logo
Московська держава

Остаточний перехід від палацово-вотчинної до приказної системи управління

Московська дер­жава успадкувала від попереднього періоду палацово-вотчинну систему. Вона складалася з придворних чинів (дворецький, конюш­ний, стольник, чашник та ін.), які відтак стали виконувати дору­чення князя, що мали загальнодержавне значення і не належали до їхніх обов'язків при дворі.

Органи двірцево-вотчинного управління в XVI ст. змінили прикази, які відали окремими галузями управління, були по­стійно діючими установами з власним бюджетом і діловеденням. У кожному з приказів було від трьох до 400 осіб „приказних лю­дей" — суддів, дяків, піддячих, яким доручалося, „приказувало­ся" ведення певного кола справ. Найважливіші прикази — Великого двірця, Великої казни, Розбійний, Холоп­ський, Помісний — всього близько 100.

Провідна роль нале­жала військово-адміністративним приказам. Відбулася реорганізація армії. Основу її становили дворянська кіннота і стрільці, які з'явилися внаслідок реформи, проведеної Іваном IV. Необхідність у стрілецькому війську виникла в зв'язку з подаль­шим розвитком і вдосконаленням вогнестрільної зброї. Для управ­ління стрільцями був створений спеціальний приказ. Особливим складом боярської та дворянської кінноти відав Розрядний приказ, що фіксував усі випадки призначення на служ­бу та переміщення. Призначення на посади проводилося відповідно до принципу місництва — за родовитістю, знатністю.

Помісними земельними володіннями служилих дворян відав Помісний приказ. Він стежив, щоб дворяни забезпечува­лися землями за військову службу. Існував також Козачий приказ, який відав коза­чими військами. З'явилися спеціальні територіальні прикази, які відали справами приєднаних територій. Це Казанський і Сибірський прикази. У подальшому почав діяти Малоросійський приказ, що відав справами України.

В період станово-представницької монархії виник зародок цен­трального поліційного органу. Спочатку працювала комісія Бо­ярської думи з розбійних справ, відтак утворився Розбійний при­каз, який розробляв для місцевих органів накази, спрямовані на боротьбу зі загальнокримінальними злочинами.

Обслуговуванням особистих потреб царя відали спеціальні двірцеві прикази: приказ Великого двірця (управляв двірцевими землями), Конюшний (відав царською конюшнею), Ловчий і Сокольничий прикази (мисливські), Постельний (відав царською спальнею) тощо. Велике значення мав Посольський приказ, який відав різноманітними зовнішньополітичними спра­вами. Посади керівників приказів вважалися особливо почесни­ми і важливими, відповідно до принципу місництва їх могли по­сідати найродовитіші феодали.

Отже, двірце­ві органи, що відали раніше лише князівським доменом, тепер ставали установами, які керували всією величезною Росій­ською державою.