Українські землі під владою Речі Посполитої (кінець XVII - середина XVIII ст.)

Після втечі Виговського гетьманом знову був проголошений Юрій Хмельницький. На козацькій раді в Переяславі 1659 р, йому царським указом був нав'язаний новий договір з Росією, який містив значно гірші умови у порівнянні з договором, підписаним його батьком. Зокрема, російські війська мали розміщатися в Києві та інших великих містах України, без схвалення російського царя не можна було обирати гетьмана і вести міжнародну політику. 1660 р. відновилися воєнні дії між Росією та Польщею. У ході цієї війни російські війська зазнали поразки під Чудновом на Житомирщині. Розгублений Ю. Хмельницький за цих умов змушений був перейти на бік поляків і погодився на приєднання України до Польщі. Будучи не в змозі контролювати ситуацію, Ю. Хмельницький 1663 р. зрікся гетьманства.

Після зречення Ю. Хмельницького гетьманом був обраний переяславський полковник П. Тетеря, який відстоював інтереси пропольськи налаштованої старшини. Але Лівобережжя та Запоріжжя його владу не визнали. У Ніжині на так званій Чорній Раді (де брали участь не тільки козаки, а й представники селян і міщан — «черні») був проголошений гетьманом І. Брюховецький, який роздавав щедрі обіцянки полегшити становище народу, зменшити побори, обмежити загарбання старшиною земель. Таким чином, українські землі були розділені ворогуючими старшинськими угрупованнями на дві частини. На Правобережжі укріпився ставленик Польщі П. Тетеря, а Лівобережжям з Києвом правив зорієнтований на Москву І. Брюховецький.

Гетьман П. Тетеря намагався відвоювати Лівобережну Україну в союзі з Польщею, але його похід 1664 р. закінчився поразкою. Він не зміг перешкодити розміщеним на Правобережжі польським військам нещадно грабувати і знищувати місцеве населення. Як наслідок цього на Правобережжі 1665 р. спалахнуло антипольське повстання. П. Тетеря змушений був скласти гетьманські повноваження і втекти в Польщу. Правобережним гетьманом був обраний Чигиринський полковник Петро Дорошенко.

Тим часом на Лівобережній Україні І. Брюховецький усіма силами намагався відстоювати інтереси козацької старшини, сприяв отриманню нею земель та посиленню утисків рядових козаків і селян. Оскільки це викликало невдоволення народу, І. Брюховецький підтримував тісніші зв'язки з московським урядом. З цією метою 1665 р. в Москві він підписав новий договір з царським урядом, так звані Московські статті (Іван Брюховецький). В них зазначалися такі умови;

• вибори гетьмана мали проводитися за згодою царя і в присутності царських послів;

• митрополит української православної церкви призначався Москвою;

• збільшувалася кількість царських військ, розміщених в Україні;

• царські урядовці дістали право власноручно збирати податки в Україні в царську казну.

1667 р. Росія і Польща, виснажені боротьбою за українські землі, в селі Андрусові під Смоленськом уклали угоду про перемир'я на 14,5 років. Згідно з Андрусівською угодою українські землі на Лівобережжі і Київ залишалися у складі Московської держави. Правобережні землі і Східна Галичина перейшли під контроль Польщі. Запорозька Січ була оголошена територією спільного управління Росії і Польщі.

Таким чином, був закріплений розділ українських земель між сусідніми державами. Це стало можливим багато в чому через боротьбу між старшинськими угрупованнями, які перетворили Україну на арену громадянської війни, що дістала назву Руїни.