29. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини.
Після загарбання Австрії (березень 1938 р.) німецькі апетити зросли. Своєю черговою жертвою Гітлер вибрав Чехословаччину. Німеччина вимагала від Праги передачу Судетської області, де більшість населення становили німці. У Німеччині була розгорнута широка пропагандистська акція, що показувала «нестерпне становище німецької національної меншини» у Чехословаччині. У відповідь Прага оголосила часткову мобілізацію. Міжнародну кризу, що склалася, мала розв'язати конференція за участю провідних країн Європи.
Напередодні конференції стало відомо, що Велика Британія і навіть Франція, з якою у Чехословаччини був підписаний союзний договір про взаємодопомогу (1935 р.) підуть на поступки Гітлеру і не будуть відстоювати інтереси Чехословаччини. СРСР, з яким у Чехословаччини також був підписаний військовий договір, поставив надання військової допомоги у пряму залежність від позиції Франції.
29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася конференція за участю чотирьох держав — Німеччини (Гітлер), Італії (Муссоліні), Великої Британії (Чемберлен) та Франції (Далад'є). Чехословацьку делегацію було запрошено лише для того, щоб вона вислухала рішення. В обстановці повної відсутності підтримки з боку західних країн Чехословаччина погодилася виконати рішення конфедерації— віддати Німеччині Судетську область.
Мюнхенська конференція показала неспроможність Великої Британії та Франції зупинити німецькій експансіонізм і коштом «малих держав» Центра-льно-Східної Європи заспокоїти зростаючі апетити гітлерівців. Мюнхенська угода стала наступним кроком політичного «умиротворення», яке врешті-решт і призвело до Другої світової війни.
Гітлер, який зрозумів, що Захід не готовий до війни і будь-що прагне її уникнути, висував усе нові вимоги. Наступним кроком Гітлера стало розчленування Чехословаччини. Унаслідок складної дипломатичної гри, ініційованої Гітлером, до якої була втягнута більшість країн Європи, йому вдалося без єдиного пострілу 15 березня 1939 р. окупувати Чехію. Словаччина отримала ілюзорну незалежність, підпорядкувавши Берліну свою внутрішню та зовнішню політику, а Закарпаття, що також належало до складу Чехословаччини було віддано на поталу Угорщині як винагороду за приєднання до «ан-тикомінтернівського пакту».
Індія в 20-30-ті роки 20 століття.
У роки Першої світової війни англійці широко використовували ресурси Індії, багато індійців служили в британський армії
Незважаючи на обіцянки британських колоніальних властей після закінчення війни надати Індії самоуправління, все залишилося без змін. Це спричинило початок нового етапу антиколоніальної боротьби.
Загальновизнаним лідером індійського визвольного руху став Махатма Ганді. Його теорія і практика - ґандизм - перетворюються в офіційну ідеологію Індійського національного конгресу (ІНК).
Ганді розробив вчення масової ненасильницької боротьби проти колонізаторів. Він доводив, що ненасильницькими діями і моральним переконанням Індія зможе отримати від Англії власне управління. 1919 р. парламент Великої Британії прийняв закон, згідно з яким зросла роль виборних Законодавчих зборів при віце-королі і губернаторах провінцій, а також надав індійцям право обіймати другорядні міністерські посади в колоніальній адміністрації.
Водночас було прийнято закон, спрямований проти "антиурядової діяльності". Ганді виступив проти цього закону і закликав до харталу (припинення будь-якої ділової активності, закриття навчальних закладів, установ, базарів).
У квітні 1919 р. англійські колоніальні власті розстріляли мирну демонстрацію в одному із міст Пенджабу. Загинуло близько 1 тис. і було поранено 2 тис. її учасників. Ця кривава подія викликала масове обурення і хвилю протестів по всій країні. Ганді закликав до бойкотування всього англійського. Кампанія громадянської непокори продовжувалася до початку 1922 р. ІНК перетворився на масову політичну партію, що налічувала майже 10 млн. членів.
У другій половині 20-х рр. розпочинається нове піднесення національно-визвольного руху. Посилюється страйковий рух. Профспілки зросли до 300 тис. членів. 1925 р. утворюється Компартія Індії. На сесії ІНК у грудні 1929 р. під впливом численних мітингів, учасники яких вимагали незалежності Індії, головою партії був обраний лідер лівих сил Джавахарлал Неру. Сесія проголосила головною метою конгресу боротьбу за повну незалежність країни. Засобом досягнення цієї мети мала бути кампанія громадянської непокори, керівництво якої було передано Ганді.
26 січня 1930 р. було проголошено Днем незалежності. Цей день став початком масового антианглійського руху, хоч Ганді зробив спробу досягти мирної угоди з англійським урядом. Ганді опублікував 11 вимог і заявив, що у випадку прийняття їх британським віце-королем Індії кампанія громадянської непокори буде припинена. Умови передбачали: зменшення податку на 50%, введення протекціоністських тарифів на іноземні текстильні вироби, відміну монополії англійських властей на видобуток солі та ліквідації податку на сіль, скорочення воєнних видатків, звільнення політичних в'язнів тощо.
Англійський уряд відхилив цю програму. Тоді Ганді закликав до нової кампанії громадянської непокори. Вона розпочалася весною 1930 р. з проведення так званого "соляного походу". Ганді особисто очолив похід кількох десятків діячів ІНК до моря, щоб випарювати сіль з морської води всупереч соляній монополії властей.
Англійські правителі оголосили ІНК поза законом, арештували Ганді, Неру і понад 60 тис. учасників руху непокори. В країні зростала напруженість, у деяких містах відбулися повстання.
У березні 1931 р. між ІНК і адміністрацією віце-короля було укладено компромісну угоду, за якою власті зобов'язалися припинити репресії і звільнити ув'язнених, а ІНК - припинити кампанію непокори. У цьому ж році в Лондоні лідери ІНК висунули вимогу надання Індії самоуправління і статус домініону. Після відмови задовольнити ці вимоги Ганді на початку 1932 р. закликав до нової кампанії непокори.
1935 р. англійський парламент схвалив програму, що передбачала розширення участі громадян Індії у виборах (до 12% населення) до законодавчих органів, надання місцевим законодавчим органам більших прав. 1937 р. відбулися вибори до центральних і провінційних законодавчих органів, на яких ІНК здобув перемогу: у 8 з 11 провінцій були створені конгресистські уряди.
З початком Другої світової війни віце-король Індії оголосив свою країну воюючою стороною. ІНК пообіцяв співробітництво з Англією за умови створення в Індії національного уряду і встановлення конституційного ладу. На початку 1940 р. метрополія пообіцяла надати Індії статус домініону після закінчення війни.
- 07. Причини та початок Першої світової війни.
- 33. Паризька мирна конференція та її рішення.
- 08. Створення та діяльність Ліги націй.
- 23. Завершення складання Версияьсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі риси.
- 33. Плани Дауеса та Юнга , їх роль упіслявоєнному відродженні Німеччини.
- 35. Російська революція 1917 р. В Росії: причини та початок.
- 05. «Новий курс» ф. Рузвельта та його історичне значення.
- 03. Франція у 20-30-ті роки. Діяльність уряду Народного фронту.
- 09. Тоталітаризм, ознаки тоталітарних режимів.
- 25. Установлення фашистської диктатури в Італії. Б. Муссоліні.
- 15. Встановлення нацистської диктатури а. Гітлера, наслідки цього для Німеччини та світу.
- 11. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр. Ставлення великих держав до цього конфлікту.
- 33. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський.
- 37. Утворення Чехо-Словаччини. Т. Масарик.
- 29. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини.
- 13. Політика «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни, її наслідки.
- 21. Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. Та таємний додатковий протокол до нього.
- 18. Створення антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.
- 08. Створення Організації Об'єднаних Націй. Україна — співзасновниця оон. Роль оон у повоєнному світ
- 06. Рух Опору в окупованих країнах Європи в роки Другої світової війни.
- 34. Кримська (Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська) конференції. Підсумки війни в Європі.
- 45. План Маршала і його роль у відбудові господарства західноєвропейських країн.
- 02. Сша наприкінці XX - на початку XXI століття. Українці у сша.
- 22. Діяльність м. Тетчер. «Тетчеризм», його суть та результати для Великої Британії.
- 14. П'ята республіка у Франції. Політика Шарля де Голля.
- 50. Об’єднання Німеччини та його наслідки.
- 42. Демократичні революції 1989 -1991 рр. У країнах Центральної та Східної Європи.
- 04. Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.
- 20. Японське «економічне диво». Розвиток Японії на сучасному етапі.
- 16. Політика реформ у Китаї у 80-90-х рр. Українсько-китайські відносини.
- 62. Причини і початок холодної війни.
- 10. Розрядка міжнародної напруженості у 70-х роках. Гельсінський процес.
- 32. Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80 — 90-хрр. Закінчення «холодної війни».
- 30. Міжнародний тероризм на сучасному етапі.
- 36. Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі.
- 5.2. Розширення Європейського Союзу та нато. Місце України в цьому процесі.
- 44. Причини, характер, періодизація Другої світової війни.