Правління гетьмана і. Мазепи, політичні причини та наслідки його поразки

Тільки неймовірний збіг обставин міг забезпечити успіх намаганню Мазепи протистояти російському царю. Більшість зовнішніх і внутрішніх чинників зумовлювали неминучість його поразки. До них передусім належать:

— розчленованість українських земель між Росією і Польщею, що спричиняло відмінності в політичній орієнтації української еліти, соціальних верхів, духовенства, народних мас на Схід і Захід;

— відсутність чітких планів щодо майбутнього України в основних геополітичних суперників Росії;

— цілеспрямоване руйнування Москвою української державності, ослаблення ролі гетьмана у внутрідержавному житті, розбрат, конфлікти серед козацької старшини, а також між старшиною і гетьманом (конфлікт Мазепи з фастівським полковником С. Палієм);

— обмеженість соціально-політичної бази через недовіру до Мазепи значної частини козацтва у зв'язку з його "дружбою з царем" (хоч це свідчило, що він був гнучким і вмілим політиком); невдоволення серед селянства, яке вважало його панським, старшинським гетьманом;

— духовно-моральний надлом українського народу, зневіра в результативність боротьби за свою державність;

— недостатність зусиль щодо консолідації української військово-політичної еліти, неефективна протидія політиці московського царя, спрямованої на розкол українського суспільства, використання при цьому релігійного чинника (намагання нав'язати думку, що Мазепа — таємний католик).

Найважливіші політичні наслідки поразки І. Мазепи полягають у тому, що український народ вкотре відчув, що таке бути "під царем"; усвідомив ціну "союзу" з Московщиною, позбувся ілюзій щодо подальшого збереження своїх вольностей і прав; отримав ще один гіркий урок, який полягав у посиленні політичного, соціально-економічного, духовного визиску з боку Москви