Романтизм в літературі Харківський осередок

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, якетнографіяі історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів— українських народних пісеньМ. Максимовича(1827, 1834, 1849), історичних пісень і думІ. Срезневського(у тому числі й написаних ним самим) у збірці«Запорожская старина»(1833–1838), народної усної творчості П. Лукашевича (1836), як також публікації історичних праць і пам'яток:Д. Бантиш-Каменського (1822), М. Маркевича(1842–1843),О. Бодянського(1846—48, у тому числі козацьких літописів й«Історії Русів»),А. Скальковського(1846) та інших. Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками— першим, що створився ще у 1820-хpp. навколо І.Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиківЛ. БоровиковськийіО. Шпигоцький,та другим, що діяв у середині 1830-хpp. також під проводомІ. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський(псевдонім— Амвросій Могила),М. Костомаров(псевдонім— Іеремія Галка) йО. КорсунзМ. ПетренкоміС. Писаревськимта іншими. Програмовими для діяльності цих гуртків були збірки«Украинский альманах»(1831) та «Запорожская старина». Поетичну творчість цього гуртка поетів (між ними й І. Срезневського як автора українських і російських віршів) характеризує ідилічно-песимістичне захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів, слабе й безперспективне у своїх прагненняхслов'янофільство. Одночасно зхарківським осередком уГаличинівиступила«Руська трійця»з участю М. Шашкевича, І. ВагилевичаіЯ. Головацькогодля яких була програмовою«Русалка Дністровая»(1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов'янського братерства. Послідовниками «Руської трійці» в її романтичних змаганнях за народність української мови й літератури стали згодомМ. УстияновичіА. Могильницькийу Галичині таО. Духновична Закарпатті.