Північна Африка

Група держав Північної Африки є складовою частиною арабського світу.

Країни Магрібу ("Заходу") - - Туніс, Марокко, Алжир. До Великого Магрібу, крім цих трьох країн, належать також Лівія, Мавританія, Західна Сахара.

Країни Магрібу географічне близькі до країн Західної Європи. Сюди проникали елементи європейської (фран­цузької) політичної та економічної культури.

1989 р. Країни Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс під­писали договір про створення Союзу Арабського Магрібу.

Туніс та Марокко»

Обидві країни були протекторами (під покровительством) Франції, а деякі території Марокко були під протектора­том Іспанії.

Внаслідок національно-визвольної боротьби вони стали незалежними у 1956 р. У цих країнах розпочалася модер­нізація на основі розвитку ринкової економіки.

Алжир

Алжир понад 100 років був колонією Франції. В Алжирі прожи­вало близько 2 млн французьких колоністів (переселенців). Національно-визвольну боротьбу очолив Фронт націо­нального визволення, який виник у 1954 р. і створив армію. Бойові дії за національне визволення тривали з 1954 по 1962 р. За роки війни загинуло до 1 млн. алжир­ців, майже 2 млн. осіб пройшли через в'язниці та концтабо­ри. Французький уряд був змушений піти на переговори.

1 липня 1962 р. проголошено незалежну Алжирську Республіку. Алжир пішов шляхом розвитку "соціалістичної орієнта­ції", орієнтуючись на СРСР.

У 80-х pp. в умовах загальної кризи соціалістичної системи та розпаду СРСР Алжир був змушений перейти до полі­тичних та економічних реформ, став на шлях розвитку ринкових відносин.

У суспільстві ще недостатньо сформовані демократичні засади. Появилася загроза войовничого ісламізму. У 1991 р. на виборах в парламент ісламісти отримали 2/3 місць, необхідних для зміни Конституції та проголо­шення Ісламської Держави. В події втрутилася армія, яка вчинила державний переворот. Ісламісти опинилися в опозиції. Політична ситуація в країні залишається на­пруженою.

Єгипет

Єгипет — це велика держава Північної Африки. З 1922 р. Єгипет формально вважався самостійною держа­вою, а фактично залежав від Великої Британії, яка вико­ристовувала Суецький канал і розташовані в його зоні військові бази для панування над Єгиптом. Після Другої світової війни Єгипет формально був монархією на чолі з королем.

1952 р. Таємна організація ''вільні офіцери" на чолі з Гамаль Абдель Насером вчинила переворот і захопила владу в країні.

1953 р. Було ліквідовано монархію і проголошено республіку.

1956 р. Прийнята нова конституція країни, президентом об­рано Гамаль Абдель Насера. Цього ж року було націона­лізовано Суецький канал.

29 жовтня 1956 р. Велика Британія, Франція, Ізраїль розпо­чали війну проти Єгипту. Генеральна Асамблея ООН за­судила війну. Сторони були змушені припинити воєнні дії і вивести війська.

1958 р. Єгипет і Сирія об'єдналися в одну державу - Об'єднану Арабську Республіку, як перший крок до на­ступного об'єднання всіх арабських держав. Вона проіс­нувала до 1961 р.

1961 р. взято курс на побудову соціалізму.

1961-1964 pp. Була націоналізована вся велика і середня про­мисловість, фінанси, зовнішня торгівля. У 1965 р. держав­ний сектор давав 25% промислової продукції. Селяни одержали землю, яку держава викупила у поміщиків. СРСР надавав Єгипту значну допомогу. Після смерті Г.А. Насера Анвар Садат із 1974 р. взяв курс на реприватизацію економіки і підтримку приватної влас­ності, заохочення іноземних інвестицій. Почали налаго­джуватися відносини з США.

Лівія

До Другої світової війни Лівія була окупована Італією. Ста­ла незалежною у 1951 p., коли нова конституція проголо­сила її Об'єднаним Королівством. До 1969 р. була монархією.

І вересня 1969 р. група офіцерів на чолі з 27-річним нікому невідомим капітаном М. Каддафі захопила владу в свої руки. Монархічний режим було повалено. Лівія стала рес­публікою, а влада перейшла до рук Ради революційного командування під керівництвом Каддафі. Одночасно він зайняв пост головнокомандувача збройних сил республі­ки й одержав звання полковника.

М. Каддафі є автором теорії „арабського соціалізму". У 1977 р. була проголошена Соціалістична Народна Лі­війська Арабська Джамахірія (влада народу). На чолі дер­жави став сам М. Каддафі і його чотири соратники з перевороту.

Теорію "арабського соціалізму" М. Каддафі виклав у "зе­леній книзі" (назва книги від кольору ісламського пра­пора), в якій запропонував "третій шлях" розвитку після капіталізму і соціалізму.

Суть цього шляху розвитку:

І. Влада належить народним масам, які повинні управляти країною через народні збори, народні комітети, громад­ські організації.

.'. Власність суспільна, а розподіл — рівний, який відповідає "розумним" нормам споживання.

3. Життя суспільства має регулюватися мусульманськими релігійними нормами та звичаями.

Величезні прибутки від контрольованого державою експорту нафти дали можливість режиму М. Кадцафі за безпечувати достатньо високий рівень життя лівійців, хоч;: Лівія задовольняє свої потреби в сільськогосподарських продуктах на 30% та імпортує значну кількість продо вольства.

М. Кадцафі підтримує ліві повстанські рухи в мусульмансь­кому світі та міжнародні терористичні групи, що призвело у 80-х pp. до гострої конфронтації Лівії зі США. У 1986 р США завдали ракетного удару з літаків по військовим об'єктах у різних містах та по палацу М. Кадцафі у Тріполі. У 1992 р. ООН ввела проти Лівії економічні санкції.