106. З’ясуйте обставини та причини появи Акту проголошення незалежності України, його історичне значення для долі України.

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні».

19 серпня 1991 р. в СРСР була здійснена спроба державного перевороту, що прискорило процес утворення самостійної Української держави. Через кілька днів, 24 серпня 1991 p., був схвалений Акт проголошення незалежності України.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку зі спробою державного перевороту 19 серпня, виходячи з права українського народу на самовизначення, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної держави -України.

Територія України проголошувалася неподільною і недоторканною, а з проголошенням незалежності на її території діють виключно Конституція та закони України. Закріплювалося, що з моменту проголошення незалежності на території України мають чинність виключно Конституція та закони України.

День прийняття Акта проголошення незалежності України -24 серпня – оголошено національним святом – Днем незалежності України.

На підтвердження Акта проголошення незалежності України Верховна Рада призначила проведення республіканського референдуму. Такий референдум відбувся 1 грудня 1991 р. 90,32% громадян, які брали участь у референдумі, проголосували за державну незалежність України.

Всесоюзні відомства поступово випускали владу із слабнучих рук, втрачали контроль над економікою республіки, загальносоюзна власність на території України стала республіканською, створювалась національна валютна система.

Вмираючий режим спробував взяти реванш: 19 серпня 1991 р. у Москві розпочався заколот: було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), хоча завдяки русифікованим засобам масової інформації він більш відомий як ГКЧП.

В Україні компартійне керівництво на чолі з Л. Кравчуком закликало до спокою і витримки. Та перебіг подій показав, що тільки опозиція була проти заколотників.

Спроба путчистів здійснити державний переворот прискорила хід подій. Навіть людям, далеким від політики, стало зрозуміло, що ця влада вичерпала свої потенційні творчі можливості і давно вже стала ворожою своєму власному народові.

Розпад СРСР як унітарної держави почався з Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. громадян, що взяли участь у Всеукраїнському референдумі, проголосували за незалежність України; був також обраний Президент республіки— Л. Кравчук. Основними чинниками, що сприяли незалежності України, були міжнародні, регіональні і національні фактори. До перших належать: поразка соціалістичної світової системи у «холодній війні»; втрата контролю за подіями в країнах соціалізму з боку країн Заходу; спалах міжнародних регіональних конфліктів, які відволікли увагу світового співтовариства від подій у СРСР (згадайте лише виступ М. Горбачова у зв'язку з початком війни у Перській затоці і наростання воєнного конфлікту в Югославії).

Регіональними факторами, що сприяли нам, була політична і економічна криза в СРСР; втрата Москвою контролю за становищем на місцях; майже всі союзні республіки заявили про вихід з СРСР, особливо після невдалого путчу; проімперські дії нових керівників РРФСР, які заявили себе правонаступниками СРСР, прискорили «парад суверенітетів».

Третьою групою факторів, які сприяли процесам державотворення, були національні. Серед них — існування в Україні системи ще радянських органів державного управління, а також бажання київської номенклатури позбутися московської влади. Звичайно ж, дуже важливе значення мала активізація національно-демократичного крила політичних організацій України. А впевненості і рішучості їм додавала індефе-рентність силових структур республіки, які зайняли очікуючі позиції. Не останню роль зіграла тут і багатовікова боротьба народу за власну державність. До того ж певна стабільність національного ринку, що мала місце ще й у 1992 p., додавала снаги в будівництві суверенної держави.