Ясир Арафат

(1929-2004)

Видатний державний, політичний і військовий діяч сучас­ності, "батько" й символ Палестинської Автономії. З 1969 р. Голова Виконкому Організації визволення Пале­стини.

З 1970 р. — Верховний головнокомандувач збройних сил Палестинського руху.

З 1996 р. — Голова Ради Палестинської автономії, лауреат Нобелівської премії миру. Його називали "батьком Пале­стини", "учителем" за ту послідовну боротьбу, яку він вів усе життя за інтереси палестинців. Він пройшов шлях від рішучої збройної боротьби до організації процесу мирних переговорів.

Народився 4 серпня 1929 р. у багатій палестинській сім'ї. Ясир — це його прізвище, що означає "легко находить до­рогу" . Коли йому було 4 роки, померла мати і батько від­дав сина на виховання своїм родичам у Єрусалим. Освіту здобув у Єгипті, закінчив коледж та інженерний факультет Каїрського університету. В студентські роки став членом Мусульманського братства, Союзу єгипет­ських студентів, Ліги єгипетських студентів. Працював інженером у Кувейті, де провів велику роботу з організації Руху за національне визволення Палестини, метою якого було відновлення права палестинського народу на створення власної незалежної палестинської держави.

У 1988 р. було оголошено про створення незалежної пале­стинської держави у вигнанні, головою уряду якої став Ясир Арафат.

Неодноразово його хотіли вбити, на нього було зроблено понад 10 замахів. Усі важливі події записував у щоденни­ки, яких збереглося понад 4 тис.

У листопаді 1996 р. під час візиту президента України Л. Кучми в Ізраїль і підписання низки договорів про стра­тегічне партнерство відбулася зустріч Л. Кучми з главою палестинської держави Ясиром Арафатом. У Києві ство­рено постійне представництво Палестини. Помер у 2004 р. Народ Палестини глибоко шанує свого лідера, який все життя віддав боротьбі палестинців за створення власної держави.

ТУРЕЧЧИНА

Найважливіші події повоєнного розвитку

І Після Другої світової війни за правління президента Баяра (1950- 1958 pp.) було дозволено багатопартійність.

,' За "планом Маршалла" Туреччина одержала 200 млн до­ларів, але ця допомога не була ефективною через зростан­ня військових витрат. Країна весь ч^ас переживала дефіцит державного бюджету. У 1952 р. Туреччина вступила в НАТО.

Все це викликало незадоволення населення, яке придушу­валося із застосуванням сили. У 1960 р. було розстріляно демонстрацію студентів Стамбульського університету. Ця подія стала поштовхом до виступу військових, які здійснили переворот у 1960 р. (Військові перевороти відбувалися у 1960, 1971, 1980 pp., метою яких було створення сильно го уряду, який би протистояв ісламістам і вивів Туреччину до числа розвинених держав світу). До влади прийшов Комітет національної єдності. Були організовані вибори до Установчих зборів, які ухвалили нову Конституцію (січень 1961 p.).

Так завершила своє існування Перша республіка 1924 -1960 pp.