101. Поясніть причини поглиблення кризи у промисловості та сільському господарстві у 1970 – 80 – ті рр.

Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х pp. економіка УРСР увійшла в смугу тотальної кризи. У дев'ятій п'ятирічці (1971—1975 pp.) національний дохід в Україні мав збільшитися на 37—39%, а фактично зріс лише на 25%. Відповідно зменшення середньорічних темпів приросту основних показників економічного розвитку республіки спостерігається в десятій (1976—1980 pp.) та одинадцятій (1981—1985 pp.) п'ятирічках. Процес надмірної індустріалізації на початку 1980-х pp. не тільки посилив деформованість економіки України, а й зумовив появу товарного дефіциту, загострив екологічні, демографічні та соціальні проблеми.

Значні капіталовкладення, масштабні програми механізації та хімізації упродовж 1970-х — початку 1980-х pp. не змогли зупинити кризу колгоспно-радгоспної системи. У результаті безгосподарного використання землі у 1965—1985 pp. посівні площі республіки зменшились більш як на мільйон гектарів. Занедбаність соціальної та духовної сфери на селі спричинили значну міграцію сільського населення (протягом 1966—1985 pp. чисельність сільських жителів України зменшилась на 4,6 млн осіб). Екстенсивний підхід до ведення землеробства, ігнорування інтересів селянина стали причиною провалу Продовольчої програми, прийнятої на травневому пленумі ЦК КПРС 1982 р. Із середини 1980-х pp. у багатьох регіонах Радянського Союзу, в тому числі у великих промислових центрах України, були досить серйозні ускладнення з поставками продовольства.

Спроби поліпшити економічну ситуацію в промисловості та в аграрному секторі впродовж 1960-х — першої половини 1980-х pp. не дали очікуваних результатів. Віджилі методи управління не здатні були вивести економіку країни з глибокого формаційного застою.

У середині 1970-х років радянська економіка повністю втратила притаманний для 50-60 років динамізм, розвиваючись тільки екстенсивними методами. Це вкрай негативно позначилося, в першу чергу, на Україну, природні та трудові ресурси якої були обмежені, і розвиток якої вимагало інтенсифікації суспільного виробництва. Республіканська економіка стала заручницею стратегії центру.

Традиційно розвинені індустріальні галузі економіки республіки швидко приходили в занепад через нестачу нових технології, ставали нерентабельними, якість їхньої продукції постійно знижувався.

В Україні, на яку доводилося 2,6% території Радянського Союзу, було побудовано 40% атомних енергоблоків СРСР.

Основою радянської економіки було паливно-енергетичний і військово-промисловий комплекс. У середині 70-х обсяг ВПК складав більше 60%. У цей період в Україну були потрібні зміни з метою подальшого розвитку економіки: впровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів, переорієнтації структури виробництва на високотехнологічні цикли і т.д. Всі ці елементи або були відсутні в економічних планах центру, або мали декларативний характер.

Таким чином, названий період став часом уповільнення економічного розвитку. Темпи промислового виробництва постійно знижувалися. Аналогічною була ситуація і в аграрному секторі.

Відповідно змінювався і добробут народу. Походив постійне зростання середньої заробітної плати. Але це підвищення номінальної, а не реальної зарплати.

Він не підкріплювався збільшенням маси пропонованих товарів і послуг. Кількість грошей на руках збільшувалася, але витрачати їх було все складніше через постійного дефіциту товарів.

Внаслідок цього виростали заощадження населення. Таким чином, в кінці 70-х початку 80-х років економіка України, як і всього Радянського Союзу, увійшла в смугу загальної кризи. Вона була неефективною, неконкурентоспроможною, більшість спроб її оживити мали чисто адміністративний або навіть ідеологічно декларативний характер. Відсутність ринку призвело до відсутності інформації, яку доносить суспільству система ринкових цін.

Для української економіки була характерна корупція, хабарництво і.т.д.

Важливою причиною кризи радянської економіки було існування політичної системи, в якій одна партія повністю монополізувала право на владу.