Об'єкт і предмет загального документознавства

Аналіз об'єкта і предмета документознавства неможливий без уточнення структури даної дисципліни. Цю структуру розглядає Н.М.Кушнаренко (128, с. 125-126). Вона поділяє його на загальне і особливе. Перше складається з трьох розділів: теорія документа (документологія), історія документа і теорія документно-комунікаційної діяльності. Особливе, у свою чергу, поділяється на спеціальне і часткове. Спеціальне вивчає особливості документів, що є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, тобто специфіку документів, які функціонують в інформаційних органах, бібліотеках, архівах, музеях та інших документно-комунікаційних структурах (там само, с. 126). Крім того, зауважує тут Н.М.Кушнаренко, предметом спеціального документознавства може бути вивчення специфіки різних процесів документно-комунікаційної діяльності (документування, справочинство, формування фондів тощо). Предметом часткового документознавства визначені окремі види і різновиди документа. Звідси, на думку авторки, документознавчими дисциплінами представлені книгознавство, патентознавство, картознавство тощо.

З багатьма висновками, зробленими Н.М.Кушнаренко, можна погодитися, однак деякі пропозиції щодо будови сучасного документознавства викликають заперечення. Як відгалуження спеціального документознавства вона вважає бібліографознавство, бібліотекознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство і т.д. (128, с. 126, табл. 3). Водночас декларується, що спеціальне документознавство вивчає особливості документів, що зберігаються в бібліотеках, архівах, музеях. Безперечно, такі дослідницькі напрями мають місце в зазначених наукових дисциплінах. Однак, на нашу думку, документознавство у всіх своїх відгалуженнях повинно мати спільний зміст об'єкта і предмета, які розрізняються лише спеціалізацією об'єкта і предмета загального документознавства. Зокрема, Л.А.Дубровіна, коментуючи намагання об'єднати такі науки як археографія, кодикографія та бібліографія у межах однієї науки, відзначає, що самостійність науки визначається сукупністю об'єкта і предмета, а також методів та мети дослідження об'єкта; кожна наука має окреслені межі, які дозволяють ідентифікувати її у самостійний науковий напрям, одночасно показуючи зв'язки даної науки з іншими науками та галузями знань (67, с. 95).

Головним об'єктом дослідження загального документознавства є, безперечно, документ. Всі інші об'єкти (або складові об'єкта), зокрема, — сфера створення та функціонування документа, користувач документа та інше, є другорядними. Якщо взяти, наприклад, бібліотекознавство, бібліографознавство та архівознавство, то у формулюванні їхнього об'єкта і предмета є відмінності від формулювань і змісту об'єкта, і предмета документознавства.

У межах радянського бібліотекознавства предмет даної дисципліни представлявся як виявлення і дослідження закономірностей, принципів формування, розвитку, функціонування бібліотечної системи, взаємозв'язку бібліотек в різних аспектах, а об'єкт— як комунікаційна система "книга — бібліотека — читач". Ю.М.Столяров вважає, що предметом бібліотекознавства є бібліотека (213, с. 59). На думку В.П.Леонова головним об'єктом бібліотекознавства є не бібліотечна справа і не бібліотека як соціальний інститут, а бібліотечний процес у системі документальних комунікацій (132, с. 27-28). Певною мірою це співзвучно з формулюванням предмета цієї дисципліни О.С.Чубарьяном, який його зміст вбачав у закономірностях, структурі та особливостях бібліотечного процесу як однієї з форм масових комунікацій (234, с. 47).

Відомий бібліографознавець О.П.Коршунов об'єктом бібліографознавства як наукової дисципліни вважає бібліографічну суспільну практику у цілому, а предметом теорії бібліографії— закономірності розвитку і функціонування, основні принципи, загальні проблеми стану і подальшого удосконалення бібліографічної діяльності (108, с. 37-38).

На думку деяких архівознавців, об'єкти документознавства і архівознавства співпадають. Так, свого часу, В.М.Автократов, найвідоміший теоретик у галузі архівознавства, вважав, що його об'єктом є документа ретроспективна інформація (3, с. 35) або різні системи документації (там само, с. 41 -42), а предметом — архівне інформаційне середовище (там само, с. 49). Автори статті (42) об'єктом архівознавства вважають систему документування явищ і процесів дійсності, що розвивається історично, а предметом —теоретичне вивчення архівної системи як цілісного утворення і методологію її організації (42, с.2). І хоча вони відзначають, що об'єкти документознавства і архівознавства тотожні, з цим важко погодитись. У підручнику "Теория й практика архивного дела в СССР" об'єктом вивчення теорії та практики архівної справи визначено текстові документи з паперовою основою, науково-технічні і кінофотодокументи, звукозаписи і мікрофільми та інші документи з різними матеріальними носіями як такі, що підлягають зберіганню в архівах, а також і ті, що зберігаються в архівах (216, с. 4). Предметом тут визначена наукова організація документів і управління ними, процеси і способи роботи з документами з метою їхнього тривалого зберігання і використання, а також розробка теоретичних і методичних основ цих процесів (там само). Сучасні архівознавчі, у тому числі вітчизняні, внесли певні корективи у ці визначення. Так, в підручнику "Архівознавство" предметом цієї дисципліни вже визначаються тенденції та закономірності становлення й розвитку архівної справи, наукові принципи роботи з документами, експертизи їхньої цінності, класифікації, відбору для зберігання, технології опрацювання і організації користування документами (8, с. 7). Об'єкт архівознавства трактується як система архівних установ, документальні ресурси з паперовими та іншими носіями, органи управління архівами, науково-дослідні заклади (там само).

Що стосується бібліографознавства, то воно, по-перше, функціонує у межах бібліотечної справи та діяльності інформаційних органів, оскільки спрямоване на бібліографування, тобто описування переважно творів друку. Саме цими об'єктами і обмежується сфера вивчення бібліографознавства, тому що, скажімо, для описування рукописних книг розроблені методи кодикографії та археографічного описування документальних джерел, а в архівній справі існує'Специфічне архівне описування документів. Свої особливості має описування документів в музейній справі^. І взагалі в музеєзнавстві цей напрям не є пріоритетним через те, що документальні пам'ятки становлять незначну частину в музейних фондах (крім, безперечно, архівів-музеїв та літературних музеїв). Не відомий нам і термін "інформацієзнавство" для позначення наукової дисципліни як виду документознавства. Можливо, тут йдеться про такий розділ інформаційної науки як інформологія — метанаукова дисципліна, яка узагальнює знання про інформацію. Однак інформологія є наукою більш вищого рівня за категорійністю об'єкта дослідження, ніж документознавство, і ніяк не може бути його спеціальним відгалуженням. У межах інформатики за рубрикацією РЖ Всеросійського інституту науково-технічної інформації "Информатика" (Росія, Москва) є розділ "Документальнне источники информации", який включає різні публікації і має загальнодокументознавчий характер. Саме ці матеріали, як і результати досліджень з теорії, історії документа, практики роботи з документами в бібліотекознавстві, бібліографознавстві, архівознавстві, музеєзнавстві, переробляє і узагальнює загальне документознавство. Однак ці наукові дисципліни не є складовими документознавства.

Щодо "виду документно-інформаційної діяльності" як ознаки поділу документознавства у Н.М.Кушнаренко (128, с. 123,табл.3), то виділення як окремих напрямів чи дисциплін (?) "документного фондознавства", "каталогознавства", "вчення про збереження документів” навряд чи доцільно, оскільки вони є розділами зазначених вище бібліотекознавства, архівознавства та музеєзнавства. Де виду документно-інформаційної діяльності віднесено і описування документів, що, як вже відзначалося, є об'єктом вивчення різних дисциплін (бібліографознавства, архівознавства, археографії, кодикографії). Інша справа, що деякі спільні інтереси, безумовно, можуть виникати у цій галузі знань (в контексті розроблення універсальних методик), зокрема, тоді, коли йдеться про однакові об'єкти зберігання в архівах, бібліотеках та музеях (друковані твори, рукописні книги, документація) і у цьому напрямі є ряд досліджень (127; 208; 214; 230), а також при створенні об'єднаних документальних баз даних (де відбивається зведена інформація про документальні пам'ятки, що зберігаються в різних сховищах) (96).

У складі особливого документознавства Н.М.Кушнаренко виділяє часткове документознавство, предметом якого є види і різновиди документів (128, с. 126). За цією ознакою нею виділяються як види документознавства книгознавство, патентознавство, картознавство, кінознавство, галузеве документознавство тощо. Такий принцип поділу заслуговує на увагу, оскільки, на нашу думку, документознавство структурно поділяється на загальне і спеціальне. І саме спеціальне документознавство, маючи як вихідні об'єкт і предмет загального, є спеціальним у вивченні окремих видів документів і типів документації.

Спеціалізація у дослідженні документа (як головного об'єкта документознавства) може бути за характеристиками змісту, зовнішньої (Ьорми, номіналів, жанрів тощо. Якщо вважати ознакою змісту тематику чи галузь знань, то можна виділити такі види спеціального документо­знавства, як науково-технічне^, управлінське, юридичне, медичне тощо. За знаковою характеристикою інформації— картографічне, нотне. За характеристиками зовнішньої форми, матеріального носія інформації — кодикологія, папірологія (наука, що вивчає тексти на папірусі), берестологія, кінофотофоно-документознавство, електронне тощо. За жанровою ознакою — епістолологія, літописознавство. дипломатика. Таке об'єднання наук у межах однієї комплексної науки навряд чи можливе.

Тобто реально існує певна сукупність знань, які можуть вважатися загальними для всіх наук документально-комунікаційного циклу, що пов'язані з вивченням характеристик зовнішньої форми, змісту, функцій документа, проблем його класифікації та типології, закономірностей історії та функціонування, а також розробленням універсальних технологій роботи з документами^. Ця проблематика досліджується у працях Г.М.Швецової-Водки, А.В.Соколова, Ю.М.Столярова, Н.М.Кушнаренко. Загальне документознавство не включає до свого складу ніяких наукових дисциплін, а є метанауковою надбудовою для всіх наук документально-комунікаційного циклу. Ми погоджуємося з Н.М.Кушнаренко, що предметом документознавства є формування наукового знання про документ в єдності його інформаційної та матеріальної складових, закономірностей створення та функціонування документів в суспільстві (виділено нами — С.К.) (128, с. 124). Однак, це предмет загального документознавства.

З іншого боку, існує наукова дисципліна документознавство (засновником її був К.Г.МЇтяєв), проблематика якої розробляється впродовж останніх чотирьох десятиліть ВНДІДАСом та МДІАІ. Це документознавство сформувалося з надр теорії і практики справочинства і розглядається у тісному зв'язку з архівною справою. У центрі уваги науковців цього напряму знаходиться переважно управлінська (а з неї, в основному — організаційно-розпорядча) документація, хоча і вивчається науково-технічна, картографічна документація, кінофотофонодокументи, але знов-таки з орієнтацією на перспективу їхнього архівного зберігання. Цю наукову дисципліну ми вважаємо єдиним на сьогодні конституйованим напрямом спеціального документознавства.

Між тим, навряд чи доцільно розмежовувати документознавство за сферами практичної діяльності, зокрема, на справочинно-архівне або видавниче, бібліотечно-бібліографічне, музейне тощо. Все ж більш доцільно виділяти спеціальне документознавство за видами документів і типами документації. Тому зазначеному вище напряму спеціального документознавства пасує назва управлінського (відповідно до назви об'єкта — "управлінська документація"). У складі спеціального документознавства можуть бути й інші напрями, що пізніше, можливо, оформляться у наукові дисципліни, а саме — картографічне, кінофотофонодокументознавство, науково-технічне, електронне. Зазначені напрями будуть орієнтовані не тільки на архівну справу, а й на бібліотечну, музейну діяльність, оскільки ці заклади мають значні фонди карт (виданих і рукописних) або кінофотофонодокументів. Науково-технічна документація теж зберігається в бібліотеках, архівах, інформаційних органах. Електронне документознавство взагалі є найперспективнішим і інтегративним напрямом спеціального документознавства і водночас представляє частину, в силу цієї ж інтегративності, загального документознавства.

Автономність картографічного документознавства підтверджується наявністю окремих напрямів під назвою "картографічного джерелознавства", "картографічного архівознавства" і навіть "картографічного справочинства" (204). В.М.Автократов підкреслював необхідність формування архівознавчої субдисципліни — "архівознавства технічної і картографічної документації"", а також відзначав наявність думок щодо виокремлення спеціальної дисципліни, яка вивчає кінофотофономатеріали як в архівознавчому, так і джерелознавчому напрямах (З,с.48).

Розвиток загального документознавства (документології) як метанауки для дисциплін документально-комунікаційного циклу - це справа майбутнього. Структурно воно складається не з наукових дисциплін, а з таких розділів як "Концепції документа", "Функції документа", "Типологія документа", "Основні етапи розвитку документа", "Загальні проблеми створення, збереження та функціонування документа" тощо. Кожний напрям спеціального документознавства повинен мати фактично ті ж самі розділи, що і загальне документознавство.