33. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський.
Наприкінці XVIII ст. поляки втратили державну незалежність унаслідок трьох поділів (1772, 1793, 1795). Австрія, Прусія та Росія стерла з політичної карти Європи Польську державу. Поляки плекали надію на відновлення національної незалежності, сподіваючись, що з початком загальноєвропейської катастрофи — Першої світової війни, у якій усі три, чи хоча б одна з держав-загарбниць зазнала поразки. У ході бойових дій російська частина Польщі була окупована австро-німецькими військами. У роки війни склалися два політичні табори, які боролися за відновлення польської державності.
Перший, під керівництвом лідера Польської соціалістичної партії Юзе-фа Пілсудського (1867-1935), закликав стати на бік австро-німецького блоку.
Другий, на чолі із засновником Національно-демократичної партії Романом Дмовським, став на бік країн Антанти і, відповідно, орієнтувався на Петербург.
На початку серпня 1915 р. німці зайняли Варшаву. Але через між партійні чвари серед поляків справжнього польського уряду так і не було створено. Німеччина 5 листопада 1916 р. дозволяє проголосити Акт створення Польської держави й організувати польський дорадчий орган при австрійській владі — Тимчасову державну раду.
Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес державного відродження Польщі. Після перемоги лютневої революції у Росії Тимчасовий уряд визнав право поляків на власну державу. Але наприкінці 1917 р. між Пілсудським, який почав налагоджувати контакти з Антантою, і німецьким командуванням виник конфлікт, унаслідок якого він потрапив до в'язниці. У листопаді 1918 р. відбулася революція в Німеччині, яка прискорила розв'язання «польського питання». Після звільнення Польщі від окупації у ніч з 6 на 7 листопада у м. Любліні лівими партіями був утворений перший уряд незалежної Польщі на чолі з галицьким політиком соціал-демократом Ігнаци Дашинським. 10 листопада Варшава урочисто зустрічала звільненого революцією з ув'язнення Ю. Пілсудського.
11 листопада 1918 р. Польщу проголошено республікою, на чолі якої став більш авторитетний Ю. Пілсудський. Він проголосив себе «тимчасовим начальником держави». Було сформовано новий польський уряд на чолі з Є. Морачевським. 26 січня 1919 р. на території колишнього Королівства Польського й Західної Галичини відбулися вибори до Установчого сейму. Сейм затвердив «малу конституцію», яка законодавчо закріплювала політичний режим Ю. Пілсудського. Права непольського населення держави, яке становило понад 40%, «малою конституцією» були обійдені увагою, що з часом- зумовить виникнення серйозних проблем. У зовнішній політиці Ю. Пілсудський ставив головну мету — відродження «Великої Польщі».
Юзеф Пілсудський був далекоглядним політиком. Незважаючи на тиск з боку урядів Антанти, він не підтримав російських білогвардійців у їхній боротьбі проти більшовиків. Бо розумів, що в разі перемоги монархістів і реставрації «єдиної, неділимої Росії» шанси Польщі зберегти незалежність стали б мінімальними.
Щодо України, то Ю. Пілсудський, з одного боку, прагнув включити до новоствореної Польської Республіки землі Галичини, Волині та Поділля, а, з другого — хотів бачити незалежну українську державу на Подніпров'ї. Незалежна Україна, на його думку, мала стати буфером між Польщею і могутньою Росією. До речі, цю політичну лінію Пілсудського продовжують сучасні польські керівники.
На Паризькій конференції, за активної підтримки Франції, Польща отримала право на окупацію Східної Галичини, повернула собі землі Сілезії та здобула вихід до Балтійського моря. Ю. Пілсудський результатами конференції був незадоволений. У квітні 1920 р. він уклав союз з Петлюрою і розпочав широкий наступ проти більшовиків. Польським військам вдалося взяти Київ, але скоро Червона Армія повернула його собі і вдалим походом дійшла аж до Варшави. З допомогою країн Антанти та патріотично налаштованих поляків Пілсудському вдалося звільнити територію Польщі. У березні 1921 р. в Ризі був підписаний мирний договір, за яким землі Західної України і Західної Білорусії залишились у поляків.
17 березня 1921 р. у Польщі була прийнята нова конституція, яка зовсім не влаштовувала Ю. Пілсудського. Тому він пішов у відставку.
У травні 1926 р. Ю. Пілсудський в результаті державного перевороту знову повертається на політичну арену. Тепер його підтримує армія, духовенство та національні партії. Пілсудський розганяє сейм і оголошує встановлення режиму під назвою «санація» (що означає оздоровлення економіки). Незабаром вносяться зміни і до Конституції. Для стабілізації економіки було залучено американський і французький капітали, вдалося стабілізувати грошову одиницю — злотий. Незважаючи на такі дії уряду, економічна криза в Польщі затягнулась аж до 1934 р. Політична ситуація ускладнюється, Пілсудський втрачає вплив, його режим стає авторитарним. У зовнішній політиці Ю. Пілсудський намагається утримувати позицію рівновіддаленості від Німеччини і більшовицької Росії. Він помер у 1935 p., залишивши своїм політичним наступникам низку нерозв'язаних проблем, у т. ч. й проблему українців у Польщі. Однак авторитет Ю. Пілсудського і в міжвоєнній Польщі, і в сучасній є дуже високим.
- 07. Причини та початок Першої світової війни.
- 33. Паризька мирна конференція та її рішення.
- 08. Створення та діяльність Ліги націй.
- 23. Завершення складання Версияьсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі риси.
- 33. Плани Дауеса та Юнга , їх роль упіслявоєнному відродженні Німеччини.
- 35. Російська революція 1917 р. В Росії: причини та початок.
- 05. «Новий курс» ф. Рузвельта та його історичне значення.
- 03. Франція у 20-30-ті роки. Діяльність уряду Народного фронту.
- 09. Тоталітаризм, ознаки тоталітарних режимів.
- 25. Установлення фашистської диктатури в Італії. Б. Муссоліні.
- 15. Встановлення нацистської диктатури а. Гітлера, наслідки цього для Німеччини та світу.
- 11. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр. Ставлення великих держав до цього конфлікту.
- 33. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський.
- 37. Утворення Чехо-Словаччини. Т. Масарик.
- 29. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини.
- 13. Політика «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни, її наслідки.
- 21. Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. Та таємний додатковий протокол до нього.
- 18. Створення антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.
- 08. Створення Організації Об'єднаних Націй. Україна — співзасновниця оон. Роль оон у повоєнному світ
- 06. Рух Опору в окупованих країнах Європи в роки Другої світової війни.
- 34. Кримська (Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська) конференції. Підсумки війни в Європі.
- 45. План Маршала і його роль у відбудові господарства західноєвропейських країн.
- 02. Сша наприкінці XX - на початку XXI століття. Українці у сша.
- 22. Діяльність м. Тетчер. «Тетчеризм», його суть та результати для Великої Британії.
- 14. П'ята республіка у Франції. Політика Шарля де Голля.
- 50. Об’єднання Німеччини та його наслідки.
- 42. Демократичні революції 1989 -1991 рр. У країнах Центральної та Східної Європи.
- 04. Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.
- 20. Японське «економічне диво». Розвиток Японії на сучасному етапі.
- 16. Політика реформ у Китаї у 80-90-х рр. Українсько-китайські відносини.
- 62. Причини і початок холодної війни.
- 10. Розрядка міжнародної напруженості у 70-х роках. Гельсінський процес.
- 32. Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80 — 90-хрр. Закінчення «холодної війни».
- 30. Міжнародний тероризм на сучасному етапі.
- 36. Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі.
- 5.2. Розширення Європейського Союзу та нато. Місце України в цьому процесі.
- 44. Причини, характер, періодизація Другої світової війни.