logo
Istoriya_2015

Розвиток української літератури у другій половині 19 ст.

Умови розвитку української культури у другій половині XIX ст. були вкрай несприятливі. Не маючи захисту власної держави (її не було), вона змушена була переборювати тиск великодержавного російського, польського, угорського, австрійського та румунського шовінізму, їй довелося долати різноманітні адміністративні обмеження і заборони. Нарешті, у своєму прагненні дійти до українського читача, глядача чи слухача українські письменники і митці змушені були долати також опір російської, польської, австрійської, угорської та румунської культур. Поширення цих культур в Україні мало суперечливі наслідки. Українські письменники та митці з вдячністю сприймали загальнолюдські, гуманістичні засади, які лежать в основі кожної, у тому числі перерахованих вище культур. Але вони були проти використання цих культур як знаряддя денаціоналізації, асиміляції українців, боротьби з їхньою рідною культурою. Відомий єврейський публіцист і мислитель кінця XIX ст. Володимир Жаботинський, який довго жив в Україні і глибоко вивчав українсько-російські культурні відносини, писав: «Всюди на периферії держави російська культура з'являється лише після того, як земський ярига (поліцейський. -Авт.) прокладав їй дорогу, витоптавши чоботиськом усіх її конкурентів».

Але українська культура і мистецтво мали переваги, котрих не могли мати їхні конкуренти, за спиною яких стояли могутні держави з їхньою асиміляторською політикою. Українська національна література і мистецтво говорили зрозумілою народу мовою, оповідали про добре відоме йому, були порадниками, втішали у біді, були з ним у радощах.