§ 3. Методи документолвгічних досліджень

Документологічні дослідження здійснюється за допомогою методів, що поділяються, як і в інших науках, на загальнонаукові та спеціальні. Зокрема, про наявність спільних методів досліджень бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства та інформатики,свідчать праці представників цих галузей (17; 201).

До загальнонаукових методів відносять науковий аналіз і синтез, індукцію та дедукцію. Здається, що ці операції притаманні будь-якому дослідницькому методу, вони взагалі є атрибутом науково-пізнавальної діяльності (та й для будь-якої пізнавальної діяльності людини взагалі). До таких методів може бути віднесений і метод порівняння, однак порівняльний аналіз як загальнонауковий метод має самостійне специфічне значення і виступає у формі конкретного і спеціалізованого інструментарію аналітичної дії. Методи описання і вимірювання репрезентують різні підходи до вивчення об'єкта з концентрацією уваги на його якісних або кількісних характеристиках. Існує також поняття історичного і логічного методів. Завдання першого полягає у розкритті змін об'єкта дослідження у часі, а логічного — розкритті сутності його характеристик як елемента певного простору. Власне зазначена вище класифікація методів демонструє можливість різних підходів у процесі реалізації дослідження і позначає певні групи методів, наприклад, описові, кількісні, історичні, логічні тощо. У будь-якому дослідженні, виходячи з його завдань, реально використовується сукупність різних підходів.

В документологічних дослідженнях найчастіше застосовуються такі логічні методи: класифікаі{ійний (типологічний), порівняльний, понятійний, моделювання, системний аналіз. Системний аналіз або системний підхід — метод комплексний і складається принаймні ще з двох методів: системно-структурного та системно-функціонального. Розроблення теорії документа передбачає не тільки його вивчення як системи (тобто сполучення його структурних компонентів — зовнішньої форми, матеріального носія та змісту, інформації, аналізу функціонального складу кожної з них тощо), а й сукупностей документів — потоків, масивів (фондів, колекцій, зібрань), груп, що об'єднані за певною ознакою.

Як системний об'єкт можуть розглядатися потоки (чи якась їхня частина) управлінської документації в установі, сукупна продукція видавництва, фонди архівів, бібліотек чи музеїв, класифікаційні ряди документів. Функціональне спрямування як структурних частин цих об'єктів, так і в цілому, представляє складову загальної характеристики документа (чи сукупностей документів) як системи. Однак, такого роду системні дослідження неможливі без застосування класифікаційного методу. І справді, будь-який аналіз структури потоків або масивів грунтується на групуванні його частин на основі подібностей чи відмінностей як елементів системи чи структурних складових. Навіть дослідження конкретного документа не може уникнути процедури віднесення його до якогось класу чи виду. Часто класифікаційний метод називають типологічним, однак слід зауважити, що типологізація, як вже зазначалося, є частковим проявом класифікування.

Як системний об'єкт в документознавстві може аналізуватися і процес, наприклад, створення або організації користування документом, оскільки вони, як і кожна складна технологія, мають системну природу, а значить сукупність операцій — структурне упорядкування, а кожна операція — конкретну функціональну орієнтацію і т.д. Сукупності користувачів документів теж науково вивчаються за конкретними класифікаційними ознаками, як і види потреб в документній інформації, котрі можна представити також у певній системі інформаційних потреб. У динамічному документальному середовищі така ситуація стимулює створення документів, що цілком укладається у схему "стимул - реакція". До речі, це значною мірою сприяло фетишизації функціонального методу в книгознавстві (16). Втім, слід зауважити, що в цій науковій дисципліні багато хто вважає пріоритетним методом типологічний (19).

Зрозуміло, що ні аналіз об'єктів як системи, ні застосування класифікаційного методу не може оминути використання наукового порівняння, тобто методу порівняльного аналізу. Він застосовується разом з класифікаційним під час зіставлення характеристик різних класифікаційних рядів та типологічних схем об'єктів вивчення, виявлення подібностей та відмінностей в характеристиках як ознаках поділу документів, реалізації структурного та функціонального підходів у межах дослідження таких об'єктів як системних, порівняння різних складових документальних потоків чи окремих документів (наприклад, певних характеристик — шрифтів, почерків, ознак паперу, чорнил тощо).

Наукове порівняння є необхідним під час застосування в документологічних дослідженнях методу моделювання. Іноді його відносять до кількісних методів, однак у цьому разі мова може йти про математичне моделювання як різновид загальнонаукового методу моделювання^. Зокрема, у тих напрямах докумеитознавства, де досліджуються процеси створення різних видів документів, моделювання характеристик (наприклад, реквізитів) майбутнього документа і особливо у сфері управлінського документознавства під час розроблення моделей уніфікованих форм управлінських документів та моделей їхніх уніфікованих систем. У межах цього напряму може вирішуватись дослідницьке завдання щодо виявлення оптимальних моделей (обсяг, структура) потоків документів в установі. Майже в усіх науках документально-комунікаційного циклу (архівознавстві, археографії, бібліографознавстві, бібліотекознавстві, книгознавстві, спеціальному документознавстві та ін.) здійснюється моделювання документально-інформаційних процесів, пов'язаних з організацією функціонування документів. Метод моделювання документальних процесів досягає найвищої міри ефективності при застосуванні комп'ютерної техніки. Безперечно, уявне відтворення історичної ситуації не може оминути використання історичного моделювання. Втім, в документології це може мати ситуаційно-об'єктну характеристику. Наприклад, Л.А.Дубровіною пропонується метод моделювання рукописної книги для створення її інформаційно-кодикологічної моделі (67, с. 96-109). Мають місце також історико-архівознавчі, історико-бібліотекознавчі та Історико-книгознавчі дослідження, мета яких — реконструкція історичних зібрань документів, що певною мірою може бути віднесено до проблематики відтворення моделей історичних об'єктів (див., наприклад,30).

Серед загальнонаукових методів слід відзначити також понятійний метод (його іноді також називають категоріальним, хоча не всі поняття є категоріальними), який фактично застосовується в усіх дослідженнях. Завдання конкретизації лексики, що використовується в дослідженні, його понятійної бази є чи не вихідною ланкою, первинною методологічною засадою дослідження. Особливо це важливо для документознавства — молодої науки, базові поняття та категорії якої у сутнісному плані уточнюються, дискутуються, а базова лексика переживає етап становлення і утвердження.

В сукупності наук документально-комунікаційного циклу є також ряд методів, які можна назвати спеціальними; вони притаманні тільки цим наукам, використовуються в усіх чи в більшості з них. Певною мірою їх можна вважати різновидами загальнонаукових, хоча специфічність чи навіть унікальність окремих з них безсумнівна. Деякі з них є похідними з окремих груп методів (наприклад, історичних, що пов'язані з аналізом недокументальних джерел). О.П.Коршунов, наприклад, свого часу зауважував, що ні бібліографознавство, ні інформатика не мають своїх спеціальних методів (110, с. 166).

Серед спеціальних методів документології слід назвати методи визначення інформативності документа, метод контент-аналізу, методи дослідження документальних потоків. Останні саме і є різновидами загально-наукових кількісних методів та одночасно так званих наукометричних. Застосування цих методів дало можливість сформулювати деякі закономірності потоків документів (див. наступний параграф), хоча і не завжди ці висновки оцінюються як закономірності. Ряд спеціальних методів застосовуються для дослідження історичних документів. Серед них найпоширенішими є методи датування документів, атрибуції документальних пам'яток, їхньої критики як історичного джерела(8,с. 8).

Особливу групу складають математичні або кількісні методи дослідження об'єктів документології. Математичне моделювання, як вже відзначалося, пов'язане з аналізом потоків документів, фондів архівів, бібліотек, інформаційних органів. Продуктивно використовується також статистичний метод в науках документально-комунікаційного циклу для отриманню даних динаміки показників характеристик об'єкта дослідження. Таке вивчення, як правило, спрямоване на вирішення завдань оптимізації документообігу, регулювання параметрів потоків на "вході" та "виході", комплектування фондів бібліотек та архівів (42, с. 7). Аналіз друкованих (поліграфічних) видань (зі структурним розрізом щодо тематики, різними напрямами класифікації видань за характеристиками цільового та читацького призначення, за мовною ознакою, матеріальною конструкцією тощо), безперечно, оперує статистичним методом, що дозволяє оцінити тенденції і перспективи розвитку книговидавництва, виявити певні "прогалини" (наприклад, процес зменшення видань для певної групи читачів чи національною мовою) тощо.

Названі методи є операційними засобами для вирішення дослідницьких завдань з теорії документа і споріднених з нею напрямів дослідження процесів роботи з документами, що пов'язані з характеристиками документів (процесами створення та функціонування). Вивчення ж історії документа вже передбачає застосування методів історичного дослідження. Багато з них за своєю формою подібні до логічних, але розглядають об'єкт у певній ретроспективі. Серед них, зокрема, історико-порівняльний метод, історико-класифікаційний (історико-типологічний), історико-системний. Скажімо, історико-порівняльний метод дозволяє зробити висновки щодо сутності характеристик документа та їхніх змін впродовж певного відрізка часу. Історико-класифікаційний метод разом з історико-порівняльннм застосовується при аналізі проблем генезису та еволюції різних видів та типів документів, а також систем документації. Аналіз розвитку документа як системного об'єкта або сукупностей документів неможливий без застосування історико-системного методу.

Власне, як бачимо, в такого роду дослідженнях відбувається синтез методів історичного дослідження документів та їхніх систем. В усіх напрямах таких досліджень застосовується так званий діахронний аналіз, котрий дозволяє виявити сутнісно-часові зміни характеристик документів та їхніх сукупностей (на відміну від синхронного аналізу, в результаті якого з'ясовується сутнісно-просторова характеристика об'єктів дослідження). Серед загальноісторичних методів документоло-гічних досліджень слід відзначити також історико-генетичний метод, який допомагає розкрити властивості, функції та зміни документів в процесі їхнього історичного розвитку (98, с. 170).

Значне місце в історичних дослідженнях останнім часом посідають кількісні методи, зокрема математичного моделювання — структурно-вимірювальне та імітаційне моделювання, багатовимірна типологія тощо (там само, с. 281-434). В документологічних дослідженнях це, наприклад, відтворення показників обсягу книговидання за наявності прогалин у відомостях щодо діяльності якоїсь друкарні, обсягів рукописного книговиробництва, гіпотетичного складу і кількості документальних фондів (книгозбірень, архівів). Застосування таких методів передбачає дослідження потоків документів — управлінських, видань, рукописів за певну кількість років. В кодикології, наприклад, був успішно застосований метод математичної статистики (у тому числі багатовимірної) для ідентифікації каліграфічних почерків і виявлення автографів (97, с. 7). До спеціальних методів наук документально-комунікаційного циклу слід віднести метод контент-аналізу (75). Його застосування під час вивчення наративних джерел і так звано? масової документації у межах інших спеціалізованих кількісних методів історичного дослідження дозволяє ілюструвати можливості кліометрії (див., наприклад, 112). Спеціальні методи документометрії, що можуть застосовуватися в джерелознавстві та архівознавстві, характеризує Б.С.Ілізаров (80).

До спеціальних історичних методів також можна віднести чірифтологічний та метод виявлення почерків, які використовуються під час вивчення відповідно друкованих і рукописних документів.

Серед специфічних джерелознавчих методів, які можна вважати і методами .іетврйко-документологічних досліджень, слід назвати метод виявлення і відбору джерел, спонукальних мотивів їхнього створення, текстологічного і герменевтичного вивчення, класифікації джерел, хоча останні є фактично відгалуженням загальнонаукового методу класифікації.

Власне, кожна дисципліна документально-комунікаційного циклу у свої напрямах (підрозділах) послуговується комплексом методів відповідно до характеру завдань напряму (наприклад, польова, камеральна та едиційна археографія чи історичне бібліотекознавство, бібліотечне фондознавство та читачезнавство тощо).

Іноді дослідницькі методи диференціюються на значно більшу кількість груп, ніж поділ на загальнонаукові та спеціальні. Так, є думка, що в історичному джерелознавстві, крім названих груп, використовуються також міждисциплінарні та історичні (59, с. 56-57). Однак, методи історичного дослідження є реалізацією історичного . аналізу як загальнонаукового підходу (так само вони можуть вважатися міждисциплінарними), що використовуються в усіх науках, наукових дисциплінах, галузях знань. Міждисциплінарні методи, тобто методи природничих наук, лінгвістичні, психології, соціології, інформатики (чи інформології) тощо, які використовуються в документознавчих дослідженнях, мають специфічний, особливий характер, відмінний від їхнього застосування в інших галузях знань. Тому вони, власне, є спеціальними методами документознавства, що застосовуються для вирішення природничих, інформаційних, лінгвістичних проблем документознавства, відповідних сфер практичної діяльності — архівної, бібліотечної, видавничої справи, організації справочинства тощо.