logo
Istoriya_2015

Українське образотворче мистецтво початку 20 ст.

Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки на початку 20 століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів.  Можна сміливо стверджувати, що мистецтво XX ст. на досвіді попередніх поколінь, надзвичайно різноманітне. В історії українського мистецтва є періоди, позначені особливими ідейно-художніми зрушеннями, змінами усталених естетичних вимірів. В часи утвердження української державної незалежності на  вітчизняну художню сцену вийшло нове потужне покоління, яке отримало назву «нова українська хвиля», котре чи не вперше після 1910–1920-х років привернуло широку увагу до української образотворчості, зв’язуючи її з загальними проблемами. «Нова хвиля» спричинила в  українській образотворчості певну естетичну революцію, значною мірою інспіровану «посттравматичним синдромом» зламу епох, де до  розпаду радянської  системи додалися болючі процеси культурного самовизначення. Можна сказати, що саме з цього часу «український культурний простір» став чи не головною темою мистецтва, привертаючи увагу до  особливостей національного та  регіонального контексту. Автори «нової хвилі» певним чином «переструктурували» самі виміри вітчизняного художнього процесу, окреслили в  ньому актуальне мистецтво як  царину ідейно-естетичних новацій, дискусій, утвердження нових вартостей та  творчих стратегій. На ряду з цим в Україні поширилися нові види мистецтва.

Графіка та  скульптура  набули інших вимірів — сучасної візуальності. А  поряд з  цим — і  інша модель мистецтва, де головним ставала відкрита суб’єктивність авторської позицій, критичність, творча незалежність.

Розвиток українського образотворчого мистецтва й досі залишається актуальним та різноманітним. Багато відомих митців увійшли в історію за допомогою вираження свого світосприйняття через образи. Кожен витвір мистецтва індивідуальний, саме це і підкреслює унікальність кожної роботи митця.