logo
Азія Африка

Країни з низьким рівнем розвитку внаслідок соціально-еко­номічної та культурної відсталості, їх невизначеність.

30 африканських країн — останні в списку з виробництва валового продукту на душу населення.

Міжнародні об’єднання країн Азії та Африки 1955 р. Бандунзька конференція 29 країн Азії та Африки - перша спроба виступити на світовій арені єдиною силою. Порушено проблеми економічного та культурного спів­робітництва, прав людини та національного самовизна­чення народів. Було запропоновано створити спеціальний фонд ООН для економічного розвитку. У підсумкових документах конференції її учасники закли­кали народи світу до загального миру і співробітництва. 1961 р. Рух неприєднання, який виник за ініціативи п'яти ви­датних лідерів світу: Дж. Неру — Індія; Й. Б. Тито — Югославія; Г. Насер — Єгипет; Сукарно — Індонезія; К. Нкруми — Гана.

Перша конференція 25 країн відбулася 1 - 6 вересня 1961 р. у Белграді, вона висунула ідею проведення політи­ки неприєднання до будь-яких військових союзів, під­тримки миру та національно-визвольних рухів. Головою Руху неприєднання став на три роки керівник країни, у якій проводиться конференція Руху неприєднання. На сьогодні учасниками цього об'єднання є 113 країн сві­ту. Ці країни дотримуються політики неприєднання до військових союзів і блоків, прагнуть проводити неза­лежну політику, не допускати диктату і насильства у між­народних відносинах. Рух підтримує будь-які кроки з роззброєння.

1964 р. 77 країн Азії, Африки та Латинської Америки утвори­ли міжнародне об'єднання "Група 77". На початку 90-х pp. до цього об'єднання входило 129 країн, в яких видобувається 2/3 нафти, що використо­вують країни Заходу, 50% інших сировинних товарів. Країни цього об'єднаная заявили про свій намір спільно шукати шляхи вирішення найважливіших для них еконо мічних проблем. Вони прагнуть домогтися стабілізації цін на експорт сировини, пільг для збуту товарів на ринках розвинених держав та інвестицій у свої економіки.

Діють такі регіональні об'єднання:

Ці організації прагнуть реалізовувати спільні програми економічного та культурного розвитку, здійснювати координацію зовнішньої політики.