44. Причини, характер, періодизація Другої світової війни.

Причиною Другої світової війни стала діяльність невеликої групи держав-агресорів, спрямована на завоювання світового панування. Використовуючи як привід незадоволення ряду країн і народів несправедливими умовами версальсько-вашингтонської системи договорів гітлерівська Німеччина та її союзники розв'язали найбільший збройний конфлікт в історії людства. У війні взяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80% населення Землі. В арміях воюючих країн було 110 млн осіб. Перша світова війна тривала більше 4 років, а Друга — 6 років. Вона стала найбільш руйнівною з усіх війн. Іншими причинами розв'зання Другої світової війни стали:

> недалекоглядна політика «умиротворення», що її проводили великі

західні держави;

> підтримка агресора з боку СРСР (пакт Молотова-Ріббентропа).

Держави-агресори та їх керівники несли підкореним народам ліквідацію

демократії, расовий і національний гніт, економічне визискування, утвердження права сильного у міжнародних відносинах. Перемога нацистської Німеччини та її союзників означала б крок назад у світовій історії, вона відкрила б дорогу соціальній, політичній і культурній деградації людства. А тому всі ті, хто вів боротьбу з ними, вели справедливу війну. При цьому слід мати на увазі, що серед країн антигітлерівської коаліції була й тоталітарна держава — СРСР.

Розпочалась ця війна як загарбницька, агресивна з боку держав «осі» і була справедливою та визвольною з боку жертв агресії. Після встановлення «нового порядку» в окупованій Європі характер війни змінився: вона стала антифашистською.

Для народів Радянського Союзу визвольна антифашистська війна не стала шляхом до демократії. Скоріше навпаки, як це не парадоксально, ця війна сприяла зміцненню радянського тоталітаризму. Однак це нітрохи не зменшує вкладу народів СРСР в перемогу Об'єднаних націй над фашизмом.

Хронологічно Другу світову війну можна поділити на три великі

періоди.

Перший період — зі вересня 1939 року до червня 1942 р. Характерними для нього були зростаючі масштаби війни при збереженні переваги сил

агресорів.

Другий період — з червня 1942 р. до січня 1944 р. Це час перелому в ході війни, коли ініціатива і перевага у силах переходять на бік держав антигітлерівської коаліції.

Третій період — з січня 1944 р. до 2 вересня 1945 р. Це заключний етап війни, у ході якого було досягнуто перевагу країн антигітлерівської коаліції. Вона була реалізована розгромом армій противника. У цей час наростала криза правлячих режимів держав-агресорів і наступив їх крах.

У радянській історичній науці існувала дещо інша періодизація, яка Грунтувалася на подіях радянсько-німецької війни

/ період — 1. 09. 1939 - 22. 06. 1941;

// період — червень 1941 - листопад 1942;

ІН період — листопад 1942 - грудень 1943;

IV період — січень 1944 - травень 1945;

V період — травень 1945 - 2. 09. 1945.

Людські і матеріальні втрати держав-учасниць війни величезні. Загальна кількість загиблих така велика, що її можна визначити лише приблизно. Із врахуванням уточнених даних про втрати СРСР число загиблих складає 65-67 млн осіб. Біля половини загиблих — цивільне населення, яке стало об'єктом бомбардувань, масових розстрілів і депортацій. Це свідчить про особливу жорстокість війни.

Страшних руйнувань зазнала Україна. Найбільш болючими і тяжкими були людські втрати. Відомий історик Володимир Косик повідомляє, що Україна втратила дід час Другої світової війни 8 млн (19,1%) населення, з них військові втрати становили 2,5 млн осіб, а цивільні — 5,5 млн осіб.

Величезними були демографічні зміни на Україні. У січні 1941 р. в УРСР проживало 41,9 млн осіб, а наприкінці війни було лише 27,4 млн осіб. Отже, вбиті в боях, померлі в концтаборах, депортовані, евакуйовані та емігранти становили 14,5 млн осіб. Такою виявилась данина українців Другій світовій війні. Від ран та хвороб, спричинених війною, люди вмирали і в подальші роки, гинули від мін та інших вибухових предметів, що залишилися в землі на полях, луках, яругах, узбіччях доріг тощо.

Україна лежала у страшенних руїнах, було зруйновано більше 700 міст та 28 тис. сіл. Більше 250 сіл було знищено разом із жителями. З 900 тис. мешканців Києва (1940 р.) на 1945 р. залишилося 186 тис. Одеса і Харків втратили по 200 тис. осіб, Рівне — 100 тис. Біля 10 млн осіб залишилося без житла, на селі люди змушені були мешкати в землянках, хлівах та повітках із худобою, якщо вдалося її зберегти від реквізиції.

За роки війни великих втрат зазнала промисловість та сільське господарство. Фашисти спалили міста і села, знищили заводи, фабрики, колгоспи. У Донбасі були зруйновані й затоплені 882 шахти, які давали 115 млнт вугілля щорічно, було висаджено в повітря всі металургійні та машинобудівні заводи України

Сільське господарство втратило 80 тис. тракторів і комбайнів, понад 10 млн коней і голів великої рогатої худоби. Було знищено 27 910 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 машинно-тракторних станцій. З України вивозилось зерно та інші продукти харчування. Для транспортування цього добра в Німеччину окупантам знадобилося 1 млн 418 тис. вагонів, річкових та морських суден.

Величезних розмірів набрало пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, особливо під час відступу. Непоправних втрат зазнали історичні музеї та бібліотеки. Лише зі Львова німці вивезли понад 5 тис. рукописів і 3 тис. стародруків, 40 тис. томів різної літератури. Усього за межі України було вивезено понад 40 тис. найцінніших музейних експонатів.

Наступ нiмецьких вiйськ на Сталiнград розпочався на далеких до нього підступах, коли п’ять добре озброєних нiмецьких армiй i три армiї Iталiї, Румунiї й Угорщини перейшли в наступ з харкiвського напрямку‚ форсували Сiверський Донець i Дон.

6-а нiмецька армiя 25 серпня 1942 р. досягла захiдних околиць мiста на Волзi. Окрiм неї, на Сталінград наступала ще й 4-а танкова армiя. Їм протистояли ослаблені 38 радянських дивiзiй. Вісімнадцять з них були укомплектовані, решта ж, знекровлені в попередніх боях, могли лише номінально вважатися такими.

Стратегічне й політичне значення Сталінградської битви було правильно оцінено радянським командуванням. Вона перетворилася на символ боротьби двох тоталiтарних режимів, протистояння їх лiдерiв. До цього додалися особистi амбiцiї, адже мiсто Царицин було перейменовано на Сталiнград на честь “вождя усiх народiв”, який ще в роки громадянської війни за завданням Леніна здійснював контроль за обороною Царицина.

14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почались жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада німці почали останній штурм міста, їм вдалося на окремих ділянках пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх.

Пiсля упертих i безплiдних спроб штурмом скинути радянськi вiйська у Волгу, нiмецьке командування в серединi жовтня змушене було вiддати наказ про перехід до оборони.

На той час воєнно-стратегiчна ситуацiя змiнилася на користь СРСР. Вiддаленi комунiкацiї, розтягнутий фронт вимагали величезних зусиль нiмецьких тилових служб i економіки. Тотальнi мобiлiзацiї знекровили нiмецькi пiдприємства, на мiсце квалiфiкованих робiтникiв ставали “остарбайтери” та перемiщенi особи з Францiї, iнших окупованих країн Європи. Водночас економiка СРСР у другiй половинi 1942 р. безперервно нарощувала випуск воєнної продукцiї. Шляхом жорстокої дисциплiни й експлуатацiї сталiнський режим спромiгся у короткий термiн налагодити дiяльнiсть за Уралом могутнього вiйськово-промислового комплексу. Старшi люди, жiнки, дiти, що замiнили бiля верстатiв мобiлiзованих на фронт дорослих робiтникiв, самовiддано працювали, згуртованi гаслом: “Усе для фронту, усе для перемоги!” Саме їхнiми зусиллями у другiй половинi 1942 р. було випущено 15,8 тис. бойових лiтакiв, 13,6 тис. танкiв, 15,6 тис. гармат.

На кінець осіні 1942 р. склалися сприятливі умови для переходу радянських військ у наступ. Головний удар передбачалося завдати військами Калінінського і Західного фронтів в районі Ржева – Вязьми – Сичовки, у напрямі до Ризької затоки. Тут було зосереджено 2 млн. солдат, 3300 танків, 1000 літаків, 24 тис. гармат і мінометів. Це угруповання мало перейти у наступ 25 листопада 1942 р.

Для забезпечення головного удару передбачалось на шість днів раніше здійснити відволікаючий удар в районі Сталінграду. У відповідності з планом "Уран" 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів – Південно-Західного, Сталінградського і Донського – перейшли в контрнаступ, завдавши флангових ударів. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці вже була на боці радянської армії.

23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угрупування ворога (22 дивізії). Гітлер наказав триматися до останнього. Він заборонив вести армію на прорив з оточення i наказав чекати, поки її деблокують штурмові колони генерал-фельдмаршала Манштейна. Проте потужні танкові удари в грудні 1942 р. в районі м. Котельниково не досягли успіху. Вони були відкинуті радянськими військами. Сам Манштейн згодом писав, що операція по деблокуванню 6-ї армiї Паулюса могла бути успішною за умови спiльного удару з середини кiльця та iззовнi. Німецька авiацiя теж виявилася неспроможною доставляти у кiльце необхiдну кiлькiсть вантажiв.

Після відмови фон Паулюса капітулювати почалось знищення оточених німецьких військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера, 30 сiчня 1943 р. фельдмаршал Паулюс (присвоївши це звання, Гітлер у телеграмі натякнув Паулюсу, що жоден німецький фельдмаршал не здавався у полон) пiдписав акт про капiтуляцiю. 2 лютого припинили опiр останнi оточені гітлерівцi: 100 тис. із 330 тис. оточених здалися в полон, інші загинули (згодом з полону повернулося лише 15 тис. чол.). Загальнi втрати фашистів під Сталінградом становили 1,5 млн. чоловiк, майже 3,5 тис. танкiв i штурмових гармат, 12 тис. гармат i мiнометiв, 3 тис. лiтакiв. Вiд такої поразки нiмецька армiя вже не змогла отямитись. Iнiцiатива на схiдному фронтi перейшла до СРСР. У другій світовій війні стався корінний перелом.

Історичне значення Сталінградської битви:

· вона поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війни;

· розгром ворога завдав удару по військовій машині третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;

· почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;

· було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовились вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їх армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу із війни;

· поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.

Тим часом як під Сталінградом було здобуто блискучу перемогу Ржевсько-Сичовська операція зазнала повного провалу (згодом вона була названою відволікаючою для забезпечення успіху під Сталінградом). За 23 дні боїв на цьому напрямі радянські війська втратили 215 тис. чоловік вбитими і пораненими.

3. Битва за Дніпро

Розвиваючи наступ, радянські війська до кінця вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий ”Східний вал”. Німецьке командування намагалося використати повноводну ріку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст – Дніпропетровськ, Кременчук, Полтава – була розорена й спалена. На Дніпрові кручі гітлерівці стягли групу армій “Центр” у складі 62 дивізій. Наприкінці вересня 1943 р. Радянська армія контролювала 700 кілометрів лівого берега Дніпра.

Перевага радянських військ була незначною. У планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі. Битва за Дніпро розгорнулась від Лоєва до Запоріжжя.

Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ та південь від Києва, загалом 23. Основний прорив передбачалось здійснити з Букринського плацдарму, проте всі спроби виявилися марними, ворог завзято оборонявся.

Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в Перший, Другий, Третій і Четвертий Українські фронти.

Після невдалих спроб під Букрином (загинуло 250 тис. радянських солдатів) головні сили радянських військ непомітно для ворога були зосереджені на Лютізькому плацдармі (150 тис. чол., 1500 гармат і мінометів, близько 800 танків).

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943 р. було визволено столицю України – Київ. За успішне форсування Дніпра 2438 радянським бійцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, близько 10 тисяч одержали бойові ордени.

Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто не виправданими жертвами. Десятки і десятки тисяч новобранців, так званих “піджаків” – неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих у придніпровських областях України, були жертвами штурму. Їх тіла вкривали плацдарми на Правобережжі. Пояснювалося це тим, що в ставленні вищого радянського керівництва і військового командування відчувалася недовіра до визволених від нацистів жителів України. Вона нерідко переростала в мстивість, прагнення примусити жителів республіки “спокутувати кров’ю” своє перебування в окупації. Це був один з виявів жорстокості війни, яка помножувалася на жорстокість і несправедливість тоталітарного режиму, що керував воєнними діями.

В результаті героїчного форсування Дніпра, ціною значних втрат (за різними оцінками від 417 тис. до 1 млн чол.), радянські війська 14 жовтня звільнили Запоріжжя, 25 жовтня — Дніпропетровськ, 6 листопада — Київ.

Таким чином, пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ в районі Житомира і підготували умови для подальшого наступу і визволення території СРСР.

4. Корінний перелом у бойових діях у Північній Африці. Капітуляція Італії

У жовтнi-листопадi 1942 р. у Пiвнiчнiй Африцi теж вiдбувся корінний перелом на користь англо-американських союзників. Вирішальна битва відбулась в районі містечка Ель-Аламейн (Єгипет). У жовтні 1942 р. британські війська, маючи значну військову перевагу під керівництвом генерала Б.Монтгомері завдали німцям та італійцям поразки. Останні вимушені були спішно відійти на захід. В листопаді 1942 р. з протилежної сторони Північної Африки (Марокко, Алжир) почалась висадка американських військ під командуванням Д.Ейзенхауера (операція «Торч» (Факел).

Німецько-італійські війська потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі. Їх відчайдушний опір і навіть деякі успіхи на лівому фланзі американських військ, не змінили загальної розстановки сил і 13 травня 1943 р. вони капітулювали.

Серйозні поразки, що зазнали у 1943 р. країни фашистського блоку, стали поштовхом до його розвалу. Першою з війни намагалась вийти Італія.

Значнi втрати в людськiй силi та технiцi, що їх зазнали держави “оci” в Тунici (близько 130 тис. лише полонених), сприяли успiшному десанту союзних вiйськ на о. Сицилiя. Вiн розпочався у липні 1943 р. висадкою парашутистiв і морської пiхоти (операція «Хаскі»). Слiдом на транспортних суднах прибували дивiзiї 7-ї американської та 8-ї англiйської армiй під командуванням Паттона і Мантгомері. Загальне керiвництво операцiєю по захопленню Сицилiї здiйснював американський генерал Д.Ейзенхауер. Пiсля тривалих боїв, що велися з перемiнним успiхом, залишки нiмецьких частин евакуювалися на Аппенiнський пiвострiв, а солдати Монтгомерi та Паттона очистили останнiй рубіж оборони нiмцiв на Сицилiї — порт Мессiну.

Цікаво знати

Паттон прийняв капiтуляцiю мiста, не дочекавшись прибуття туди англiйського представника. Цим вiн викликав незадоволення союзника й серйозно ускладнив стосунки з англiйським командуванням. Загалом у Паттона була досить скандальна репутація, за його прямі вислови, які часто призводили до скандалів.

Під впливом поразок 25 липня в Iталiї вiдбувся державний переворот за участю короля Вiктора Еммануїла й маршала Бадольйо. Муссоліні було заарештовано. Король був проголошений головнокомандуючим, а Бадольйо очолив уряд і став міністром закордонних справ. 8 вересня 1943 р. новий уряд підписав перемир’я з союзниками.

Приблизно через пiвтора мiсяцi пiсля ув’язнення Муссолiнi на вiллi в скелях Абруцьких гiр туди за спецiальною вказiвкою фюрера прибув загiн есесiвцiв пiд командою О.Скорценi i звiльнив деморалiзованого дуче.

Через зволікання Ейзенхауера, що не налагодив швидкої висадки вiйськ на носок iталiйського “чобота” і все вимагав вiд Бадольйо беззастережної капiтуляцiї, союзники не змогли скористатися сприятливими умовами. Гiтлер вiддав наказ фельдмаршалу Кессельрiнгу рушити дивiзiї на пiвдень i окупувати iталiйський пiвострiв. Союзним вiйськам довелося долати сильний опiр нiмцiв в районi Салерно, Неаполя й iнших пiвденних iталiйських мiст («Лінія Густава»). Операцiї тут набули затяжного характеру. Пiвнiчну частину Iталiї утримували фашистські вiйська пiд командуванням Роммеля. Туди ж було доставлено й визволеного дуче. Він очолив марiонетковий режим, який тримався лише на нiмецьких багнетах (Держава Сало).

У.Черчiлль пiдганяв генерала Г.Александера, що очолив iталiйську кампанiю пiсля Ейзенхауера, щоб той якомога швидше узяв Рим. Але Кессельрiнг, хоч i був авiацiйним генералом, вмiло налагодив оборону. Лише 4 червня 1944 р. Рим було взято союзними вiйськами. Далi вони просунутися не могли. Оборона стратегiчного чотирикутника Iталiї Турiн — Мiлан — Генуя — Болонья з його могутнiм військово-промисловим комплексом продовжувалася до квiтня 1945 р.(«Готська лінія»).

5. Тегеранська конференці

Вирішальні події, що визначали результат війни, безумовно відбувалися на фронтах, але для подальшої долі світу і людської цивілізації велике значення мали події в дипломатичній сфері. У міру того як все більш читкіше вимальовувалися перспективи завершення війни, перед лідерами антигітлерівської коаліції все гостріше поставали питання післявоєнного врегулювання. Консультації з цього приводу почались з початку 1943 р. Перше серйозне обговорення відбулося на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії, що проходила з 19 по 30 жовтня 1943 р. Головним завданням конференції було підготувати зустріч глав держав і урядів СРСР, США та Англії – «Великої трійки»

У центрі уваги міністрів було декілька питань. Так, було досягнуто попередньої угоди про відкриття Другого фронту у Франції навесні 1944 р. Було прийнято рішення про заснування Європейської консультативної комісії для «вивчення європейських проблем пов`язаних з закінченням війни». Важливим було схвалення “Декларації про загальну безпеку”, в якій говорилося про необхідність заснування після війни загальної міжнародної організації для підтримання миру і безпеки, яка була б заснована на принципах суверенітету і рівності всіх миролюбивих держав. Крім цього Московська конференція 1943 р. міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії прийняла “Декларацію про Австрію”, в якій зазначалося, що союзні держави не визнають завоювання Австрії і бажають бачити її відновленою, вільною і незалежною. У “Декларації про Італію” йшлося про те, що “фашизм і весь його негативний вплив повинен бути знищений, а італійському народові потрібно надати можливість створювати урядові та інші установи, засновані на принципах демократії”. Також була опублікована декларація про відповідальність гітлерівців за їх злочини. Головних злочинців передбачалось покарати відповідно до спільних рішень урядів країн.

У той же час конференція виявила і основні питання, що викликали розбіжності між союзниками антигітлерівської коаліції: питання кордонів і політичних режимів у визволених країнах.

Велика робота проведена дипломатами дала змогу провести зустріч на вищому рівні між Й.Сталіним, Ф.Рузвельтом, У.Черчіллем, яка увійшла в історію під назвою Тегеранська конференція (28 листопада – 1 грудня 1943 р.), бо відбувалась в столиці Ірану Тегерані. Під час зустрічі обговорювались питання подальшого ведення війни і повоєнного устрою світу. За результатами обговорень, не дивлячись на протиріччя, які виникли між керівниками союзних держав (Черчілль пропонував відкриття Другого фронту на Балканах, Сталін – в Північній Франції, звідки відкривався найкоротший шлях до кордонів Німеччини), СРСР домігся необхідних для нього рішень ключових питань:

– було прийнято остаточне рішення про висадку у Франції в травні 1944 р. союзних військ;

– перенесення кордонів Польщі на захід до Одеру і визнання майбутнього східного кордону по "лінії Керзона";

– визнання радянських претензій на Кенігсберг;

– визнання анексії прибалтійських держав Радянським Союзом.

Сталін дав згоду на участь СРСР у війні з Японією після розгрому нацистської Німеччини.

При обговоренні проблеми післявоєнного устрою світу згоди не було досягнуто і обговорення було відкладено.

Проблема Другого фронту

Польське питання

Німецьке питання

Іранське питання

Японське питання

У.Черчілль і Ф.Рузвельт дали обіцянку здійснити вторгнення через Ла-Манш (тобто відкрити Другий фронт) у травні 1944 р.

Радянський Союз наполягав на розширенні території Польщі за рахунок західних (німецьких) земель, на встановленні західного кордону країни по річкам Одер і Нейсе. Східного кордону – по «лінії Керзона».

Виявив серйозні розбіжності: Ф.Рузвельт виступав за розчленування Німеччини; У.Уерчілль – за створеня Дунайської федерації, до якої мали увійти і частини німецьких земель; Сталін – за збереження єдності Німеччини.

Прийнято рішення про надання допомоги Ірану і виводу військ союзників з його території по завершенню війни.

Передбачалось позбавити Японію її колоніальних володінь, передати Китаю Маньчжурію і Тайвань, надати незалежність Кореї.

ІІІ. Підсумки

Перемоги радянських військ у Сталінградській битві (початок корінного перелому у ВВВ), військ союзників у битві під Ель-Аламейном у Північній Африці, у морській битві біля атолу Мідуєй і у боротьбі за о. Гуадалканал свідчили про перелом у Другій світовій війні на користь країн Антигітлерівської коаліції. Перемога під Курськом і потім у битві за Дніпро завершили корінний перелом у Великій Вітчизняній війні. Вигнання італо-німецьких військ з Північної Африки (травень 1943 р.), стабілізація становища в Атлантиці і Тихому океані, зупинення японських військ біля кордонів Індії, свідчили про завершення корінного перелому у Другій світовій війні в цілому. Визначальним фактором стали події на радянсько-німецькому фронті – головному фронті збройної боротьби проти Німеччини та її союзників. Наступальна стратегія Німеччини потерпіла остаточну поразку. До кінця 1943 р. у стані війни з державами вісі знаходилося 37 країн. Розпочався розпад фашистського блоку (капітуляція Італії).