34. З’ясуйте зміст березневих статей та їх історичне значення. Висловіть власне ставлення до того, наскільки інтереси українців бралися до уваги в цьому договорі .

Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького», «Переяслівські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала Андрусівське перемир'я. Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Росією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Росії чи їх возз'єднання.

Під час переговорів у Переяславлі відбувся лише попередній обмін думками про статус України. Російське посольство, очолюване В. В. Бутурліним, запевнило гетьманський уряд, що на Україні будут збережені порядки, яки існували до возз'єднання з Росією. 17 лютого 1654 року до Москви виїхало посольство начолі з С. Богдановічем-Зарудним і П. Тетерею. Переговори відбувалися з 13 до 27 березня. Крім листів Богдана Хмельницького, українське посольство передало російському урядові «Просительные статьи» з 23 пунктів (статей) - про підтварження всіх прав, привілей то маєтностей козацьких (статті 1, 7, 13). Зазначався в них 60-тисячний козацький реєстр (ст. 2), права козацької старшини (ст. 3) плата старшині та кошти на утримання війська (ст. 8-12, 21, 23), вільні вибори козаками гетьмана та передача Чигиринського староства на його утримання (ст. 5, 6). Йшлося про збереження місцезнаходження місцевої адміністрації та збір через неї податків на Україні царським урядом (ст. 4, 15), про невтручання царських воєвод та інших російських урядовців у внутрішні справи України (ст. 16). Говорилося про надання царським урядом грамот на вільність козацтву, але селянство (посполиті) залишалось феодально залежним: «кто козак, тот будет вольность козацкую иметь, а кто пашенный крестьянин, тот будет должность обыклую его величеству отдавать, как и прежде сего» (ст. 17), про збереження прав київського мітрополіта (ст. 18), про спільний з російським військом виступ проти Польші (ст. 19) і проти Кримського ханства (ст. 22), про право зносин гетьманського уряду з іншими державами з відому російського уряду (ст. 14). Остаточне затвердження всіх 23 статей про збереження прав і вільностей Війська Запорізького, козацької старшини, володіння гетьманом Чигиринським староством та іншими маєтностями було оформлене у царських грамотах 27 березня. Додаткові статті (з 11 пунктів) були затверджені 21 березня.

Згодом царський уряд, проводячи колонізаторську політику на Україні, поступово скасував статті і в другій половині XVIII століття ліквідував автономію України.

Переяславська рада 8 (18) січня 1654 року. Ця подія принципово вплинула на всю дальшу історію Українського народу і Європи в цілому.

Безпосередніми наслідками Переяславської угоди для України стало утвердження Української Козацької держави як правової автономії і суб’єкта міжнародних відносин, її легітимація; відбувся розрив стосунків з польсько-литовською Річчю Посполитою. Створено передумови поглиблення процесів інституалізації державного устрою та системи влади в Україні. Незважаючи на свою суперечливість, зазначені процеси розвивалися до першої третини XVIII ст. у конструктивному руслі. Пізніше посилилися процеси колонізації Української Козацької держави, відбулася її повна ліквідація. Почався процес русифікації українського етносу, його денаціоналізації, трансформації Української православної церкви, втрати її автономності.

Значення договору полягає в наступному:

1. В міжнародному плані він засвідчив юридичну форму відокремлення й незалежність Козацької України від Речі Посполитої.

2. Договір служив правовим визнанням Росією внутрішнь-ополітичної суверенності Української держави. Формально договір проіснував до 1658 р., коли І. Виговський, уклавши Гадяцьку угоду з Польщею, намагався розірвати відносини з Москвою. З боку Росії в результаті укладення Андрусівської угоди (1667р.) було віроломно порушено українсько-московський договір 1654 р.

Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщини без обмежень мало продовжувати діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.

При виборах наступних гетьманів приймалися договірні статті, в яких ряд пунктів Березневих статей скорочувався, вводилися нові статті. Україна після смерті Богдана Хмельницького