна:

— реестраційно-облікова;

Дисциплінарні — це види документації, які утворюються в результаті функціонування різних сфер соціальної діяльності і відповідають за змістом певній науковій (науково-технічній) галузі знань. Групування документів у межах блоку здійснено за традиційним поділом на три цикли наукових дисциплін: технічні, гуманітарні, природничі, їхня диференціація за більш-менш сталими видами документації має такий вигляд:

Технічна:

Гуманітарна:

— соціологічна;

— етнографічна;

— археологічна.

Природнича:

— геологічна;

— картографічна;

— гідрологічна;

— метеорологічна.

Безперечно, таким чином можна поділити документацію за всіма дисциплінами, оскільки в кожній існує науково-дослідна чи дослідно-конструкторська документація. У даному разі ці приклади характеризують найбільш розвинені комплекси, що утворюють специфічні системи, і така документація, як правило, є об'єктом архівного зберігання. Можна відзначити також наявність і міждисцип­лінарних видів документації, в яких відбивається проблематика різних наукових дисциплін. Зокрема, в космічній чи екологічній документації відкладаються документи, пов'язані з природничими, технічними науками, .соціологією, економікою тощо.