logo
Istoriya_2015

Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 19 ст.

В середині XIX ст. беззастережним лідером українського руху були наддніпрянські діячі, українофіли. Наслідком репресивної політики російського уряду (Емський указ 1876 р., підрив громадівського руху, початок інтелектуальної та політичної еміграції членів Київської громади, цензурні утиски, несприятлива мовна ситуація) було те, що наддніпрянські діячі вперше виказали думку про перенесення центру українського руху з Наддніпрянщини до Галичини.

В політичному відношенні Галичина мала сприятливі умови для розвитку українського руху. Українці Галичини хоча і обмежено, але користувалися демократичними правами - вибору своїх представників до крайового сейму та австрійського парламенту, мали вільну українську пресу, умови для розвитку української мови, літератури, освіти, науки.

У східних і західних українців на зламі XIX-XX ст. витворюється спільна національна свідомість, складовою якої було усвідомлення етнічності, географічної та мовної єдності. Галицькі українці сприймають усталену для наддніпрянців назву "Україна", "українець". Створена українська літературна мова на основі полтавсько-київського діалекту доповнювалася галицькими елементами (з наукової, політичної, промислової галузей).

Генераторами суспільно-політичних ідей, громадських проектів, історичних концепцій виступали наддніпрянські українці, які стояли на підґрунті потужної східної інтелектуальної традиції. Наддніпрянські письменники, літератори, публіцисти, партійні діячі до 1906 р. друкувалися в періодичних виданнях Галичини.