Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні у першій половині XIX ст. Початок промислового перевороту

Поміщики-дворяни були в Російській імперії привілейованим суспільним станом, опорою самодержавного ладу. Економічною основою їхнього існування була власність на землю з прикріпленими до неї селянами і кріпаками. Селяни одержували від поміщика в користування земельні наділи. За користування поміщицькою землею селяни відбували панщину і виконували інші повинності. До певного часу така система цілком влаштовувала поміщиків, але в першій половині XIX ст. обстановка різко змінилася: життя стало вимагати від них багато грошей (на досягнення комфорту, на навчання дітей, витрати на подорожі та лікування тощо). Отримати гроші можна було лише шляхом розширення виробництва і реалізації на ринку додаткової продукції. Щоб досягти цього, треба було:

- змінити саме виробництво: вводити ефективні форми господарства;

- розв'язати господарську ініціативу селян, зацікавити їх у результатах своєї праці.

Але на практиці поміщики лише розширювали посівні площі. Практично не змінювалися знаряддя праці і технологія обробки землі; поміщики не були зацікавлені у використанні більш досконалих знарядь праці, що позначилося на врожаях і виробництві продуктів харчування.

Прагнення поміщиків зробити свої господарства більш прибутковими виливалися в посиленні експлуатації селян:

- збільшилася панщина, яка подекуди досягала 6 днів на тиждень;

- зростали додаткові повинності селян;

- вводилася така форма експлуатації, як урочна система виконання панщини: кожний кріпак одержував завдання на день (урок), але його доводилося виконувати два-три дні;

- у багатьох поміщицьких господарствах була запроваджена місячина, сутність якої полягала в тому, що пан цілком віднімав у кріпака земельнкй наділ, примушуючи його обробліти тільки поміщицьку землю за щомісячний продовольчий пайок;

- у багатьох маєтках з'являлися невеликі фабрики і заводи, де селяни працювали після закінчення робіт у голі;

- у таких умовах селяни практичні не могли працювати на своєму земельному наділі;

- відбувалася руйнація селянських господарств.

Таке ставлення поміщиків до селян кріпаків призводило до розорення і занепаду їхніх маєтків.

У першій половині XIX ст. серед поміщиків стало багато таких, які особливо активно прагнули перебудувати своє господарство для роботи на ринок. Вони намагалися запровадити у своїх маєтках поліпшені засоби обробки земель, застосовували удосконалені плуги, молотарки та віялки. Значні ділянки земель відводились під посіви технічних культур: буряків, коноплі, тютюну та льону. Це вимагало поліпшеної обробки землі та застосування добрив. Поміщики починають застосовувати вільнонайману працю. Перші наймані сільськогосподарські робітники з'явилися на Півдні України.

Південь України став своєрідним піонером у запроваджені ринкових відносин, де використання вільнонайманої робочої сили набуло найбільших масштабів і довело свою ефективність. Правобережжя було регіоном, де переважала примусова праця селян-кріпаків.

В Україні дуже часто поміщики віддавали свої землі в оренду купцям, міщанам і заможним селянам. Такі господарства ставали високоприбутковими за рахунок використання найманої робочої сили та новітнього реманенту. Селяни-власники могли викупитись із кріпосницької неволі, маючи набутий капітал. Зубожілі селяни працювали не тільки на поміщиків, але й на багатих селян, батракували на них. На селах панувало лихварство. Багаті селяни надавали біднякам грошову позику під майбутній відробіток влітку, вносили за них податок, отримуючи за це 40% річних, давали у позику зерно для посіву, з умовою отримання за це від 20 до 50% урожаю. Це прискорювало процес розшарування селянства, призводило до повного розорення бідняків.

Розклад кріпосницької системи супроводжувався обезземеленням селян. На середину XIX ст. близько 25% селянських родин Наддніпрянської України були безземельними. Безземельні селяни шукали роботу насамперед вдома: йшли на різні місцеві підприємства - цукроварні, цегельні, займалися дрібними промислами. Частина бідноти, не знайшовши роботи вдома, змушена була шукати заняття в далеких відходах. Але практично всі безземельні селяни змушені були працювати за наймом. За свою працю вони одержували заробітну плату, яка все більше залежала від кількості та якості виробленої продукції.

Про те, що в Україні визрівали ринкові відносини, свідчили такі процеси:

а) зростання товарності сільського господарства;

б) поглиблення спеціалізації окремих районів у сільськогосподарському виробництві для збільшення продукції, що поставлялася на ринок;

в) поява поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру;

г) розповсюдження праці за наймом; усе більша залежність оплати праці від кількості та якості виробленої робітниками продукції.

Початок промислового перевороту. Засновані на підневільній малопродуктивній праці кріпаків, поміщицькі вотчинні мануфактури в перші десятиріччя XIX ст. поступово занепадали. Вони не витримували конкуренції з купецькими промисловими підприємствами, на яких використовувалася більш високопродуктивна праця вільнонайманих робітників.

У 30-х pp. XLX ст. в Україні почався промисловий переворот, який призвів до утвердження фабрично-заводського виробництва. В Україні почала розвиватися капіталістична промисловість. Як і скрізь, вона проходила у своєму розвитку три стадії:

- дрібне товарне виробництво (дрібні, переважно селянські промисли);

- капіталістична мануфактура;

- фабрика, завод (велика машина індустрія).

На заводах широко запроваджувалося машинне обладнання. Провідне місце зайняла цукрова промисловість та інші переробні галузі. Розвивалися текстильна, металургійна, машинобудівна галузі промисловості. У першій половині XIX ст. виникла і почала швидко розвиватися кам'яновугільна промисловість у Донбасі. Багато продукції випускалося за замовленням уряду для потреб армії та флоту. У 1789 р. був заснований ливарний завод у Херсоні, який відливав гармати та ядра для морського флоту. У Миколаєві та Херсоні були споруджені суднобудівні заводи, що випускали військові та торгівельні кораблі.

Поступово виникла промислова буржуазія, яка складалася з українського купецтва, поміщиків, що обуржуазилися, ремісників і заможного селянства. В Україні, як і по всій Російській імперії в цілому, з'явилися іноземні капіталісти.

Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався грубим насильством і експлуатацією кріпаків і найманих робітників, зайнятих у сільському господарстві і промисловості.